«Грузію на чотири роки поставили на паузу», – Гела Васадзе

Через місяць, 8 жовтня, грузини обиратимуть новий парламент. Грузія – парламентсько-президентська країна, тож керує країною прем’єр. Тому ці вибори такі важливі. Протягом останніх чотирьох років Грузією править партія «Грузинська мрія», за спиною якої – мільярдер Біндзіна Іванішвілі (60 років). У 2016 році Forbes оцінив його статки у 4,8 млрд дол. Для порівняння – ВВП Грузії в 2015 році становив 14,37 млрд дол. Від 2013 року президентом Грузії також є представник «Мрії» – Георгій Маргвелашвілі (47 років). До цього, з 2003 по 2012 роки, Грузією керували президент Міхеіл Саакашвілі (48 років) та його партія «Єдиний національний рух». За останнім опитуванням, «Мрія» може розраховувати на 35,9% голосів, «націонали» – на 34,2%. У парламент також потрапляє партія оперного співака Паати Бурчуладзе «Держава – для народу» (9,8%) і Лейбористська партія (5,4%). Втім, на розклад сил у майбутньому парламенті більше вплине те, що 73 депутати – майже половина у 150-місному парламенті – будуть обрані в мажоритарних округах, 77 – за партійними списками. Також велика частка тих, хто ще не визначився (30%). Про нюанси грузинських виборів POLUKR.net розпитав у тбіліського політолога Гели Васадзе.

– За чотири роки правління «мрійників» партії влади та опозиції пережили суттєве перетворення, – каже Васадзе. – Опозиційні «націонали» зазнали впливу ззовні – частину лідерів партії арештували, а частина втекла з країни. Головним арештантом став екс-глава МВС Вано Мерабішвілі, 48 років. Це реформатор грузинської поліції, він сидить з 2014 року. Також за ґратами екс-міністр оборони Бачану Ахалая. Частина лідерів «націоналів» змушена була втекти. Зокрема, екс-президент Саакашвілі та 44-річний екс-міністр юстиції Зураб Адеішвілі. Я вже не кажу про діячів другого ешелону влади – одні поїхали в Україну за Саакашвілі, інші зайнялися бізнесом в інших країнах. Тож «націонали» зазнали значних втрат протягом цих чотирьох років.

Щодо «Мрії», то чотири роки тому це був різношерстий блок, який включав різні партії та людей з різними політичними поглядами. Сьогодні це не блок, а єдина партія. Іванішвілі відсік як очевидні прозахідні сили, так і проросійські, які там були. Він створив центристську силу. У партії багато нових облич, значно більше, ніж у «націоналів». На межі проходження також проросійський блок «Альянс патріотів», який декларує себе, звісно, не проросійським, а прогрузинським рухом. У них рейтинг близько 5%. Усі інші партії можуть потрапити в парламент, але це радше момент несподіванки. Скласти точний прогноз неможливо, бо на мажоритарних округах змагатимуться «націонали» і «мрійники». Важко передбачити, хто де переможе.

– У кого все-таки зараз більше шансів перемогти – у «мрійників» чи «націоналів»?

– Це гадання на кавовій гущі. Останні опитування показують, що дві партії йдуть практично нарівні. Біда в тому, що в грузинських реаліях адміністративний ресурс і гроші будуть багато що вирішувати на цих виборах. У нас змішана система виборів. «Націонали» домагаються, щоб усіх депутатів обирали за пропорційною системою. «Мрія» це обіцяла перед виборами 2012 року, але потім «забула». Якби депутатів обирали за пропорційною системою, то сьогодні не було б однопартійного парламенту «мрійників», а був би коаліційний уряд.

– Чи не побоюються грузини підтримувати «націоналів» через арешти і втечі лідерів цієї партії?

– Найбільшим ударом по «націоналах» стало те, що в країні немає Саакашвілі. Вийшов вершник без голови. Попри те, що Саакашвілі бере активну участь в роботі партії, перебуваючи за тисячі кілометрів від епіцентру подій, він практично не може керувати процесами. Це головна проблема «націоналів». Щодо того, чи бояться прихильники «націоналів» підтримувати партію, – ні, не бояться. Підстав для цього немає. Свого часу, чотири роки тому, були такі підстави, проте активна позиція прихильників «націоналів» допомогла захистити політичну силу, коли влада хотіла її знищити.

– Як грузини ставляться до того, що Саакашвілі працює в Україні?

– По-різному, залежно від ставлення до самого Саакашвілі. Прихильники «націоналів» підтримують це, противники критикують. Попри те, до України грузини ставляться дуже добре. Якби Саакашвілі працював в якійсь іншій країні, такого схвалення цього його кроку не було б.

– Як проходить ця кампанія порівняно з виборами 2012 року?

– У 2012 році ситуація була напруженою. Напруга буквально витала в повітрі. Коли показали кадри про знущання в тюрмі (за кілька тижнів до виборів 2012 року по телебаченню показали відео тортур у тбіліській в’язниці. – POLUKR.net), то народ вибухнув, люди вийшли на вулиці. Сьогодні вже відомо, що ці кадри були постановочними. Тобто це була провокація. На фоні подій 2012 року зараз абсолютно спокійно. Навіть передвиборних плакатів на вулицях мало. Може, спека спаде, мине пора відпусток, і все активізується. Суспільство пасивне, тож явка, мабуть, буде невисокою. Якщо, звісно, не станеться чогось екстраординарного. Невдоволення владою досить велике, але люди інертні, втомлені від політики.

– У чому причина такої пасивності?

– Уявіть 2012 рік, коли «націонали» при владі вже дев’ять років. За цей час відбулася ломка не просто грузинської політичної системи, а ментальності цілого народу. Не випадково всі тоді говорили про насильство. Влада «націоналів» діяла дуже жорстко. На цьому тлі приходить олігарх, який має дуже великі статки й обіцяє всім і все. Він підтримує свій імідж людини, яка про всіх дбає. Роздає допомогу співакам, пенсіонерам, убогим… Йому вірять. Раптом з’ясовується, що все це брехня. Настає розчарування не лише в «Мрії», а й у політиці загалом. Думаю, явка складе не більше 60%, а може й менше. Усе залежить від того, як мине цей місяць.

– Чого досягла «Грузинська мрія» за чотири роки?

– Скажу, що сама «Грузинська мрія» вважає своїми досягненнями. По-перше, – це зниження рівня насильства в суспільстві – зменшення кількості в’язнів (за Саакашвілі кількість в’язнів зросла з 9,7 тис. на початку його правління до 24,1 тис. в кінці другого терміну – за рахунок викритих у корупції громадян і кримінальних авторитетів. – POLUKR.net). По-друге, – це охорона здоров’я (державне медичне страхування може отримати кожен, якщо не був застрахований у приватній компанії; втім економіка постраждала від щедрості уряду, який узяв на себе непідйомний тягар соціальних програм – заради фінансування цієї реформи влада згорнула інфраструктурні проекти, започатковані за Саакашвілі. – POLUKR.net). У цих досягнень є свої великі мінуси, проте значна частина населення вважає, що так краще, ніж за Міші, коли все було жорстко.

Великий мінус «мрійників» у тому, що вони практично поставили країну на паузу. Нині «Мрія» обіцяє виконати ті проекти «націоналів», які вона ж зупинила в 2012 році. Йдеться, наприклад, про будівництво порту Лазіка, об’їзної дороги навколо Тбілісі, перенесення зоопарку за межі грузинської столиці тощо. Ці проекти були вже в процесі, коли «мрійники» прийшли до влади. Вони їх зупинили.

– Як за чотири роки змінилася соціально-економічне становище грузинів? Що сталося з реформами, які запустив Саакашвілі?

– Грузини стали жити бідніше (ВВП на душу населення в Грузії в 2015 році склав 3863 дол. на рік (в Україні – 1854 дол.). – POLUKR.net). Це визнають усі – і противники «Мрії», і її прихильники. «Мрійники» пояснюють економічні негаразди подіями на просторах СНД – війною в Україні, санкціями проти РФ. Опозиція каже, що це наслідки бездарного правління «Мрії», яка все поставила на паузу (ВВП Грузії в 2015 році зріс на 2,8%; у 2012-му зростання було 6,4%, в середньому за період правління Саакашвілі приріст ВВП країни був на рівні 7-8%. – POLUKR.net). Звісно, обидва фактори відіграли свою роль. Соціально-економічне становище погіршилося, а реформи практично не проводились. «Мрія» нічого не запустила зі своїх реформ, але й нічого не зупинила.

– Хто ще, крім Мерабішвілі, сидить у в’язниці?

– Екс-міністр оборони Бачо Ахалая (35 років), екс-мер Тбілісі Гігі Угулава (41 рік) і ще кількадесят колишніх чиновників з команди «націоналів». Після перемоги «Мрії» в 2012 році до місцевих виборів залишалося ще два роки. «Мрія» захоплювала владу на місцях, а тих, хто опирався, садили. Частина чиновників на місцях перейшла на бік «Мрії», частину – посадили. Важливо, що сидять не лише Мерабішвілі, Угулава і Ахалая, але й люди нижчі за рангом, які постраждали в процесі зміни влади.

Думаю, це не зовсім розумні кроки теперішньої влади, бо згодом все це їм відгукнеться. Усе добре, що робили «націонали», потім допомогло їм зберегти партію, рейтинг. Усе зле, що вони робили, теж віддалося їм сторицею. Те саме буде і з «Мрією». Цю закономірність має пам’ятати кожен, хто при владі.

– Що погане в діях «націоналів» ви маєте на увазі?

– Наприклад, вони так і не зуміли провести судову реформу. Не контрольована владою судова система принципово важлива для функціонування демократії. У нас її нема. Тож ті самі люди, які штампували рішення, що були вигідні «націоналам», потім штампували рішення, за якими «націоналів» садили. Владі слід було провести судову реформу, щоб створити систему, за якою політикам поза владою, як і звичайним громадянам, було б комфортно і безпечно. Та всі політики на пострадянському просторі вважають, що вони при владі навічно.

– Відтак Грузія в перехідному стані: існує опозиція, але частина її лідерів за ґратами, реформи проведені, але наполовину…

– Такий процес становлення демократії. Нічого не буває відразу. Це радше схоже на дерево, яке постійно росте. Зараз воно теж росте. Суспільство крок за кроком встановлює нові межі своїх прав і обов’язків, кожен день робить вибір. Це процес, який займає десятиліття, покоління. Головне, щоб не було відкату назад.

– Що зміниться в Грузії, якщо переможуть «мрійники» або «націонали»?

– Якщо переможе «Мрія», то, найімовірніше, нічого не зміниться. Звісно, всяке може бути, і Павло може прозріти по дорозі в Дамаск. Можливо, там з’явиться команда молодих енергійних людей, які почнуть проводити реформи, але наразі вірогідність цього доволі низька. Якщо переможуть «націонали», то, мабуть, повернеться Саакашвілі, буде продовження того обіцяного темпу розвитку, який був до 2012 року. З усіма можливими ексцесами, які неможливо передбачити. Нам потрібне постійне зростання.

Свого часу великий грузинський реформатор Каха Бендукідзе сказав: якщо будемо рости на 12%, то через 10 років будемо в топ-25 передових країн світу. Якщо будемо рости на 4%, то будемо такими ж відсталими, як зараз. Якщо менше 2%, то Грузії не буде. Ми зараз на межі – 2,8%. Звісно, є об’єктивні причини – війна в Україні, критична ситуація на Близькому Сході, події в Туреччині та її втручання в сирійський конфлікт… Туреччина – головний економічний партнер Грузії. Але суть в тому, що наша влада не зробила нічого, щоб ці об’єктивні чинники мінімізувати. Найімовірніше, що після виборів ситуація не зміниться. У нас далі буде період стабілізації після великого стрибка «націоналів».

Грузини ще не до кінця зрозуміли, що вони творці своєї долі. Вони розуміють: якщо їм щось набридло, то вони можуть змінити владу. Саме це сталося в 2012 році. Тоді вперше в Грузії була передача влади мирним цивілізованим шляхом. Але народ ще не розуміє, що вибирає тих, від кого залежить, які будуть податки і соціальні гарантії, які будуть інвестиції і як все це відіб’ється на суспільстві. Бачення цієї взаємозалежності серед народу ще немає. У розвиненому демократичному суспільстві люди розуміють, чого хочуть – менших податків і меншої соціальної допомоги чи більших податків і більшої соціальної допомоги. Саме так відбувається в Європі, коли вибір населення коливається між лівоцентристами і правоцентристами.

У нас люди мають кліпове мислення, живуть зі слоганами в головах. Тому наша політика така емоційна. Вибори теж. У нас обирають нераціонально. Коли від емоційного вибору перейдемо до раціонального, тоді зможемо стати справді демократичним суспільством.

Розмовляв Ігор Тимоць