Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
На минулому тижні у Мінську було підписано рамкове рішення Тристоронньої контактної групи про розведення сил і засобів. Документ передбачає деескалацію в районі лінії зіткнення та, за задумкою, створює умови, в яких стрілецьку зброю не можна використовувати для обстрілів.
У той же час, рамкове рішення передбачає повне виконання попередніх домовленостей Тристоронньої контактної групи щодо відведення з лінії зіткнення гармат калібром менше 100 мм. Відповідно до рамкового рішення про розведення сил і засобів СММ ОБСЄ здійснює «на постійній основі моніторинг та верифікацію процесу розведення сил і засобів на узгоджених ділянках розведення». Як зазначають представники України в Мінську, це розведення заплановано тільки на трьох ділянках із чітко визначеними координатами (Станиця Луганська і Золоте в Луганській області та Петрівське в Донецькій області). Водночас українська сторона вважає, що в ході імплементації цього рамкового рішення можуть бути відпрацьовані підходи до можливого розведення сил і засобів уздовж всієї лінії розмежування. У ході підготовки документа українська сторона повністю відкинула спроби вільного тлумачення параметрів і статусу лінії розмежування, оскільки в тексті рамкового рішення зафіксовано, що цей документ приймається як продовження протоколу від 5 вересня 2014 р., меморандуму від 19 вересня 2014 р., комплексу заходів щодо виконання Мінських угод від 12 лютого 2015 року. Від України рамкове рішення підписав Леонід Кучма, від ОБСЄ — Мартін Сайдік, від Росії — Борис Гризлов. Гра у гарних перемовників продовжується.
Найбільший ентузіазм від підписання порожніх за змістом паперів відчув міністр закордонних справ Франції Жан-Марк Еро. За словами дипломата, домовленості потребують негайного застосування та включають відведення комбатантів і важкого озброєння сторін. «Це не кінець, а лише початок процесу, спрямованого на зміцнення хиткого стану припинення вогню, який набув чинності 1 вересня 2016 року». Вочевидь міністр закордонних справ Франції не хоче дивитися правді у вічі – жодного «хиткого стану» не існує. Це доводять фронтові новини та загибель українських солдатів. Водночас обстріли продовжуються терористами із використанням зброї вище 120 мм. калібру. Лише за 22–23 вересня ОБСЄ зафіксувала 219 вибухів на Донбасі, а також обмеження свободи пересування спостерігачів, зокрема, в районах поблизу населених пунктів Петрівське і Золоте Луганської області (які, як зазначалося, визначені пілотними для рамкової угоди). Керівник СММ ОЮСЄ А. Хуг відкрито заявляє про безліч порушень режиму припинення вогню, коментуючи це фразою «ми не наївні». Водночас речник прес-центру штабу АТО Іван Ареф’єв відзначив, що «відведення військ з лінії розмежування може відбутися лише за умови сталого припинення вогню. Важке озброєння ми відвели вже давно. Ми виконуємо Мінські умови, але поки що ми залишаємося там, де залишаємося. Тому що обстріли наших позицій поки не припиняються».
Тож для кого підписана рамкова угода, про що вона? Цілком очевидним є той факт, що звуження кола проблем може бути використане для чергового звинувачення України в зриві Мінських угод. Більш того, тепер чітко зазначено географічні рамки – населені пункти, де Україна «зриватиме» виконання Мінських угод. Активізація роботи «мінської групи» (яка більше схожа на симуляцію) обумовлена реальною потребою пролонгації Мінських угод на 2017 р., а для цього треба довести, що вони принаймні обмежено є ефективними. Так сталось, що Мінські угоди є ледь не єдиною зачіпкою для переговорів з Росією щодо Донбасу, тому їхня цінність залишається істотно великою для Заходу. При цьому для Києва принциповим є послідовне виконання пунктів угоди, де на першому місці стоїть припинення вогню та питання кордонів. Відповідно політичні пункти, як то вибори на Донбасі, зміни до Конституції та амністія, можуть бути імплементовані не раніше, аніж будуть виконані зазначені неполітичні положення. Досягненням дипломатії України є той факт, що західні медіатори вже не вимагають проведення виборів на Донбасі до кінця року, як це було навесні — нарешті прийшло розуміння того, що без сталого припинення вогню вибори організувати неможливо, аж надто за участю терористичних угруповань як політичних партій. Проте немає жодного оптимізму, що тиша наступить завтра та буде реальною після укладення рамкового рішення.
Для Заходу, особливо після сірійського тла генеральної асамблеї ООН, подій в Алєппо та звинувачення Росії в бомбуванні гуманітарного конвою, зручно та необхідно відкинути тему Донбасу якомога глибше на другий план, аби не занадто тиснути на ядерну наддержаву-агресора. Проте позитивним фактором залишається розуміння того, що європейські дипломати почали все частіше, хоча й нерішуче, розглядати події в Сирії та Україні в одному пакеті. В обох країнах Росія веде війни нового покоління – так звані гібрідні.
Гібридна війна потребує гібридного миру. Дедалі більшої правдивості набуває думка німецького експерта Андреаса Умланда, який зазначив що гібридна війна — це маніпуляція західних країн, які не хочуть називати війну в Європі війною. Адже якщо визнати всі об’єктивні факти російської агресії, то треба на них реагувати симетрично, а не лише економічними санкціями. Гібрідна війна – це звичайна війна, посилена різними компонентами (інформацією, дипломатією, психологією, економікою тощо). Тож й гібридний мир має бути відповідним. Безпека для України – це створення умов (середовища) цілковитої впевненості в теперішньому, передбачуваності завтрашнього та перспективи для майбутнього. Жодного компоненту цієї формули не може бути знайдено в Мінську за теперешніх умов. Більше того, порожні папери так званих «рамкових рішень» створюють ілюзію, вводять в оману, але не забезпечують жодної впевненості. Про завтрашній день та подальшу перспективу однієї східноєвропейської країни в умовах геополітичного зламу зовсім не йдеться — завеликі ставки у грі, де поразкою може стати ядерна війна. Саме тому «Мінську» в 2017 р. бути.
Валерий Кравченко
