субота, 25 Вересень, 2021
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Харківський фронт
Fot. nationalgeographic.pl
Fot. nationalgeographic.pl

Харківський фронт

Share Button

На минулому тижні відбулась знакова подія для лідера терористичного угруповання «ДНР» Олександра Захарченка – він став українським політиком. Напевно такий висновок є найбільш логічним результатом його спілкування через он-лайн конференцію з мешканцями Харківської області. На тлі «успіхів» квазі-державного будівництва на окупованих територіях, за неможливості (що означає відсутність дозволу зі сторони старших кремлівських «братів») проведення активних військових дій на лінії зіткнення, московські куратори вирішили прощупати підґрунтя на предмет сепаратистських настроїв на Харківщині. Вочевидь, саме Слобожанщина наразі є пріоритетом для роздмухування сепаратистського вогнища, адже інший найбільш привабливий регіон – Одеська область – наразі знаходиться під пильним наглядом Міхеіла Саакашвілі. Місцеву поліцію очолює грузин, що особливо актуально в контексті можливої загрози ескалації насилля до другої річниці подій в будинку профспілок (2 травня), а проти мера міста Геннадія Труханова проводиться публічна кампанія активістами (за участю народних депутатів), які звинувачують його в проросійських поглядах (Труханов, за твердженням громадськості, має відразу два російських паспорти) та підтримці сепаратизму в місті. Натомість в Харкові все спокійно. Геннадій Кернес, який точно не належить до українських патріотів, з величезним відривом виграв на останніх місцевих виборах. Харківську область очолює менш одіозний за Саакашвілі Ігор Райнін – людина Авакова та Ложкіна. Постать та авторитет міністра внутрішніх справ вочевидь не є на заваді м’якій пропаганді сепаратизму на Слобожанщині, особливо коли Захарченко згадує харківський «Оплот» як організацію, з якої він  почав боротьбу з київським режимом, а Добкін з Кернесом були добрими друзями з лідером місцевого «Оплоту» Євгеном Жиліним.

Політик-Захарченко, зовсім несподівано як на диктатора самопроголошеної республіки, де повсюдно присутній культ його особистості, вбачає майбутнє України в роз’єднанні шляхом автономізації, а потім об’єднання через федералізацію, а краще конфедерелізацію.  Все добре окрім того, що напевно пан Захарченко й сам не розуміє тонкощі подібних процесів. Зрештою він й не повинен, адже відповіді на обрані питання (яких було півтори тисячі) були написані заздалегідь де-небудь в одному з п’яти міністерств в Москві (а може й службі зовнішньої розвідки РФ), що займаються зовнішнім управлінням «ЛДНР» та, загалом, питанням України. Перед цими відомствами, про які широкому загалу стало відомо з докладу ПАРЄ, стоїть задача «розхитати човен» вже до літа 2016 р. Адже по-перше, є глобальна задача дискредитувати президента України Петра Порошенка та його команду, зокрема нового прем’єра Володимира Гройсмана. По-друге, є привід – травневі свята та день перемоги, коли знову можна підняти Георгієвську стрічку, яку в Україні називають «колорадською». По-третє, не можна допустити єднання українців перед загрозою війни, що може мати наслідком ескалація військового конфлікту на Донбасі (до якої готові сепаратисти). Тож очевидним варіантом для кремлівських планувальників є внутрішній розкол України шляхом акцій громадянської непокори, для яких просто потрібно знайти вірний час та місце. Й кращого місця за Харків для цього не знайти.

Що отримає Росія внаслідок вдалої імплементації сценарію? Дуже багато, від інструменту тиску на дипломатичних переговорах, удару по тилу української оборони на Донбасі до «ХНР». Хоча останній варіант скоріш за все реалізований не буде, адже Росії не потрібна чергова субсидована клоака, на кшталт «ДНР» та «ЛНР». Росії потрібна Україна, якщо не вся, до хоча б та її «ватна» частина, яка покірно «з’їсть» привабливий та різнобарвний «руський мир».  Дуже не праві ті люди, які вже сьогодні пропонують обнести окуповані території стіною, відгородитись від сепаратизму фізично. По-перше, це не допоможе, а викличе зворотну реакцію. По-друге й головне, кожен українець, який невдоволений дорожчанням тарифів на комунальні послуги, вимагає вищих пенсій, зарплат, кращого соціального забезпечення може потенційно стати апологетом «руського миру». Адже Москва донеччан та луганчан так само «купила» за «халяву» (а не за російську мову), а потім цинічно кинула, розпилявши на метал заводи та називаючи Донбас «європейським Сомалі». Однак багато людей в Україні не мислять критично, оцінюючи наслідки, а скоріше готові «продатись» за гарну мрію відновлення «совка», «де ковбаса була по два рублі». Для цього не треба багато зусиль пропагандистів, а вмирати за олігархічну та корумповану Україну (бодай там майорів прапор Петлюри або Бандери) люди хочуть все менше. Росіянам вистачить терпіння – це записано в коді їх нації. Чи вистачить холодної голови українцям?

Валерий Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Джерело: dt.ua

Вплив пандемії COVID-19 на міжнародні відносини: ключові тенденції

Пандемія СOVID-19 та жорсткі карантинні обмеження у світі змінюють міжнародні відносини. Реакція на коронавірус меншою …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.