Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Великою мірою, вкидання меседжу про можливе призначення на заміну керівникам самопроголошених республік Захрченку та Плотницькому відповідно найбагатшого українця Ахметова та лідера Опозиційного блоку (читай Партії регіонів) Бойко, мало в українському суспільстві ефект бомби, що розірвалась. Звичайно, переоцінювати реальність подібного сценарію не треба. Проте заява прес-служби Ахметова, що він готовий на все заради миру на Донбасі, та завірення окремих народних депутатів (Фірсов), що «ці двоє постійно літають до Москви та там про щось домовляються» ніби натякають, що повністю відкидати подібний поворот подій не варто. Так званий «план Медведчука», як його нарекли в Мінську, навіть, за твердженням обізнаних джерел, сподобався президенту України. Чи можливо шляхом ре-олігархізації окупованих частин Донбасу повернути час назад й інтегрувати за українськими правилами ці території?
Ахметов людина бізнесу, яка будучи де-факто господарем регіону «програла» його проросійським маргиналам навесні 2014 р. Тоді йому пропонувалось стати намісником Президента на Донеччині (як зрештою став намісником дніпропетровський олігарх Ігор Коломойський), проте тоді Ахметов вмовив зайняти цю посаду меншого багатія та провіреного кризового менеджера Сергія Таруту. Рінат Ахметов, навіть кoли був народним депутатом, нічого не робив для політики власноруч та відкрито. Він сповідує в політиці ідеологію своєї бізнес-корпорації «СКМ», де результат робить найнятий якісний та кваліфікований менеджер. Він мав такого політичного «завгоспа» – звали його Віктор Янукович, який навіть трохи покерував державою. Безумовно діяльність багатьох українських політичних сил також була спрямована на обслуговування інтересів донецького бізнесмена. Тож тягнути одіяло й світити себе особисто, а значить підставлятись на негатив у разі можливої невдачі – це не про Ахметова. Він неодноразово говорив про те, що ніколи не буде нічого очолювати, крім свого іміджевого активу – ФК «Шахтар» (який, до речі, побудований як бізнес-проект й нині вже працює на самоокупність, на відміну він інших футбольних клубів України – спортивних ляльок олігархів). Будучі патріотом Донбасу, про що він неодноразово заявляв, Ахметов все ж реалістично вибрав сторону України в конфлікті – саме в Україні працює, більшою мірою, його бізнес. Тут треба розуміти, що Ахметову абсолютно все рівно яким прапором махати. Ціла країна для нього лише бізнес, а як вона буде називатись це вже другорядне. Цікаво, що напевно так само, скрізь призму інтересів свого бізнесу, сприймають державу всі олігархи. Тож не треба переоцінювати патріотичні якості та бажання покласти життя на вівтар української державності українських бізнесменів-політиків, в тому числі й президента. Безумовно, Петро Порошенко є олігархом, просто йому вигідно наразі махати саме українським прапором, проте невідомо як би він себе повів, як би опинився на місці Ріната Ахметова. Принаймні психологічно, на світ вони дивляться однаково.
Що стосується Юрія Бойка, то він тут з’явився лише як альтернативна кандидатура. Ну не пропонувати ж на місце лідера окупованих луганських територій Олександра Єфремова, якого відкрито звинувачують в підтримці та фінансуванні сепаратистів. Подібна ідея позитивного сприйняття Києвом плану на ре-олігархізацію Донбасу є, напевне, свідченням остаточного усвідомлення болісних реалій. З одного боку є Мінський процес, де колишні регіонали як співрозмовники є меншим злом, ніж фанатики-сепаратисти. З іншого боку, за два роки президент та «патріотичні сили» так й не дістали популярності в Донбасі на його неокупованій території, про що красномовно засвідчили результати місцевих виборів. Зрозумівши, що боротись за електорат тут безперспективно, в Києві дійшли висновку за можливість «повернути» регіон олігархам. Хай вони спробують навести там лад.
Цікаво, що лідери «ДНР» Захарченко та Пушилін відразу дуже різко відреагували на подібну ідею, а Плотницький навіть пообіцяв заарештувати «карателя Бойко» в Луганську. Поруч з нерозумінням як взагалі можна призначити когось на посаду в «незалежній державі», Захарченко навіть загадав цінності майдану (!), яких не побачили серед досягнень жителі України, й яких досягли в «ДНР» – здійснену деолігархізацію влади, – «й назад дороги немає». На думку ватажка сепаратистів, Ахметов може скільки завгодно вести бізнес на території «ДНР» та сплачувати податки, проте шлях до влади для нього назавжди закритий.
Подібні оцінки демонструють істотні побоювання, що існують в нинішньої «еліти Донбасу» (що щойно вилізла нагору зі злиднів) щодо реалізації подібного сценарію. Тож він має право на життя. Принаймні мешканці Донецька зовсім не розлюбили Ахметова, адже його фонд привозить якісну «гуманітарну» для пенсіонерів у великих масштабах. Не виключено, що тепер на хвилі розвинутої деолігархізації в «ДНР», Захарченко почне «пресувати» представників фонду та структур Ахметова, аби остаточно позбавити того рейтингу серед місцевих жителів. Нічого, громадяни «молодої республіки», що щойно отримали свої паспорти, трохи потерплять на простроченій російській «гуманітарці».
Головна оцінка подібної ініціативи від більшості політиків в Києві, що представляють «патріотичні сили», дуже передбачувана та однорідна – зрада! Чи треба було воювати два роки за те, аби повернути олігархів, що вже один раз довели свою нелояльність Україні? Вже краще відгородитись колючим дротом від окупованих територій та провести референдум про їх остаточне «злиття», як пропонують окремі політики від «Самопомочі». Позитивні оцінки цьому плану очікувано надали лише депутати «Опозиційного блоку».
За імпотентності потуг Києва побудувати ефективну модель управління в Донбасі, де продовжує повільно крокувати в умах людей ідея «сепаратизації», можливо й варто було б спробувати. Гірше вже не буде, при цьому Порошенко нічим не ризикує. Вийде – добре, регіон повернеться в склад України й президент виконає обіцянку, не вийде – теж добре, опозиціонери просто дискредитують себе, мовляв говорити можна, а де справи? Міжнародні посередники, Франція та Німеччина, мають бути також першими зацікавленими у подібному сценарії, адже він дає шанс на мир. Але що на це скаже Москва? Ідея інкорпорації окупованих територій в якості «троянського коня» для продовження подальших зусиль на дестабілізацію українського суспільства, з потенціалом відокремлення ще більших територій та розпаду України – ось основний план Путіна. Вочевидь донбаські олігархи мають довести свою лояльність такому плану, аби отримати згоду на «план Медведчука». Ахметов – досвідчений шахіст, який вже програв одну партію. Чи погодиться він програти другу?
Валерий Кравченко
