Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
На теперішньому етапі державотворення Україна опинилася перед одним із найбільших випробувань у своїй новочасній історії. Внаслідок активізації сепаратизму на Сході, країна з тягарем дефіциту виразних суспільно-економічних трансформацій увійшла у нову зону турбулентності. Смуга нестабільності у Східній Європі та Південному Кавказі (Придністров’я (Молдова), Південна Осетія, Абхазія (Грузія), Нагірний Карабах (Азербайджан)) розширилась внаслідок вичленування з території України новоутворених Луганської народної республіки (ЛНР) і Донецької народної республіки (ДНР). Ці квазідержавні утворення не лише підважують територіальну цілісність суверенних держав, але й стають інструментом для їх внутрішньої дестабілізації.
Поява ЛНР і ДНР в Україні розглядається не інакше як спроба Росії повернути колесо історії в інший бік для того, щоб відтермінувати на невизначений період модернізацію країни. Устремління більшості українців з різних регіонів країни, які взяли участь у Революції Гідності, зіштовхнулись із реакційною політикою Росії, її імперіалізмом, що досить добре прижилось на фундаменті спадщини, залишеної Радянським Союзом, з опертям на опортунізм місцевої влади та світогляд населення.
Вкоріненість традицій особливого інтересу Росії до України виявляється передусім у привласненні історії Київської Русі для створення міфу про тяглість російської державності. З цією метою за часів Петра І і Катерини ІІ цілеспрямовано переписувалися оригінальні літописи України, що загалом витворювало пласт історичного наративу Росії, через який і розглядається Україна в наші дні. І небагато згадують про той факт, що Лівобережна Україна стала частиною Росії лише у XVII ст., Правобережна – у ХVIII ст., а до цього Україна мала досить тривалий період державності.
Однак навіть після його упадку частини української території перебували під впливами різних політичних систем (монголо-татари, Литва, Річ Посполита, Османська імперія, Австро-Угорщина, Росія). При цьому Київська Русь зародилася набагато раніше від Московії, попередниці сучасної Росії. Міфи Росії, вмонтовані в історію України, незмінно ставлять під сумнів її самобутність та ідентичність сьогодні.
Дивовижно, але українцям під час Революції Гідності вдалося блискавично подолати своє суперечливе минуле, яке разом із культурними, історичними, мовним, релігійним та іншими відмінностями на той час відігравало абсолютно другорядне значення. В таких умовах українці, в тому числі ті, які за етнічним походженням є росіянами, вірменами, білорусами, поляками, досягнули значного рівня консолідації, що генерувало енергію у створенні горизонтальних структур Майдану на основі віри у цінності, які є невід’ємною частиною усталених демократій у Європі (правова держава, верховенство права, соціальна справедливість). Україна зробила цілком природній вибір, який став для більшості українців по різні боки Дніпра важливішим і водночас ідеологічно ближчим за будь-які розбіжності. За допомогою цього соціально активні українці в критичний період існування своєї держави через об’єднання у волонтерські рухи стали „м’язами” у виконанні тих функцій, які вона виявилась інституційно неспроможною підтримувати (оборона, медицина).
Утім, для частини українців у Луганській і Донецькій областях зерна сепаратизму все-таки проросли на ґрунті, який виявився досить придатним для цього. Ще під час національно-визвольних змагань України на початку ХХ ст. на противагу тодішній крихкій Українській Народній Республіці було утворено Донецько-Криворізьку республіку, яка проіснувала неповних 2 місяці.
У наш час цей регіон із властивим йому прохолодним ставленням до України і нахилом до проросійських настроїв підживлювався та генерувався суспільною пам’яттю місцевого населення стосовно індустріального потенціалу Донбасу, возвеличення професії шахтаря разом із поширеним патерналізмом та ностальгією за Радянським Союзом. У цій суміші підноситься штучне уявлення про окремішність населення Донбасу, регіональну ідентичність, що ґрунтується на відповідних світоглядних цінностях, котрі забезпечують стійкий зв’язок між минулим і теперішнім.
Хоча саме тут Україна зазнала одних із найбільших втрат внаслідок Голодомору та репресій (приблизно 20% населення), що згодом „вирівнювалося” через інтенсивне заселення регіону етнічними росіянами, на всеукраїнському референдумі 1991 р. близько 83% населення Донецької і Луганської областей проголосували за незалежність України.
Незважаючи на це, карта сепаратизму неодноразово розігрувалася на Донбасі з боку залишків місцевої комуністичної партійної номенклатури і Росії вже навіть в умовах незалежної України. Для цього використовувано стандартний набір вимог (зміна унітарної форми територіального устрою України на федерацію, утвердження російської мови як другої державної, відмова від ідеї європейської інтеграції на користь союзу із Росією та афілійованими з нею міждержавними структурами), що ретранслювався через канали різноманітних громадських організацій (Донецька республіка, створена 2005 р.), рухи проросійського спрямування (рух за відродження Донбасу), в тому числі й політичних партій (Слов’янська партія). Подальші дії стали не менш важливими для підтримання „життєздатності” сепаратистських настроїв: в Донецькій і Луганській областях у 1994 р. проведено консультативне опитування з приводу федералізації України, статусу російської мови (80% населення проголосували позитивно), а на з’їзді у Сєвєродонецьку 2004 р. здійснено „репетицію” перед подіями 2014 р., де у відповідь на Помаранчеву революцію було прийнято рішення про створення Південно-Східної Української автономної республіки, що вимагало зміни існуючого адміністративно-територіального устрою України.
Навіть напередодні проведення так званих референдумів 2014 р. на частині територій Донецької і Луганської областей, згідно з даними, отриманими в результаті соціологічних досліджень, 65% місцевого населення виступали за підтримання незалежності України та прихильно ставились до збереження існуючого унітарного устрою.
Проте безпосередня заангажованість Росії у розкручуванні маховика сепаратизму на Сході України все-таки принесла очікувані для неї результати. Синхронізована організація мітингів за участю проросійських сил, захоплення адміністративних установ під керівництвом кваліфікованого персоналу Росії призвело до створення ЛНР і ДНР. Сепаратизм у супроводі фінансової, воєнної і технічної допомоги з боку Росії під гаслами самовизначення свідчить про його рукотворність, що не відображає істинного волевиявлення більшості місцевого населення, а більшою мірою просуває інтереси самих маріонеткових режимів та його спонсорів. Самопроголошені республіки – це лише імітація державотворчості, віддалена від загальновизнаних стандартів демократії.
Піднесення хвилі авторитаризму в Росії та її поширення через посібників на територію України та інших країн є викликом для основ демократії. Нинішня боротьба українців спрямована на захист демократії – найбільшого здобутку цивілізованого світу – і матиме далекосяжні наслідки як для майбутнього України, так і для Європи. Незалежність України стане тріумфом демократії в її утвердженні у світовому масштабі, в той час як згортання суверенності України означатиме загрозу існуванню демократичних цінностей.
Тарас Цимбрівський
