четвер, 5 Серпень, 2021
pluken
Головна / Думки та коментарі / Імперія на марші: нова геостратегія Росії
Fot. unn.com.ua
Fot. unn.com.ua

Імперія на марші: нова геостратегія Росії

Share Button
rosja
Fot. unn.com.ua

Наприкінці вересня в Нью-Йорку відбудеться Генеральна Асамблея ООН, яку вперше за багато років відвідає російський президент. Цей жест означає остаточне повернення Росії у велику гру, де вона воліє грати провідну роль – як мінімум, на рівні зі США та Китаєм. Вочевидь, останні десять років людство спостерігало за приготуваннями до такої ролі. В самій Росії відбувається форсована мілітаризація свідомості населення, йдуть приготування до війни. Адже саме війна може змінити баланс сил, посунути США з позиції світового лідера та «жандарма». Причому, навіть якщо США погодяться добровільно звільнити це місце для Росії, це все одно не задовольнить Москву. Для впевненості Путіну треба довести до логічного закінчення власну гру в геостратегію, чому зараз підпорядкований сам розвиток російської держави.

Підконтрольні Кремлю ЗМІ (тобто всі) розганяють виток істерії стосовно звуження стримуючого кола конфліктних зон навколо Росії. Мовляв, США, реалізовуючи стратегію стримування Росії, породжують нестабільність у Молдові, в Україні, на Кавказі та в Середній Азії, спрямовану проти Москви та її нової ролі. Насправді, саме Росія є найбільш зацікавленою стороною в розпалюванні вогнищ на теренах, які вона вважає своєю беззаперечною сферою впливу. Україна тут є наріжним каменем майбутньої Російської імперії Путіна, причому саме вся Україна, а не лише Донбас, який використовується виключно як дестабілізаційний чинник. Росія власними руками готова створювати нові штучні конфлікти, розпалювати ворожнечу, провокувати повстання – навіть такі, що показово спрямовані проти неї. Таким був енергетичний майдан у Єревані, остаточна мета якого – руками вірмен позбавити себе російської підтримки й кинути країну в прірву війни проти Азербайджану в розмороженому карабаському конфлікті. Схожа задача стоїть перед і російськими спецслужбами в Кишиневі, де ошукані проросійськими олігархами молдовани виступають за кардинальні зміни в країні, нерідко під румунськими прапорами. На тлі тривалої військово-економічної блокади Придністров’я – російського анклаву в регіоні – існує завдання спровокувати військову ескалацію в субрегіоні, яку можна було б перекинути й на одеський напрямок.

У загальному ланцюгу подій дивує спокій на Північному Кавказі, де все готове до розморожування конфлікту в Абхазії та Північній Осетії. Наразі Москва використовує по максимуму тему примирення грузинів, у соціальних мережах з’являються фотографії усміхнених дітей з грузинськими та абхазькими прапорами, а в грузинські виші вступають абітурієнти з Абхазії. Президенту Грузії Георгі Маргвелашвілі та прем’єру Іраклію Гарібашвілі Кремль приміряє роль миротворців, «підкидаючи» їм для популярності нешкідливі скандали, пов’язані, наприклад, з відновленням залізничного сполучення між окупованими частинами Грузії та центром, поновлення транскавказької залізничної магістралі з метою з’єднати Росію та Вірменію через територію Грузії. Вочевидь, парламентські вибори в Грузії восени 2016 р. та плановане тріумфальне повернення в Тбілісі нинішнього очільника Одещини Міхеіла Саакашвілі має стати для Кремля тим рубежем, який надасть поштовх розморожуванню Північного Кавказу як напрямку військової агресії Росії. Ось тут і знадобляться картинки з мирним сьогоденням, аби протиставити їх агресивному американісту, який знову рветься до влади в Грузії.

В Середній Азії та на Близькому Сході Росія має іншу тактику, але ті самі дестабілізаційні цілі. В Таджикистані криза виникла через запроваджені Міністерством праці Росії обмеження для заробітчан в окремих сегментах економіки, які повернулися з Росії на батьківщину. Це спричинило величезний приріст безробіття, зрештою радикалізацію та ісламізацію країни. Таджикистан є членом ОДКБ, і Росія має плани ще тісніше прив’язати країну до себе, запросивши її до Митного союзу, про що неодноразово заявляв президент Росії. Азійський диктатор Емомалі Рахмон (президент країни з 1994 р.) не надто популярна персона в Кремлі, але на тлі формування Москвою образу борця з Ісламською державою співробітництво з офіційним Душанбе буде зростати.

У новий образ Росії як активного борця з ісламським фундаменталізмом цілком вписується фактична інтервенція, здійснена Москвою в Сирії. Латакія та Тартус – нові екзотичні географічні назви для російських громадян. Це вам не Луганськ і Донецьк. Активна позиція Путіна щодо Сирії зовсім не випадкова. З одного боку, декларуючи військову підтримку Башару Асаду в боротьбі з Ісламською державою, Росія протиставляє себе американцям та європейцям, які звинувачують сирійського диктатора в тому, що він допустив посилення ісламістів у регіоні, тож підтримують повстанців. У цьому криється проблема, чи буде російська зброя (й «зелені чоловічки») насправді воювати проти ісламістів, чи ми станемо свідками закулісної війни офіційного проросійського Дамаску та прозахідної Вільної армії Сирії?

Путін, як глибоко радянська людина, дуже пишається глобальним охопленням своєї геостратегії, вбачаючи в цьому відновлення впливу Радянського Союзу. Російські військові бази в Азії та Африці, навіть такі, як у Тартусі, складені з чотирьох офіцерів, мають величезний символізм для Москви. Щоправда, окрім символів, Росія розраховує й на військові контракти в регіоні, воліючи поближче познайомитися з традиційними союзниками США в регіоні – Саудівською Аравією, Йорданією та країнами Перської затоки. Не виключено, що візити Лаврова в цей регіон та зворотні візити арабських лідерів до Москви мають прагматичне підґрунтя, проте найбільш реальною силою проти Ісламської держави може стати коаліція Росії, Ірану, «Хезболли» та Сирії (Асада). Росія вже на Генеральній асамблеї ООН може порушити питання наземної операції в Сирії.

Ще один елемент гри – Франція. За опитуваннями, більшість французів після терактів в редакції Charlie Hebdo підтримують подібну операцію. Крім того, Франція має величезні контракти на експорт зброї в цьому регіоні на суму понад 10 млрд євро (до того ж, і російські «Містралі», найімовірніше, купуватиме Єгипет на субвенції країн Перської затоки). Зважаючи на відому войовничість французів у боротьбі з ісламськими фундаменталістами в Сахелі (операції «Севрал» та «Бархан»), і за умови що США не погодяться на наземну операцію в складі широкої коаліції, Париж може примкнути до російської коаліції. Звісно, підтримуючи війну на Близькому Сході, Москва переслідує мету підвищити вартість нафти, забезпечити Європу біженцями тощо. Крім того, російський флот у найближчі роки, найімовірніше, почне відігравати більш значну роль у Середземному морі, відповідно до нової військової доктрини Росії.

Таким чином, Росія сьогодні вибудовує умови, які можуть змінити чинний баланс сил. Тактика схожа на ту, що застосовував на міжнародній арені канцлер Німеччини Отто Бісмарк у 1880– 1900-ті роки, шукаючи для Німеччини місце у світі, прагнучи перегляду колоніального устрою. Це, зрештою, призвело до Першої світової війни. Можна не сумніватися, що подібні цілі є й у Путіна. Реваншистська та ревізіоністська Росія готова йти по трупах, шукаючи своє місце серед великих країн світу.

Валерий Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. president.gov.ua

Консультативна (з)рада й примирення: Україна на шляху до колапсу

Доки західний світ (зокрема Європа) борються з пандемією COVID-19, для України настають важкі часи випробувань. …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.