Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
За останній тиждень сталось декілька визначних подій. На тлі перемир’я, припинення артилерійського вогню українською стороною, як й передбачалось, російські найманці та терористичні угруповання зайняли Дебальцеве. Передумови для закриття «котла» були сформовані під час бойових дій та взяття Вуглегірська ще у січні, питання залишалось лише коли українське командування надасть наказ на вихід з оточення. Але такого тактичного маневру Міністерство оборони собі дозволити не змогло, напевно, під політичним тиском Адміністрації Президента. Як же, а за що тоді «воювали» наші дипломати в Мінську? Тож відхід українських сил виявився спонтанним, багато вояків загинуло прориваючись у напрямку Артемівська на звільнені території. Це був важливий урок необхідності гнучкості та оперативності тактики ведення військових дій для українських генералів та політиків-популістів, які налаштували українське суспільство на логічність потреби утримання стратегічного об’єкту, великого транспортного вузла – Дебальцевого, при неможливості відвоювання тих територій на підступі до плацдарму, які б могли забезпечити альтернативні шляхи постачання. До цього додалось показове, майже «кінематографічне» виконання (трансляція промови президента Порошенка для CNN з генерального штабу про припинення вогню) Мінська-2 українською стороною, з метою справити враження на західних союзників. Це рішення коштувало життя кільком десяткам українських солдатів.
А війна тим часом триває, незважаючи на зміну її характеру. Вирівнявши лінію фронту бойовики-терористи почали вдавати виконання Мінську-2, значно зменшивши щільність вогневих ударів, та, навіть, демонстративно почавши відведення важкої артилерії. Звичайно це відбувається виключно там, де присутні запрошені представники спостережної місії ОБСЄ. Проте жодних ілюзій на мирне врегулювання плекати не варто. Це підтвердив теракт на мирній ході-присвяті «Небесній сотні» у Харкові, що стався у Прощену неділю – 22 лютого. Внаслідок подій загинуло четверо людей, десятки отримали поранення, у Харкові була розпочата антитерористична операція. Це дуже схоже на прелюдію чергової «руської весни», де саме Харків та Одеса – два міста які всю зиму потерпали від терактів – будуть займати виключне місце у планах Кремля. Ескалацію виправдає ймовірне надання США Україні летальної зброї, на яке Росія «матиме право адекватно відповісти». Росія проголосить це зривом Мінська-2 й піде у наступ. Путін точно буде йти далі на остаточне розчленування України, роблячи провокації в Прибалтиці та до останнього брехатиме Заходу. Але рішення на остаточний розрив зв’язків та самоізоляцію вже прийнято ідеологами нової Росії.
Дуже схоже, що європейці та американці потроху приходять до розуміння цього. Про це свідчать останні жорсткі заяви Керрі про те, що росіяни послідовно та постійно брехали йому при особистій зустрічі – Росія є агресором та підривником міжнародної системи для США. Британці опублікували звіт палати лордів щодо Росії, де визнали що вони, в чергове в історії, «проспали» агресора, не вірно трактували поведінку Росії на міжнародній арені. Французи знову відмовили у відправці Містраля для Росії, навіть не зважаючи на загрозу судового розгляду та санкцій за невиконання контракту – безпека в Європі коштує дорожче за один великий десантний корабель. Німеччина, оплот політики замирення агресора, взяла паузу на роздуми, водночас погрожуючи через радника канцлера ізоляцією Росії. Кепські справи, пані Меркель, російський ведмідь додумався до цього раніше за Вас й вже пішов у ліс.
На засіданні РНБО на останньому тижні з вуст президента України вперше пролунала фраза необхідності посередництва миротворчої місії на Сході у форматі поліцейської місії ЄС за мандатом ООН. За твердженням МЗС, країни ЄС вже погодились на виділення контингентів для подібної місії. Проте, говорячи реалістично, мандат на подібну місію може бути наданий лише в обхід Ради Безпеки, де Росія має право вето, тобто за рішенням Генеральної Асамблеї організації. В історії вже був подібний прецедент – в 1999 р. Генеральна Асамблея ООН в обхід Ради Безпеки, надала мандат миротворчій місії KFOR (примушення до миру) НАТО в Косово. Безумовно, подібне рішення означатиме фактично проголошення війни між Заходом та Росією, потребуватиме виключної політичної волі світових лідерів. Проте подібний ризик є виправданим з огляду на плани Кремля влаштувати велику війну в Європі. Невиправданим є лише формат поліцейської місії, яка, вочевидь, не зможе ефективно контролювати кордон (найважливіша умова для українців), та розмежовувати сторони конфлікту на фактичній лінії зіткнення. Це має бути повномасштабна військова миротворча місія з залученням сил швидкого реагування (EUFOR) ЄС, подібна до операції «Алтей» 2004 р. (наступниці SFOR НАТО) у Боснії і Герцеговині на виконання Дейтонської угоди. Варто відзначити, що наразі ЄС має діючу військову миротворчу місію в ЦАР, де задіяні 700 військових ЄС за мандатом ООН на допомогу до кількатисячного контингенту «голубих касок» ООН. Не вже африканські справи важливіші європейцям за безпеку на власному континенті?
Valeriy Kravchenko
