Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Ефективне управління під час війни завжди було наріжним каменем загальної перемоги. Дивна війна на Донбасі між Росією та Україною, коли сторони активно звинувачують одна одну в актах тероризму та геноциду, а, водночас, навіть не розірвали дипломатичні відносини між собою та укладають нові торгівельні угоди (зокрема щодо закупівель Україною у Росії газу та вугілля для ТЕС, купівлі Росією в України оборонної продукції – запасних частин, імпорт продуктів харчування тощо) навіть називається по-дивному – АТО. Формально управління антитерористичною операцією здійснює служба безпеки України. Втім всім вже надто очевидно, що події на Донбасі не є локальною протидією тероризму – це повномасштабний військовий конфлікт, у якому задіяні регулярні підрозділи збройних сил України та Російської Федерації (навіть якщо останні й воюють без російських шевронів у статусі добровольців-найманців). Тож хто насправді керує АТО в Україні?
СБУ, Міністерство внутрішніх справ та Генеральний штаб Міністерства оборони, відповідають за свої ділянки роботи, натомість Рада з питань національної безпеки та оборони виступає як координаційний орган. Нажаль, до останнього часу лише на папері. Адже насправді, СБУ приділяє більше уваги анти-диверсійній роботі, аніж плануванню АТО, Міністерство внутрішніх справ – лише формально контролює фактично автономні добровольчі батальйони та інші бойові підрозділи на передовій, тоді як Міністерство оборони та Генеральний штаб Міністерства оборони,, за консультаційної підтримки великої кількості різнорідних дослідницьких та дорадчих інституцій (державних – на кшталт Національного інституту стратегічних досліджень, та недержавних – «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука та ін.) складають контури штабу АТО. Нереформована гідним чином за роки незалежності велика бюрократична машина Міністерства оборони сповільняє процеси прийняття рішень. Це відбивається на якості підготовки резервів та ефективності проведення оперативних дій на фронті. Натомість РНБО за 2014 р. формально перетворився на прес-зону, не ухваливши за період тривалої конфронтації жодного рішення, яке б було впроваджене у життя. Тож управлінські реформи для АТО назріли.
Наприкінці грудня Верховна рада ухвалює, а президент негайно підписує зміни до закону «Про Раду національної безпеки і оборони України». Безумовно, в цих діях можна угледіти політичний підтекст, адже на посаду секретаря РНБО іде Олександр Турчинов – друга після прем’єр-міністра Арсенія Яценюка фігура в «Народному Фронті». Президенту Петру Порошенку та його блоку в парламенті конче необхідна підтримка потужного політичного союзника, тому технічну функцію секретаря РНБО змінюють на практичну (кажуть, що це була одна з умов Коаліційного договору) – Турчинов отримує серйозні повноваження, а Петро Порошенко – фактично власний військовий кабінет (де, щоправда, правою рукою президента є «несвоя» людина з «Народного фронту»). І вовки ситі – і вівці цілі. Але за політикою йде чіткий функціональний розрахунок.
РНБО з координаційного органу, члени якого виробляють пропозиції для глави держави у сфері національної безпеки, перетворюється на структуру, яка на додаток до цього буде контролювати і формувати порядок денний для інших органів влади. РНБО наділяється правом приймати рішення щодо «невідкладніх заходів із розв’язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України». Якщо раніше цей орган лише здійснював «поточний контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони», то тепер він буде їх ще й «координувати», тобто видавати накази до виконання і впливати на їх перебіг і реалізацію.
Крім того, «координувати і контролювати» РНБО тепер буде не тільки названі сфери, а й «сфери протидії корупції, забезпечення громадської безпеки та боротьби зі злочинністю» (безумовно, дублюючи функції вже існуючих та новостворених органів – наприклад, Антикорупційного Бюро). Але і це не все. Раніше цього пункту взагалі не було в законі, а тепер він з’явився. Отже: «Рішення Ради національної безпеки і оборони, введені в дію указами Президента України, є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади».
Що стосується секретаря РНБО, то він тепер є більш самостійною фігурою. Йому дозволено самому підбирати собі заступників (правда, схвалює їх все одно глава держави), брати участь в обговоренні кандидатур на пости, пов’язані з обороною або національною безпекою, вносити пропозиції з приводу відповідних статей держбюджету, організовувати Ставку верховного головнокомандувача. До речі, якщо зараз, у разі дострокового складання повноважень Президентом передбачається, що головою РНБО стає прем’єр-міністр, то поправки передбачають, що цей пост займе секретар РНБО.
З приводу змін є декілька важливих застережень та побоювань. Найперше з них стосується того, що внаслідок збільшення контролюючих повноважень РНБО створюється основа для тотального контролю за діяльністю органів виконавчої влади з боку цієї установи (яка не є органом виконавчої влади), внаслідок чого виникає небезпека порушення принципу поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6 Конституції України). Інше побоювання стосується імплементації практичних політичних та військових рішень, коли розширення повноважень РНБО є необхідним для того, щоб не вводити воєнний стан, але користуватись всім його функціоналом, водночас, створивши паралельний центр прийняття рішень, який буде «перекривати» рішення Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ, таким чином розмиваючи відповідальність і повноваженння.
Втім діяльність РНБО у його попередній функцій викликала набагато більше нарікань. Збільшення повноважень є свідченням твердої військової політики, яка потрібна Україні перед обличчям російської загрози. Нові рішення РНБО віднині будуть обов’язковими до виконання, спрощується система контролю. В той же час, президент посилює власні військові повноваження, роблячи це руками своїх найближчих політичних союзників. Україна єднається перед зовнішньою агресією, отримуючи координаційний орган здатний вплинути на ефективність управління фронтом під час триваючої війни, нехай навіть дивної.
Valeriy Kravchenko
