Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Олександр Олесь
Голодомор-жахлива катастрофа, яка забрала життя близько 10 мільйонів українців, стала найбільш маштабною за кількістю жертв і, водночас, найменш відомою з-поміж трагедій XX століття. Світ не помітив Голодомору в Україні і мовчав. Чому ж він мовчав? Найпростіша відповідь: світ мовчав, бо не знав правди. Можливо й так. Адже донедавна про те, що насправді відбувалося в українських селах у 30-ті роки, не знали навіть багато самих українців.
Радянський Союз усіма можливими способами перекрив доступ до інформації, дозволялось відображати лише офіційні погляди Радянського уряду. Іноземним кореспондентам показували та розповідали лише те, що було вигідним та потрібним. Москва їх зустрічала обідами та бенкетами в Кремлі, де на столі була найкраща ікра, риба, дичина і найвишуканіші вина. А в цей час на іншому кінці Радянського Союзу помирали мільйони українців від голоду, у країні, яка масштабно експортувала збіжжя. Помирали ті, хто годував Європу. Спочатку українці рятувалися від голодної смерті залишками їжі. Викопували гнилу картоплю та буряки, пекли лушпиння та варили з них юшку, а коли гнилі продукти ще залишалися, українці намагалися допомагати один одному, як могли. Хто був заможніший часом міг поділитися жменею лушпиння. Однак згодом співчуття зникло навіть до рідних. Проте, цього не мав бачити ніхто. Кореспондентам забороняли туди їхати, і на власні очі все це побачити, адже для того, щоб виїхати за межі Москви потрібно було отримати спецдозвіл міліції. Кордони були закриті, радянське керівництво боялось витоку інформації і заперечувало існування будь-якого голоду.
Проте, правдива інформація частково потрапляла за межі України. Завдяки британському журналісту Гарету Джонсу, який у розпал Голодомору побував в Україні тричі й одним із перших вголос заявив про цю трагедію. Журналіст подорожував голодуючими районами України і на власні очі побачив, яким є насправді життя у Радянському Союзі. Воно виявилось далеко не таким, яким його уявляли у Європі. Люди пухли та помирали з голоду. Скрізь був чутний плач і цей плач лунав по всій Україні. «У нас немає хлібу. Ми помираємо! Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду» – ось що почув Джонс в Україні. Його розмову з голодуючими людьми почула і радянська міліція, «Забирайтесь до бісу! Припиніть йому розповідати про голод, не бачите, що він іноземець?» Після цього Гарет Джонс повернувся у Берлін, детально поширював інформацію про Голодомор. Та чомусь статті Джонса про Голод в Україні не мали особливого резонансу ні в громадськості, ні в політичних колах. Європа прислухалась тоді до інших, таких як Бернард Шоу та Волтер Дюранті, а вони розповідали зовсім інше. Америка теж не почула Гарета. Проте, його статті не залишились поза увагою Кремля. Це саме на їх замовлення американський журналіст Волтер Дюранті публікує спростування, де пише «Насправді немає ні голоду, ні голодних смертей, але вельми поширені випадки смерті від хвороб, викликаних недоїданням… Якщо через кліматичні умови урожай пропаде, як це було в 1921 році, Росії справді загрожуватиме голод. Якщо ні — теперішні труднощі швидко забудуть.» А Гарета Джонса Радянський Союз звинуватив у шпигунстві і оголосив персоною нон-грата. Життя британського журналіста закінчилось несподівано і трагічно. Джонс під час подорожі Монголією потрапив у полон до китайських чи то монгольських бандитів, де і загинув від трьох куль. Багато у цій справі залишилось невідомим, проте відомо лише одне, що в цій подорожі його супроводжував водій з Росії, на ім’я Анатолій.
Тому сказати про те, що світ мовчав, бо не знав- не можна. Світ знав, хоча й не багато, але не хотів вірити в це. Знали про Голодомор й українці, які жили на заході, все знали і намагались допомогти, хоча дуже сильно ризикували. Але також мовчали, бо боялись.
Юлія ЯНКЕВИЧ
