середа, 10 Червень, 2026
pluken
Головна / Новини / Роздуми про пріоритетні напрямки російської агресії

Роздуми про пріоритетні напрямки російської агресії

Share Button

bmp_rosСьогодні більшість українців живе в очікуванні чогось невідворотно поганого, пов’язаного з популярними чутками про повномасштабний наступ росіян на сході. Зокрема родичі та знайомі 500 тис. переселенців зі сходу, які з власних обставин залишаються на територіях підконтрольних терористам, й звичайно «мають вихід на надійні першоджерела» подібної інформації, дуже сприяють зростанню нервового психозу у суспільстві. Тож в Україні зростає величезне поле для гри дезінформаторів та пророків-брехунів, які вже напророчили наступи 6-7, 11 та 16 листопада, яких, зрештою, не сталося. Про часові рамки говорити справа не справедлива, тож сьогодні зупинимось на найбільш вірогідних, на думку автора, сценаріях розвитку подій на сході. Де ж чекати перший удар?

Коли розглядаються різні сценарії очікуваного російсько-терористичного наступу на Україну, більшість експертів схиляється до думки про наявну необхідність росіянам якнайшвидше «прорубати» коридор через південь України до Криму. Безперечно, Крим та його патологічна залежність від постачань життєвих ресурсів з континентальної території через Херсонську область, становить вагому проблему для росіян, зокрема, з огляду на сезон штормів у Керченській протоці. Негода унеможливлює альтернативний варіант постачання через паромну переправу, що не може функціонувати на повну силу. Продукти і споживчі товари наразі вже коштують на півострові втричі дорожче, аніж вони коштували раніше (а ціни на окремі групи товарів взагалі є істотно вищими, аніж в цілому по Росії). Водопостачання у великих містах Криму вже ведеться за графіком (Севастополь, Євпаторія) через зупинку прокачки Україною дніпровської води Північно-кримським каналом. З раціональної точки зори є очевидним, що російський Крим може не пережити цю зиму без коридору, відповідно, всі військові ресурси мають бути спрямовані на південну смугу фронту, уздовж Азовського моря, через Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь та Генічеськ.

Головним індикатором настроїв Кремля завжди було телебачення. Вочевидь, ми мали б вже сьогодні стати свідками численних обговорень на ток-шоу та сюжетів на російських каналах про чергових «фашистів-правосеків, що поїдають російськомовних немовлят» десь у Херсонській області. Натомість цього не має, єдиний канал який підіймає ґвалт в Інтернеті за південним напрямком це ANNA News – абхазький канал оперативної пропаганди для обраних москвофілів та шовіністів 99 рівня. А що широкому загалу показують загальнодержавні канали з найширшою аудиторією? Ви про це вже чули або читали – харківських комуністів, що благають про допомогу братнього народу для відновлення Леніна (Росія 1), а також неадекватні історії про хлопчика-велосипедиста, що проїхав з бомбою під светром 150 км. з Красного Лиману до донецького аеропорту аби хитрі нацгвардійці підірвали кубло терористів (НТВ), та зґвалтовану ними ж на блокпосту в Краматорську пенсіонерку з приступом епілепсії (Росія 1). Вигадані історії нас не цікавлять, натомість цікавить географія розказнів – Харків, Красний Лиман та Краматорськ. Російську аудиторію готують для новосприйняття цих територій?

Що це дає нам? Хоча б приблизне розуміння первісного задуму російських терористів – у пріоритеті створення котла навколо Дебальцеве. Саме це містечко відкриває прямий шлях до наступу на Артемівськ та Краматорсько-Слов’янську агломерацію. Аеропорт Донецьк, точніше все що від нього залишиться? Він цікавий виключно з психологічно-стратегічної точки зору – здобуття діючої злітної смуги, аби в ДНР раптово з’явилась авіація (у Міллерово вже готові російські винищувачі). Підірвати злітну смугу у Донецьку, як це зробили у Луганську, практично не можливо – занадто товстий шар бетону та асфальту вкладений був у підготовці літовища до ЄВРО-2012. Що стосується північного напряму – Бахмутська траса відкриває прямий шлях на Лисичанськ та Сєверодонецьк, а Щастя та Станиця-Луганська – до Луганського малонаселеного степу, що простягається на сотню кілометрів аж до Харківської області. Нарешті Харків, якому наразі підготовлена функція головної психологічної зброї. Безперечно, можна очікувати «російську зиму» у цьому місті Кернеса-Добкіна, зважаючи на реноме цієї пари політиків. Харків – величезний транзитний вузол, звідки до сусіднього російського Белгорода курсують електропоїзди. Харків – місто майже тотально російськомовне та населене на 35% етнічними росіянами. Харків – місто, що ментально не надто відрізняється від Луганська чи Донецька, де успішно росіяни імплементували свої проекти ЛНР та ДНР. Тож харків’янам, за потреби, можна успішно промити мозки ХНР. Проте Харків – місто традиційного надзвичайного впливу силовиків, місто Авакова (який, до речі, має не надто чисту репутацію у місті). Харків – це вихід до Полтавщини, вихід до Дніпра та прямої військової загрози Києву з півдня (північний напрям, як вважається, надійно прикритий військовими частинами, дислокованими у Чернігові). Харків – це ключ до подальшої дестабілізації України аж до втрати суверенності, тож на цей напрям, вочевидь, буде зроблена ставка росіян у найближчому майбутньому.

Що маємо у такому варіанті? Перший істотний удар буде завданий по Дебальцеве, з паралельними спробами дестабілізувати та відволікти увагу на флангах – з півдня та півночі. Потім буде відчайдушна спроба зробити швидкий марш-кидок на північ Луганської області в тил українських сил із підтримкою з ділянок кордону. Десь на цьому етапі у терористів має раптово з’явитись авіація. Паралельно підіймається рух за ХНР у Харкові, та для відволікання уваги, ще десь в Україні, наприклад в Одесі. Не виключені численні теракти, в тому числі в столиці України. Хронологічно всі зазначені події вміщуються у три тижні максимум. Й вже потім – відкривається південний напрямок атаки через ніби найбільш укріплені українцями, але відкриті степові райони Приазов’я. Ну що, готуймось до бою?

Valeriy Kravchenko

Share Button

Також перегляньте

Fot. prezydent.pl

Кароль Навроцький та Володимир Зеленський взяли участь у дискусії щодо координації зовнішньої політики

У зустрічі взяли участь президенти Польщі, України, країн Балтії та Данії. «Дякую Каролю Навроцькому за …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.