Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Дилема вибору, перед яким стоїть Україна і яку часто порушують політики і ЗМІ: інтеграція з Європейським союзом чи з Митним союзом Росії, Білорусі і Казахстану, насправді не існує
Факт, що Україна, з огляду на своє геополітичне розташування та поточну політику, ніби знаходиться в підвішеному стані між Заходом (мається на увазі Європейський Союз і інші західноєвропейської структури) та Сходом, в розумінні Росії і створеними нею інтеграційними ініціативами, такими як Митний союз чи ЄврАзЕС. Це питання особливо часто постає в контексті розмов про підписання угоди про асоціацію та угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС, яке повинно відбутися під час саміту Східного партнерства у Вільнюсі, запланованого на листопада 2013 року. Насправді багато вказує на те, що Україна вже зробила вибір практично на кожному рівні, як в законодавчій сфері так і декларативній на рівні уряду та суспільства.
Вже віддавна українська влада: як президент так і представники уряду України, в тому числі передусім прем’єр і міністри закордонних справ, часто декларували, що стратегічний вибір України полягає в прямуванні до Європейського союзу. Напрямок, який чітко проголосив президент Віктор Ющенко в 2005 році, підтримували також і наступні уряди, в тому числі і Віктора Януковича, який прийшов до влади в 2010 році, і всупереч поширеним думкам, не виявився проросійським сатрапом, який повинен був звести Україну до ролі держави-васала, залежного від Росії. Більше того, за періоди президентства Януковича, переговори щодо угоди про асоціацію з ЄС значно, прискорилися і остаточно на рубежі 2011 і 2012 року угода була остаточно запарафована. Її підписання не відбулося дотепер, з огляду на справу засудження і утримання у в’язниці колишньої прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко. Ця справа залишається однією з головних причин призупинення процесу інтеграції України з європейськими структурами.
Оминаючи, однак, декларативну сферу, щодо якої можна мати обґрунтовані сумніви (зрештою неодноразово різноманітні декларації різних політиків так і залишалися деклараціями), існують також законодавчі підстави, які вказують на можливості України. Діюча конституція не дозволяє Україні стати членом організацій і міжнародних структур, в яких рішення приймає орган, який діє на понад державному рівні, – а саме так приймаються рішення в Митному союзі, який утворюють Росія, Білорусь і Казахстан. Іншими словами, вступ України до цієї структури, на даний момент, неможливий з формально-правової точки зору. Навіть, якщо б теоретично, в нинішньому кабінеті міністрів хотіли змінити курсу закордонної політики, для цього необхідно було б змінити конституцію, що при нинішньому розподілі сил у верховній Раді практично нереальне.
Наступна перспектива, про яку можна говорити в контексті вступу України до ЄС – це політична воля правлячих еліт в здійсненні цієї мети. Тут слід звернути увагу на послідовні кроки української влади на шляху підписання угоди про асоціацію, які здійснюються вже декілька років, про що, зрештою, вже згадувалося. Фактично, хоча б впродовж останнього року (крім припадаючих в жовтні 2012 року виборів – а виборча кампанія зазвичай не впливає позитивно на поточну роботу парламенту) на вдалося прийняти ряд законів, які дозволяли б пристосувати українську систему правосуддя до норм ЄС, а також на введення безвізового режиму з країнами Європейського союзу. Вступ України до ЄС залишається і в інтересах влади і в інтересах олігархів, незалежно від того, скільки правди є в твердженні, що останні мають вирішальний вплив на українську внутрішню і закордонну політику. Для українських підприємців, як малих, середніх, так і найбільших і найбагатших, вступ до Європейського союзу і введення в дію положень про зону вільної торгівлі, означає відкриття нових ринків збуту і, відповідно, потенційно більші зиски. Якщо йдеться про владу, в тому числі президента і всю нинішню владну еліту – ситуація виглядає ще очевидніше, оскільки альтернативою для інтеграції з ЄС може бути тільки і виключно доля, яка спіткала президента Білорусі Олександра Лукашенка, – а саме поступова, але неминуча втрата влади на користь більшого сусіда яким є Росія. Якщо ж говорити про громадський аспект то, здається, тут не може бути сумнівів – Європейський союз однозначно асоціюється з кращими умовами і стандартами життя, а отже важко очікувати, щоб мешканці України були негативно налаштовані до перспективи покращення ситуації у власній країні та шансу стати суб’єктом, а не предметом міжнародної політики. Можливе негативне ставлення виникає швидше з відсутності інформації про процес інтеграції і про сам ЄС – загалом, ця ситуація дуже схожа на ту, з якою ми зустрілись в Польщі в кінці дев’яностих років XX століття.
Усе це не змінює факту, що Україна мусить так чи інакше владнати свої відносини і з Росією, і з іншими країнами Митного союзу і СНД. Хоч би з того приводу, що значна частина прибутків української економіки – це ефект господарських зв’язків з Росією і іншими країнами колишнього СРСР. Ця ситуація цілком природна і не повинна викликати нездорових емоцій і побоювань пов’язаних з тим, що Україна хоче грати “на два фронти” чи також має проблему з визначенням, в яку сторону прямує. Судячи з висловлювання представників Європейської Комісії та європейських політиків, у Брюсселі вважають, що Україна повинна позитивно укласти свої взаємини з Росією, оскільки поганими відносинами між Києвом і Москвою не зацікавлений ніхто, і вже точно не Європейський союз. Здається, що формула співробітництва з Росією на принципі 3+1 (тобто три країни Митного союзу плюс Україна як четверта країна, пов’язана угодою про вільну торгівлю та іншими угодами) є найкращим виходом з ситуації.
Маршал Юзеф Пілсудський, коментуючи політику II Речі Посполитою, сказав, що не вдасться довго сидіти на двох табуретах. Події, які відбулися невдовзі після його смерті довели правдивість цього твердження. Здається, що у випадку України не має ризику виникнення схожої ситуації і Україна вже обрала шлях, яким хоче прямувати і не відмовиться від обраного шляху.
Даріуш Матерняк
