Дискусія за участі Кшиштофа Становського та Йосипа Зісельса

Чому в Польщі підтримують нові закони щодо політики національної пам’яті? Чи річ лише в Україні? Що ми маємо знати про польське суспільство (і навпаки), щоб формувати майданчики для продовження діалогу?

Центр досліджень визвольного руху та Київський центр УКУ 27 лютого провели другу експертну дискусію щодо українсько-польського порозуміння. У ній взяли участь:

Йосип Зісельс — голова Асоціації єврейських громад України (Ваад Україна), віце-президент Конгресу національних громад України, член Ініціативної групи «Першого грудня», діяч українського єврейського руху, дисидент.

Кшиштоф Становський — директор Центру міжнародної співпраці м. Люблін (Польща), екс-президент Фонду «Солідарність», екс-заступник глави МЗС Польщі.

Про нерозумний уряд

Кшиштоф Становський: Я приїхав з Любліна, де 22 лютого цього року міська рада вирішила побудувати пам’ятник Омеляну Ковчу. Це рішення прийняли одноголосно. Ніхто не був проти. Коли ми говоримо про політику пам’яті, треба бачити не тільки МЗС та парламент, а народ, треба розуміти, що у стосунках між країнами не завжди маємо розумний уряд. І це не проблема лише польсько-українських відносин. Реальне питання у тому, що ми можемо зробити, щоб мати стратегічні стосунки, які не залежатимуть від конкретного впливу.

Чому так склалось? Є два чинники. Перший — у нашій історії за останні 400 років героєм можна стати двома способами: або вбити багато сусідів, або щоб сусіди вбили тебе. Це означає, що стати національним героєм в нашій частині світу — це мати стосунок до вбивства. 25 років ми намагались зробити все, щоб німці просто були сусідами з заходу, а українці — зі сходу. Треба сказати, що це непогано вдалось. Ми бачили підтримку поляків під час обох майданів. Коли питаємо українців, хто найближчий народ, — то це поляки. Сьогоднішні події — результат того, що перший раз в парламенті маємо націоналістів.

Другий чинник — останнім часом у Польщі з’явилась потреба довести, що ми завжди робили добре, а інші — погано. При цьому не має значення, хто ці інші. І цю позицію підтримує уряд. Останній закон — дійсно антиукраїнський закон, який лише частково стосується інших. Ніколи так не буває, що весь народ хороший. Якщо хтось хоче це показати і відчуває себе кращим за інших, це дуже небезпечне бажання.

Про польський правий дискурс та загрози в Україні

Йосип Зісельс: Сьогодні Європою ходить консервативний тренд. Процеси у Польщі, Угорщині, Чехії, Франції і навіть США показують, що ця тенденція існує.

Світ зберігає свій стан рівноваги і не дає можливості вийти далеко за нього. Це інстинкт самозбереження від глобальної катастрофи. Попередній ліберально-демократичний формат призвів до певної кризи і розчарування багатьох людей у його цінностях. Цьому сприяла й економічна криза у світі. Мої друзі ліберальні демократи з Польщі часто приїздять сюди, а я їжджу туди. Вони сьогодні дуже фрустровані, бо 25 років їхньої роботи наче перекреслені і зараз панує інша — консервативно-популістська тенденція.

Історичні паралелі не зовсім коректні, але 100 років тому у Європі відбувалось щось схоже — більшовицький заколот в Росії, який оголосив курс на світову революцію. Це супроводжувалось масовим вбивством заручників, червоним терором та скасуванням приватної власності, що є одним з наріжних каменів західної цивілізації. Це все була агресивна загроза з боку Радянського Союзу, на яку світ відреагував посиленою консервативною тенденцією. Система захисту є тільки там, де є стійкі демократії, які будувались сотні років. А демократії Східної Європи були нові і не мали такого захисту. І ми отримали Другу світову війну, до якої призвело зростання консерватизму.

Що ми маємо тепер? Знову маємо агресивний виклик Росії. Можливо, консерватизм знову є, крім протистояння ліберал-демократам, відповіддю на виклик зі Сходу.

А що ми, в Україні? Як ми себе бачимо в консервативному тренді? Мені здається, що симптоматичний приклад — наш закон про освіту. Він зустрів опір в Угорщині та Румунії, але його підтримала Венеційська комісія. Поляки підтримали цей закон, можливо тому, що він був консервативним і поляки побачили щось рідне у ньому. У нас виходить зачароване коло: нагромадження схожих законів. Як з цього вийти, питання передусім до громадянського суспільства.

Кшиштоф Становський: Я не погоджуюсь у питанні закону про освіту. Моє відчуття, що це був момент, коли Польща вирішила ще раз бути лояльною до України.

Як налагоджувати діалог?

Йосип Зісельс: Діалог між двома країнами не відбувається в одній точці, він багатовимірний. Зараз відносини ускладнились, що закономірно. У мене є соціологія ще 2013 року, яка вже тоді, коли при владі були ліберал-демократи, була тривожна. Незважаючи на зусилля тодішньої влади для порозуміння, більшість поляків таки вважала, що минуле розділяє. Наприклад, 19% вважало, що повне порозуміння між народами неможливе. Це кожна 5 людина. Але проблема у кількості тих, хто цими проблемами не цікавився, бо це ті люди, яких кожна сила може залучити на свій бік.

Складнощі у нас в історії є, це історія наповнена війнами, брудом, кров’ю і зрадами. Вона дає можливість спекулювати на цьому силам, які хочуть рекрутувати собі прихильників. І вони це роблять, бо йдеться про ідентичність двох народів, які в історичній площині суперечать одна одній. А історія — наріжний камінь ідентичності. Ми по-різному бачимо проблеми. Сьогодні Польща ніяк не погоджується, що утискала і знищувала українців та окуповувала українські землі, що не давала мові і культурі розвиватись. Вони заперечують пацифікацію 20-30-х років чи виправдовують, що це було зроблено правильно.

Маючи такі різні вектори треба думати, як їх подолати. Є думка, що минув час, коли можна було примиритись. Я не погоджуюсь. Треба продовжувати спілкування і на рівні істориків, хоча це зараз складно, на рівні експертів та громадськості, на рівні керівників держав. Треба все витримати і далі намагатись примиритись. Якщо ми станемо в таку саму позу, як Польща, продовжимо консервативний тренд, це зруйнує те, що будувалось десятиліттями і введе нас у дуже серйозний конфлікт. І це зробить нас слабкими перед головним ворогом — Росією. Їй вигідні наші суперечки і вона постійно підкидає дрова у вогонь. Росія зацікавлена в роз’єднанні Європи. Об’єднана вона їй не потрібна, бо вона не зможе її подолати. У Росії такі ідеологеми, що якщо підтримувати праві сили, то це допоможе. Але Кремль не думає, що якщо права консервативна Європа об’єднається, це буде більший головний біль для Росії, ніж ліберальні демократи.

У нас також є інтелектуали, лідери громадської думки, журналісти. Роботу у всіх цих напрямках треба продовжувати. Треба працювати і працювати. Іншого шляху немає.

Кшиштоф Становський: «Я готовий визнати вину окремих представників України або загонів у тому, що вони побили поляків на Волині, а ви готові це саме зробити? Я готовий схилити коліно перед жертвами польської національності, а ви готові?» – запитав український міністр Клімкін. Моя відповідь: «Так». Багато поляків до цього готові.

100 років тому свої мрії про незалежність починають фіни, поляки, литовці, українці, білоруси. І природно, що часто це, використовуючи інших. Інакше не могло бути і це треба зрозуміти. Можливо, наша помилка у тому, що багато людей у Польщі постійно різним способом говорили про польські злочини: акцію “Вісла”, знищення церков у 1938 році. Але ми не говорили про Волинь. Мої друзі в Україні вперше чули про Волинь років 5 тому. Нам здавалось що треба робити все, що можливо, аби будувати міст, а історія нас ділить.

Ми мало пам’ятаємо спільного і доброго. Треба будувати на таких фактах наші відносини. Дуже важливі слова Клімкіна, що є готовність на спільну молитву. Але це нечесно, що не було аналогічної реакції з польського боку – уряд такої заяви не зробив. Дуже багато поляків зверталось до українців, що хочуть поєднання. Нам треба разом піти на один і другий цвинтар.

Кажуть, що націоналізм можна лікувати. Святий Павло у Посланні до Євреїв сказав: немає юдея чи грека, немає невільника чи вільного, чоловіка чи жінки, бо всі вони одне в Ісусі Христі. Якщо ми хочемо все будувати на націоналізмі з минулого, то шансу немає. У двох місцях Європи Червона армія розділила народи, які вбивали один одного: поляків та українців, сербів і хорватів. Коли серби і хорвати мали мінімальний шанс продовжити цей процес, вони це зробили наступного дня. Була страшна війна. Українці і поляки зрозуміли, що можна спробувати по-іншому. Думаю, нам треба розуміти, що є альтернатива, ми її бачили на Балканах і треба зрозуміти, що треба зробити все, щоб цього не було.

Про Україну як слабку мішень

Кшиштоф Становський: Я боюсь, тому що ми дуже швидко втрачаємо позиції, над якими працювали десятиліттями — все життя моє і мого батька. Це реальний страх багатьох людей. Ті, хто робить зараз політику — а це не більшість — вони думають, як німці наприкінці 30-х років: що показуючи ворога, ти можеш будувати єдність і сильну державу. Це дуже небезпечно. У багатьох країнах російська пропаганда має свої теми. У Польщі — незалежність Польщі від ЄС і Волинь. І одна, й інша болюча для поляків. Це реальні проблемні теми, але які досі не заважали.

Представники еліти масово підписують листи-протести. І представники Польсько-українського форуму висловились за вето закону президентом. Дуже важливо для поляків, аби в цей складний момент ми відчули українську руку. Я розумію, як це складно. Але ці слова, що ми готові помолитись разом на обох могилах, важливо говорити на різних рівнях. Не усі хочуть війни. Є ті, хто розуміє, що були такі люди, як Омелян Ковч. У цей момент нам необхідний знак з українського боку.

Що зробити, аби польські медіа та політики почали помічати, чути і бачити українські жести?

Йосип Зісельс: Коли два народи протягом століть перебувають у таких трагічних ситуаціях, як ми, у них випрацьовується комплекс віктимності — вони відчувають себе перманентною жертвою в історії. Комплекс жертви часом дозволяє розвивати власну ідентичність, наприклад, Голодомор для українців, але, з іншого боку, не можна переходити за певну межу, бо це значить працювати проти себе. Зараз два народи-жертви не бачать один одного. Вони розмахують списком своїх жертв і злочинів іншого. Вони не хочуть зрозуміти трагедію Іншого. Як з цього вийти? Чи дійсно ми маємо сьогодні в Польщі наступ авторитарної влади? Позбавлення прав і свобод? Такі твердження можливі, коли є реальні факти обмеження свободи.

Історичні проблеми переживаються дуже тяжко і тільки великим часом. Складні моменти історії не можна просто забути. З ними треба працювати. Коли два народи-жертви стають один напроти одного, я бачу тільки один вихід: кожен повинен бути чесний до себе і своєї історії. Українські історики повинні чесно говорити своєму народові про історію. Так, українці жертви, але не тільки жертви. Народ має розмовляти сам з собою про свою історію і про негативні моменти. У нас і в поляків це ще не почалось. З’являються лише поодинокі історики, які про це говорять. Це дуже болючий процес, але без такого дискурсу ми не вийдемо з цього. Сказати правду своєму народові страшно, через це можна стати вигнанцем. Це супердесидентство. Ти говориш про свій народ.

Кшиштоф Становський: Медіа в Польщі не бачать добрих справ в Україні і навпаки. Не тому, що вони якісь особливі. Просто вони такі є. Як можна вплинути на президента? Крик, який сьогодні піднявся після цього закону, вже впливає. Ми відчуваємо, що є між поляками люди, які ведуть себе не по-людськи. Ми це бачимо і реагуємо.

Для поляків та українців дуже важливо говорити про сусідів. Коли я кажу про Україну в Польщі чи в Європі, то кажу, що є Україна, яка видається не дуже багатою, але має 2 млн біженців і жодного табору для біженців. І ніхто не має проблем з тим, щоб знайти школу. Це унікальна країна, бо змогла таке зробити. Думаю, дуже важливо говорити не лише про далеку історію, а про реальні нинішні досягнення сильної України та Польщі. Це може бути основою для спільних прагнень.

Коли я був у в’язниці, до мене підійшов злодій у законі і сказав, що перші 10 років найважчі. І коли ми будували незалежність, так і було. Ми 25 років будували польсько-українські відносини, але, з іншого боку, це треба продовжити робити. І буде 10 важких років. Від імені поляків я можу сказати, що ми, поляки, які шанують Україну та українців, будемо це робити,  бо хочемо бачити незалежну демократичну державу, яка сама вирішує свої питання.

Йосип Зісельс: Ми не повинні робити ілюзію для інших, ми повинні для себе стати сильними. Це еволюційна зміна, коли народ зі слабкого стає міцним. Але коли ти маєш справу з консерваторами, які зараз здебільшого навколо нас, вони поважають сильних. Ми маємо стати такими не тому, що ми з кимсь воюємо, ми маємо трансформуватись так, щоб вони на нас дивились і бачили, що у нас це виходить. Це дасть повагу і дозволить продовжити діалог.

Питання у тому, чи зможемо ми стати сильними, не консервуючись. Я розмовляю з правозахисниками про загрози українській державі. Як зрозуміти межу, за яку не може переступити народ? Якщо є така загроза, чи можемо ми легально зробити самообмеження своїх прав і свобод, щоб зберегти державність. Можливо, поляки теж вирішують це питання. Бо на східному кордоні вони мають російського монстра і максимально зміцнюються. Тому для діалогу потрібно бути сильними. А для цього треба працювати кожен день.

Підготувала Мирослава Іваник

Північноатлантичний Альянс (НАТО) офіційно визнав прагнення України до набуття повноцінного членства в цій організації. Про це повідомила віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе за підсумками перемовин з цього приводу із заступником Генерального секретаря НАТО Роуз Геттемюллер, – інформує сайт Кабінету Міністрів України.

«Від визнання амбіцій до членства – довгий шлях, який складається із, насамперед, внутрішньої роботи, але ми можемо його успішно пройти, якщо будемо цілеспрямовано змінювати країну у відповідності до демократичних, соціальних, економічних, політичних і, звичайно, військових принципів та підходів НАТО», – зауважила віце-прем’єр-міністр.

За її словами, чітке визнання Альянсом євроатлантичних прагнень України, що зафіксовані у вітчизняному законодавстві, було однією з тем розмови із пані Роуз Геттемюллер. Відтак увечері після цієї розмови на офіційному сайті НАТО з’явилося повідомлення, що на сьогодні 4 країни, включно з Україною, заявили про свої наміри стати в майбутньому членами Північноатлантичного Альянсу.

У повідомленні в розділі, присвяченому розширенню НАТО, зокрема, зазначено: «На цей момент чотири країни-партнери задекларували своє прагнення (aspirations) до членства в НАТО: Боснія і Герцеговина, Грузія, колишня югославська республіка Македонія, а також Україна».

Також було оновлено розділ сайту, присвячений Україні. В нього додали блок про рішення Верховної Ради України від 8 червня щодо членства в НАТО як стратегічної мети України. Досі цей блок був відсутній на сайті Альянсу, – зазначає «Європейська правда».

Як ідеться в поясненні, «країни, які задекларували інтерес у приєднанні до Альянсу, спершу отримують запрошення долучитися до Інтенсифікованого діалогу з НАТО щодо їхнього прагнення до членства та пов’язаних із цим реформ».

Президент України Петро Порошенко привітав таке рішення Північноатлантичного альянсу, зазначивши, що воно «стало визнанням реального стану наших відносин з НАТО».

«Наша наступна амбіція – План дій щодо членства (ПДЧ) для України. Саме цьому був присвячений мій лист до Jens Stoltenberg у лютому 2018 року, де з посиланням на статтю 10 Договору про заснування НАТО мною було офіційно зафіксовано прагнення України стати членом Альянсу. Тиха дипломатія з просування наших принципових позицій, про що домовлено з нашими партнерами, дає свої вагомі результати», – прокоментував Порошенко на своїй facebook-сторінці.

Раніше в Альянсі не було офіційно визнано прагнення України до набуття членства в НАТО.

Як заявляла під час виступу на Мюнхенській безпековій конференції заступник генерального секретаря Північноатлантичного альянсу Роуз Геттемюллер, Україна відрізняється від інших держав, які прагнуть членства в НАТО. Вона нагадала, що цього року виповняється 10 років від саміту в Бухаресті, де Київ отримав відмову у наданні Плану дій щодо членства, але водночас Альянс ухвалив рішення, що Україна колись стане членом НАТО.

Відтоді, зазначила заступник генсека, залишилися 4 країни, які зацікавлені у членстві в НАТО – Боснія і Герцеговина, Македонія, Україна та Грузія. Ще одна держава, Чорногорія за цей час набула членства в альянсі.

«Усі ці чотири країни мають інтерес щодо НАТО, але Україна – єдина, що не заявила як про частину національної політики, що вона прагне отримання Плану дії щодо членства, а саме це є шляхом до членства в НАТО», – сказала тоді Роуз Геттемюллер, яку цитує «Європейська правда».

Україна вже була в переліку країн, що прагнуть набути членства в НАТО. У 2005-2008 роках Київ співпрацював із Північноатлантичним альянсом у такому статусі. 2008 року було навіть подано заяву про наміри приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Проте влада Януковича ліквідувала комісію з підготовки вступу до НАТО, а 2010 року Верховна Рада України підтримала закон про позаблоковий статус України. Після анексії Криму та подій на Донбасі Київ почав знову тісно співпрацювати з Північноатлантичним альянсом, – нагадує «Німецька хвиля».

Водночас 8 червня 2017 року Верховна Рада України відновила курс України на членство в НАТО як одну з основ зовнішньої політики, ухваливши законопроект №6470 про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зовнішньополітичного курсу України).  Документ передбачає, що тепер однією з основ зовнішньої політики буде поглиблення співпраці України з НАТО з метою отримання членства в організації.

Джерела: kmu.gov.ua, nato.int, eurointegration.com.ua, dw.com, iportal.rada.gov.ua, facebook.com/petroporoshenko

Представники інтелектуальних середовищ з України та Польщі висловили протест проти продовження конфронтаційної політики у відносинах між країнами та закликали владу повернутися до політики, що спирається на справжній діалог і спрямована на сьогодення і майбутнє. Про це йдеться у зверненні, яке 9 березня 2018 року оприлюднила низка ЗМІ, зокрема «Збруч».

Ініціатори звернення зазначили, що така політика «нищить зусилля й доробок кількох поколінь поляків та українців, які привели до діалогу, співпраці та дружби».

Вони зауважують, що, попри трагічні сторінки історії, які могли б назавжди розділити поляків та українців, на сьогодні вдалося налагодити добрі стосунки між народами.

«Маємо за собою важку історію, але попри це вдалося нам утвердити нове партнерство, нову якість нашої близькості! Вдалося передусім тому, що обидва суспільства за підтримки Костелу й Церкви, а також політиків розпочали діалог, що будується на основі стандартів, прийнятих у Західній Європі після 1945 року. Тобто ми шукали те, що зближує і єднає народи, а не те, що ділить їх; шукали виходу з історичної пастки шляхом далекої від політизації праці істориків та освіти», – зазначено у зверненні.

«Після 1989 і 1991 років неможливе стало можливим! Тоді ми спільно визнали, що падіння комунізму, постання незалежних України і Польщі, болісний урок історії ХХ ст., шанси на розширення Європейського Союзу ставлять нас перед новими викликами. А гасло «Нема вільної Польщі без вільної України і вільної України без вільної Польщі» набуває нового значення: воно означає нашу відповідальність за майбутнє наших країн і всієї Європи – зокрема, за подолання трагічного історичного спадку», – додають автори звернення.

Українські та польські інтелектуали наголошують, «що хоч по обох сторонах кордону густо від польських та українських могил, вони можуть стати знаком нашої спільної памʼяті, а не підставою для нового конфлікту».

Відтак ініціатори звернення закликали співгромадян у Польщі й Україні, а також політиків:

«У стосунках між Польщею та Україною ми хочемо повернення політики, що спирається на справжній діалог, а не на диктат однієї зі сторін. Хочемо політики, яка звернена до сьогодення і до майбутнього! Будьмо свідомі тієї відповідальності, що лежить на наших плечах, і того шансу, який стоїть перед нами! Досвід наших народів, винесений з попередніх століть, засвідчує: кожна конфронтація між поляками та українцями, часто інспірована Росією, призводить до нашої спільної поразки! Нинішній Європі загрожує зіткнення національних егоїзмів, а передусім російський імперіалізм. У цих умовах нам, полякам та українцям, легше буде протидіяти цій загрозі разом! А також разом будувати Європу ХХІ століття!»

Підписи під зверненням поставили 57 осіб.

З України:

• Юрій Андрухович, перекладач Бруно Шульца
• Євген Бистрицький, професор, Інститут філософії НАН України
• Тарас Возняк, політолог, редактор незалежного культурологічного часопису «Ї»
• Микола Горбаль, дисидент, громадський активіст
• Євген Глібовицький, засновник, експертна компанія pro.mova
• Ярослав Грицак, історик, професор Українського католицького університету
• Вл. Борис Ґудзяк, правлячий єпископ єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії, президент Українського католицького університету
• Орест Друль, редактор, інтернет-видання Zbruč
• Євген Захаров, правозахисник, член Ініціативної групи «Першого грудня»
• Олександр Зінченко, історик, публіцист
• Йосип Зісельс, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад Украіни, член Ініціативної групи «Першого грудня»
• Вахтанг Кіпіані, журналіст, головний редактор проекту «Історична правда»
• Георгій Коваленко, протоієрей, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості
• Данило Лубківський, заступник міністра закордонних справ України (2014), громадський діяч
• Ростислав Лужецький, художник, видавець
• Андрій Любка, літератор
• Юрій Макаров, член правління Національної суспільної телерадіокомпанії
• Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету, член Ініціативної групи «Першого грудня»
• Віталій Нахманович, історик, відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування памʼяті жертв Бабиного Яру
• Віталій Портников, журналіст, співголова Українсько-Польського форуму партнерства
• Тарас Прохасько, письменник
• Олег Репецький, генеральний директор підприємства «Комора»
• Микола Рябчук, письменник і публіцист, президент Українського ПЕН-клубу
• Назар Стригун, актор, директор проекту «Сестри Тельнюк»
• Галя Тельнюк, співачка, поетеса
• Леся Тельнюк, композитор, співачка
• Леонід Фінберг, головний редактор видавництва «Дух і Літера», Національний університет «Києво-Могилянська академія»
• Наталя Яковенко, історик, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
• Оксана Забужко, письменниця

З Польщі:

• Edwin Bendyk (Едвін Бендик), публіцист
• Iza Chruślińska (Іза Хруслінська), публіцистка, громадська діячка
• prof. Przemysław Czapliński (Пшемислав Чаплінський), професор сучасної літератури, Університет імені Адама Міцкевича в Познані
• Tomasz Dostatni (Томаш Достатні), домініканин, публіцист
• prof. Barbara Engelking (Барбара Енґелькінґ), соціолог, Польська академія наук
• prof. Andrzej Friszke (Анджей Фрішке), історик, Польська академія наук
• prof. Irena Grudzińska-Gross (Ірена Ґрудзінська-Ґросс), історик літератури, Прінстонський університет
• Agnieszka Holland (Аґнєшка Голланд), режисерка
• Konstanty Gebert (Константи Ґеберт), публіцист
• Krystyna Janda (Кристина Янда), акторка
• Danuta Kuroń (Данута Куронь), голова Освітньої фундації Яцека Куроня
• Jarosław Kurski (Ярослав Курський), заст. головного редактора “Gazety Wyborczej”
• prof. Andrzej Leder (Анджей Ледер), філософ культури, Польська академія наук
• prof. Andrzej Mencwel (Анджей Менцвель), культуролог, Варшавський університет
• Adam Michnik (Адам Міхнік), головний редактор Gazety Wyborczej
• Andrzej Seweryn (Анджей Северин), директор Польського театру у Варшаві
• Sławomir Sierakowski (Славомір Сєраковський), соціолог, головний редактор Krytyki Politycznej
• Paweł Smoleński (Павел Смоленський), репортер
• Grażyna Staniszewska (Ґражина Станішевська), суспільна діячка, кол. євродепутатка
• Krzysztof Stanowski (Кшиштоф Становський), суспільний діяч
• Andrzej Stasiuk (Анджей Стасюк), письменник
• Monika Sznajderman (Моніка Шнайдерман), антрополог культури, видавчиня
• Olga Tokarczuk (Ольга Токарчук), письменниця
• prof. Joanna Tokarska-Bakir (Йоанна Токарська-Бакір), антрополог культури, Польська академія наук;
• Piotr Tyma (Петро Тима), історик, голова Обʼєднання українців у Польщі
• prof. Anna Wolff-Powęska (Анна Вольфф-Повенська), історик ідеї, Університет імені Адама Міцкевича в Познані
• Krystyna Zachwatowicz-Wajda (Кристина Захватовіч-Вайда), сценографістка
• Adam Zagajewski (Адам Заґаєвський), поет

Джерело: zbruc.eu

Керівника Центру звільнення полонених «Офіцерський корпус» Володимира Рубана вчора, 8 березня, близько 19-ї години затримали в контрольному пункті в’їзду-виїзду «Майорськ» з арсеналом зброї, коли він намагався в’їхати з контрольованої бойовиками території на територію, підконтрольну Україні. Рубана доправили до слідчого ізолятора тимчасового тримання у Маріуполі, а сьогодні, 9 березня, йому повідомили про підозру за ч.1 ст. 263 Кримінального кодексу України «Незаконне поводження зі зброєю», ч.1 ст.14 ККУ «Готування до злочину», ч.3 ст.258 ККУ «Терористичний акт». Шевченківський районний суд м. Київ обрав Рубану запобіжний захід у вигляді 60 діб тримання під вартою без права внесення застави. Про це повідомляє «Українська правда».

Одним із перших про затримання Рубана вчора повідомив на своїй facebook-сторінці заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України Георгій Тука.

«На КПВВ затримано Рубана. Під виглядом переселенця, цей «генерал» намагався провезти цілий арсенал зброї, яка була прихована в меблях», – написав Тука.

Згодом цю інформацію підтвердив у Facebook генеральний прокурор Юрій Луценко в коментарі до посту волонтера, блогера, колишнього учасника АТО Мирослава Гая. Генпрокурор написав: «Це не випадкове затримання» і додав, що впевнений у цьому на 100%.

Сьогодні близько 12:00 Рубана привезли у Шевченківський райсуд Києва для обрання запобіжного заходу. Йому повідомили про підозру в підготовці теракту в урядовому кварталі, атаки на Верховну Раду та вбивства депутатів і інших державних діячів, – пише «Українська правда».

Рубан відкинув усі обвинувачення та заявив, що під час затримання на КПВВ був там як водій і мав лише перевезти товар з непідконтрольної території Донбасу, а про зброю не знав.

Президент України Петро Порошенко сьогодні заслухав доповідь голови Служби безпеки України Василя Грицака з приводу затримання Рубана, після чого прокоментував на своїй facebook-сторінці, що розслідування цієї справи «буде під особистим контролем голови СБУ», а завдяки вжитим Службою безпеки заходами «вдалося попередити масштабні терористичні акти, які мали бути вчинені найближчим часом у місті Києві та в інших містах України».

Голова СБУ Василь Грицак під час доповіді Президенту розповів, що оперативники спецслужби задокументували, «що один із відомих громадських діячів за змовою із ватажками так званої «ДНР» систематично вивозив зброю та боєприпаси на підконтрольну українській владі територію», – інформує прес-центр СБУ.

«Співробітники СБ України під процесуальним керівництвом військової прокуратури затримали зловмисника під час спроби ввезення через пункт пропуску «Майорське» нового арсеналу зброї та боєприпасів. Жертвами цих терактів могли стати тисячі мирних громадян, а також окремі політики, посадовці та народні депутати», – зазначив Василь Грицак.

За словами Грицака, під час досудового розслідування було здобуто вагомі докази, які свідчать, що Рубан діяв за попередньою змовою з очільниками терористичних організацій так званої «ДНР» Захарченком О.В. та Тимофєєвим О.Ю на прізвисько «Ташкент». Вони спільно з іншими особами готувалися вчинити серію терактів у центральній частині Києва із застосуванням зброї та вибухових пристроїв, зокрема й російського походження. За словами Грицака, з мінометів мали розстріляти центральну частину міста Києва. Про це голова СБУ заявив сьогодні на брифінгу, – інформує «Українська правда».

«Мало бути якомога більше трупів, крові. Йшлося про тисячі загиблих. І як говорили їхні куратори з «ДНР» і з Москви: «Має бути багато трупів, багато крові і має бути хаос». Унаслідок чого люди мають вийти на вулицю, а війська мають повернутися з зони АТО і прийти на Київ. Щоб показати, що в Україні є громадянська війна», – розповів глава СБУ, додавши, що він переконаний: підготовка теракту відбувалася за вказівкою Росії.

За словами голови СБУ, в процесі слідчих дій вилучено таку зброю:

• 5 автоматів Калашникова АК-74; 3 автомати Калашникова АКС-74У; 1 автомат Калашникова АК-47; 2 ручних кулемети Калашникова; 2 пістолети Макарова калібру 9 мм виробництва РФ без маркування з магазинами; 4 пристрої для безшумної стрільби виробництва РФ.
• Окрім цього, 46 одиниць 120-міліметрових мін із вкрученими підривачами М-12, вишибними патронами та додатковими пороховими зарядами; 6 протитанкових мін осколкової дії МОН-50 виробництва РФ; 6 мін калібру 82 мм з вкрученими реактивними двигунами до протитанкового гранатомету РПГ-7В та підривачами М6; 12 порохових вишибних зарядів до пострілу ручного протитанкового гранатомета РПГ-7; 2 протитанкових гранатомети РПГ-22; 6 пострілів до протитанкового гранатомета РПГ-7; 20 гранат Ф1; 20 запалів до них; 20 гранат РПГ-5 та 20 запалів до них; 28 гранат для підствольного гранатомета ВОГ-25.
• Крім цього, вилучено предмет, схожий на саморобну мінометну міну діаметром 57 мм масою 2,6 кг з вишибними патронами виробництва РФ; міномет з внутрішнім діаметром ствола 62 мм.
• Також вилучено 320 патронів калібру 12,7 мм, 1280 патронів калібру 9 мм, 700 патронів калібру 7,62 мм. 4320 патронів калібру 5,45, 17 магазинів, споряджених 570 патронами калібру 5,45, 2 магазини, споряджених 60 патронами калібру 7,62.

Джерела: ssu.gov.ua, pravda.com.ua, facebook.com/petroporoshenko, facebook.com/george.tuka, facebook.com/miroslavgai

Дорожньо-транспортна пригода сталася на національній автодорозі № 28 в Бірчі Перемишльського повіту прикордонного Підкарпатського воєводства в четвер близько сьомої години ранку. Про це повідомляє видання «Наша Польща» з посиланням на nowiny24.pl. Унаслідок ДТП загинули двоє українців, ще четверо потрапили до лікарні.

Інформацію про ДТП підтвердила у своєму Twitter речниця Міністерства закордонних справ України Мар’яна Беца. «Внаслідок ДТП в Польщі 2 громадян України загинуло, четверо громадян перебувають у лікарні. Щирі співчуття рідним. Консули надають допомогу», – написала вона.

Внаслідок ДТП в Польщі 2 громадян України загинуло, четверо громадян перебувають в лікарні. Щирі співчуття рідним. Консули надають допомогу

— Mariana Betsa (@Mariana_Betsa) 9 березня 2018 р.

Як з’ясували поліцейські, водій мікроавтобуса Ford Transit, у якому їхало шестеро осіб, рухався в напрямку Перемишля. Він раптово виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з вантажівкою з причепом. Дорога була слизькою, до того через туман тут була обмежена видимість, – розповіла Магдалина Стецура з поліції Перемишля.

Водій і пасажир мікроавтобуса загинули на місці події. Ще чотирьох пасажирів госпіталізували до лікарень у Перемишлі та Саноку. Одного з них, із найважчими травмами, доправили до Перемишльської лікарні гелікоптером рятувальної служби.

Водій вантажівки, 42-річний мешканець Перемишлянського повіту, не постраждав.

Мікроавтобусом із польської Старої Бірчі їхали українці, які працювали будівельниками в місті Бірча, де триває реконструкція мосту. Українські робітники були працевлаштовані однією з фірм Жешува. До місця призначення вони не доїхали близько 500 метрів.

Джерела: nashapolsha.com.ua, nowiny24.pl, twitter.com/Mariana_Betsa

Головний інспектор праці Польщі Вєслав Лищек відкрив спеціальну інформаційну лінію для громадян України, які працюють у Польщі. Зателефонувавши на неї, українці зможуть отримати юридичну консультацію щодо легального працевлаштування в Польщі та довідатися, як написати скаргу на недобросовісного працедавця в разі потреби. Про це повідомляє Польське радіо. 

«Українці зможуть отримати юридичну консультацію стосовно легального працевлаштування в Польщі. Отже, довідаються, які їм треба виконати вимоги. Крім того, зможуть також дізнатися, як писати скаргу на роботодавця до Державної інспекції праці, так, щоб інспекція взялася за розгляд питання цього іноземця», – пояснив головний інспектор праці.

Консультацію можна отримати за телефоном 22 111 35 29, інформаційна лінія працюватиме з 16.00 до 20.00. Консультанти володіють українською мовою.

За словами міністра Лищека, в Польщі працюють понад 2,5 млн іноземців, із них близько 800 тисяч осіб – незаконно. Тим часом метою уряду є те, щоб усі в Польщі працювали легально і платили внески до державної скарбниці країни.

Читайте також:

Українські заробітчани в Польщі стають молодшими й більш освіченими

Джерело: polradio.pl

Мечеті та Ісламські культурні центри мусульман України вже втретє протягом року обшукували. Під час останнього обшуку, який провели вранці у вівторок, 6 березня, СБУ, поліція та представник прокуратури, було зламано двері книжкової крамниці на території київського Ісламського культурного центру, а крім того, представники правоохоронних органів підкинули кілька примірників книжок, визнаних судом як такі, що розпалюють міжрелігійну ворожнечу, а потім вилучили їх як докази. Про це заявив сьогодні під час прес-конференції у прес-центрі «Главком» Муфтій Духовного управління мусульман України «УММА» шейх Саїд Ісмагілов.

За його словами, раніше ту саму літературу підкидали в мечеть громади мусульман Житомира та до Ісламського культурного центру міста Суми. Також паралельно було проведено обшуки у квартирах релігійних діячів, де так само підкинули сторонню літературу, яку відтак вилучилиють як докази. «Ці дії, спрямовані проти мусульман України, мають регулярний характер, і є копією таких обшуків у мечетях окупованого Криму», – кажуть лідери українських мусульман.

На своїй сторінці у Facebook Саїд Ісмагілов розповів подробиці вчорашнього обшуку. За його словами, о 6.30 ранку СБУ, поліція та представник прокуратури зі своїми понятими (загалом приблизно 20 осіб) приїхали з обшуком до Ісламського культурного центру в Києві, заблокували проїзд до мечеті та вхід до двору мечеті.

На місці був присутній лише охоронець, якому надали постанову на обшук та на пошук літератури «що пропагує культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію». Охоронцеві заборонили здійснити телефонний дзвінок, покликати інших понятих чи викликати співробітників Ісламського культурного центру. Представники правоохоронних органів разом зі «своїми» понятими розділилася на кілька груп. Поки охоронець за вимогою відчиняв бібліотеку та гімназію, інша група за допомогою лома виламала двері в книжкову крамницю і проводили там обшук без представників Ісламського культурного центру.

Саїд Ісмагілов стверджує, що у книжкову крамницю та до вчительської кімнати у гімназії підкинули вісім книжок, які потім пред’явили охоронцеві як вилучені докази. Водночас час відбувався обшук у квартирі відповідального за бібліотеку – шейха Таріка Сархана, де під морозильну камеру підкинули дві книжки, а потім вилучили їх і представили як докази.

«Я таке спостерігав лише в окупованому Криму, коли до мечетей підкидали книжки, навіть підкидали на дворі біля туалету, а потім це пред’являли як докази правопорушення. Проте в Росії існує список забороненої літератури, а в Україні немає ніякого такого списку. Найгірші та найогидніші вчинки за методиками російського ФСБ, відтепер на постійно діючій основі в Україні!» – прокоментував Ісмагілов.

«Я заявляю про системні переслідування мусульман України, адже такі обшуки менше ніж за рік відбуваються втрете. І підкидують одні й ті ж самі книжки. Я ніколи не чув, щоб у когось, окрім мусульман, у культових спорудах проводились обшуки», – додав він.

Тим часом речниця київської прокуратури Надія Максимець на своїй facebook-сторінці заявила, що інформація про нібито переслідування релігійних організацій з боку столичної прокуратури не відповідає дійсності.

«Слідчі дії, які були проведені 6 березня 2018 року у приміщенні одного з релігійних Центрів, відбулися на підставі ухвал Подільського районного суду м. Києва та у чіткій відповідності до вимог Кримінального процесуального кодексу України. Проведення усіх слідчих дій відбувалося із застосуванням відеофіксації, у присутності понятих та з урахуванням правил внутрішнього розпорядку вказаного Центру», – написала вона.

За словами Надії Максимець, слідчі дії спрямовані «на виявлення та розкриття можливих неправомірних дій окремих громадян та жодним чином не стосуються діяльності Центру як громадської чи релігійної організації».

Прес-конференцію лідерів української мусульманської громади можна переглянути на facebook-сторінці Інформаційного агентства «Главком» за цим посиланням.

Джерела: facebook.com/said.ismagilov, glavcom.ua, facebook.com/Надежда Максимец

Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського та Познанський університет технологій (Познанська політехніка, ПУТ) домовилися розпочати роботу над створенням і запуском спільного наносупутника. 1 березня представники обох вищих навчальних закладів уклали відповідний Протокол про наміри. Про це POLUKR.net дізнався у прес-службі КПІ ім. Ігоря Сікорського. 

Відповідно до підписаного Протоколу, університети-партнери розроблятимуть, проектуватимуть і виготовлятимуть електронну платформу спільного наносупутника для дистанційного зондування Землі.

Учасники проекту домовилися об’єднати можливості для створення корисного навантаження, обробки та використання даних, отриманих від цього навантаження – комп’ютерної обсервуючої системи (видимий, інфрачервоний діапазони) і передавальної системи з визначеними характеристиками.

У рамках реалізації проекту також планують:

• налагодити обмін студентами, магістрантами, аспірантами та співробітниками;
• забезпечити участь студентів, магістрантів, аспірантів у проектуванні та розробці конкретних вузлів космічних апаратів, у забезпеченні їх теплових режимів, а також у випробуванні космічних апаратів і їхніх систем;
• налагодити співпрацю в експлуатації наземної інфраструктури (комплекс прийому і обробки даних) існуючих наземних станцій КПІ ім. Ігоря Сікорського, а також створення наземної станції на базі ПУТ;
• узгодження роботи наземних станцій прийому даних від супутників тощо.
• Обсяги і форми фінансування етапів і елементів проекту визначатимуть окремими угодами.

Від імені КПІ ім. Ігоря Сікорського документ підписали проректор університету з наукової роботи академік НАН України Михайло Ільченко та керівник лабораторії наносупутникових технологій теплоенергетичного факультету Борис Рассамакін, від імені Познанського університету технологій (ПУТ) – декан факультету електроніки і телекомунікацій професор Кшиштоф Весоловський і професор Анджей Касінський.

Познанська політехніка є давнім партнером КПІ ім. Ігоря Сікорського. Університети співпрацюють у рамках програми ЄС «Erasmus +», мають угоди про подвійний диплом за магістерським рівнем підготовки у галузях біомедичної інженерії та машинобудування.

Підписанню Протоколу передували консультації та робочі зустрічі, що тривали три дні. На них обговорили концепцію, технічні й організаційні деталі розробки, підготовку до запуску спільного наносупутника. Крім того, члени делегації ПУТ відвідали лабораторію наноспутникових технологій на теплоенергетичному факультеті, Інститут телекомунікаційних систем, ознайомилися з роботою та можливостями лабораторій Механіко-машинобудівного інституту, відвідали Boeing Training Center, Навчально-тренінговий центр КПІ ім. Ігоря Сікорського – НААS та Українсько-німецький навчально-методичний центр «КПІ-ФЕСТО», які працюють на базі ММІ тощо.

Джерело: kpi.ua

Міністерство закордонних справ Республіки Польща занепокоєне демонстрацією, яку організував Національний корпус у Львові під гаслами «Львів не для польських панів» і «кому належить Львів». Про свою стурбованість МЗС Польщі дипломатичними каналами повідомило українську сторону. Про це йдеться в заяві, розміщеній на сайті польського МЗС. 

Міністерство зазначило, що такі проекти, як марш у Львові, «можуть спричинити непотрібну напруженість між громадянами обох країн».

МЗС Польщі також висловило стурбованість через загострення тону заяв деяких політичних кіл України щодо Польщі й поляків, та нагадало, що Польща багато років підтримує Україну в політичному, оборонному аспектах, а також в економіці (включаючи енергетику). І висловило сподівання, що українська влада відсторониться від поглядів, що їх демонструють організатори маршу у Львові та пов’язані з ними коли.

Насамкінець Міністерство закордонних справ Польщі підкреслило свою «готовність до подальшого діалогу з правових питань, що випливають з минулого».

Нагадаємо, 4 березня, центральними вулицями Львова пройшла смолоскипна хода учасників праворадикальних організацій, приурочена до дня загибелі головнокомандувача УПА Романа Шухевича. За даними організаторів, участь у марші взяли близько тисячі осіб.

Марш пройшов під провокаційними антипольськими гаслами. Йдучи центральними вулицями Львова, учасники ходи викрикували гасла «Місто Львів не для польських панів», «Пам’ятай, чужинець, тут господар українець», «Хто ми? Українці! Чого ми хочемо? Влади!», «Наша земля – наші герої», «Ідея нації – проти деградації» та інші.

Як пояснив керівник партії «Національний корпус», яка була одним з організаторів ходи, Святослав Сірий, таке гасло свідомо обрали для того, аби показати, що «Львів є бандерівський». Він додав, що таке гасло є відповіддю на новелізацію закону про ІНП у Польщі. Й наголосив, що учасники заходу виступають не проти польського народу, а проти «популістичної польської влади, яка ухвалила новий закон».

Джерело: msz.gov.pl

Сьогодні, 6 березня, в Ужгородському міськрайонному суді відбулося слухання клопотання щодо обрання запобіжного заходу особам, яких підозрюють у навмисному знищенні майна Товариства угорської культури. Суд постановив обрати для обох підозрюваних у скоєнні злочину, 43 і 55-річному мешканцям міста Кропивницький, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою протягом 60 діб без можливості внесення застави. Про це POLUKR.net дізнався з сайту mukachevo.net та Головного управління Національної поліції у Закарпатській області.

Під час судового засідання стало відомо, що один з підозрюваних є кадровим військовим на прізвище Білобородько і брав участь в антитерористичній операції.

Підозрювані можуть оскаржити рішення в Апеляційному суді області протягом 5 діб.

Зазначимо, за фактом підпалу будівлі Товариства угорської культури Закарпаття, що стався 27 лютого 2018 року, поліція спочатку відкрила кримінальне провадження за ч. 2 ст. 194 ККУ, тобто умисне знищення або пошкодження майна, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах. Проте згодом орган досудового розслідування висунув затриманим ще одне обвинувачення – за ст.258 ч.2 Кримінального кодексу України (Терористичний акт, вчинений за попередньою змовою групою осіб). Санкція цієї статті передбачає позбавлення волі на строк від 7 до 12 років. Обидва кримінальні провадження об’єднали. Досудове розслідування у справі прокуратура Закарпатської області доручила слідчому відділу УСБУ в Закарпатській області, – інформує відділ комунікації поліції Закарпатської області. Прокуратура вимагала обрати для підозрюваних запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без призначення застави.

Як повідомив на своєму сайті голова Закарпатської обласної державної адміністрації Геннадій Москаль, організатором підпалу офісу Товариства угорської культури Закарпаття є мешканець Придністров’я. За словами Москаля, він діяв за вказівкою Федеральної служби безпеки Росії. Затримані поліцією злочинці, що в ніч на 27 лютого підпалили офіс Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ) є мешканцями Черкас і Кропивницького.

«З прикрістю мушу констатувати, що серед затриманих є й учасники АТО, котрі пішли на цей ганебний злочин, спокусившись на гроші, – заявив Геннадій Москаль. – Підкреслюю, що виконавці не є членами політичної партії чи громадської організації, для них підпал офісу ТУКЗ став способом заробітку, а не якоюсь ідеологічною акцією. Інша річ – організатор, особу якого теж встановлено. Це мешканець Придністров’я, який одразу після злочину втік додому. За нашою інформацією, він співробітник МГБ (рос. «министерство госбезопасности», – ред.) Придністров’я. З огляду на статус цієї території, зараз він недосяжний для українських правоохоронних і судових органів, однак ні в кого немає жодних сумнівів, що за другим підпалом офісу ТУКЗ (як і за першим у ніч на 4 лютого, який скоїли громадяни Польщі, члени праворадикальної організації «Фаланга») стоїть ФСБ Росії».

«За нашою інформацією росіяни й далі влаштовуватимуть різні злочинні акції, щоб спробувати розсварити українців і угорців. У тому числі й у зв’язку з відзначенням річниці Карпатської України в середині березня. Тому закликаємо всіх бути пильними й не піддаватися на провокації, щоб не стати сліпою зброєю в руках російських спецслужб», – додав Москаль.

Нагадаємо, 4 березня голова Нацполіції України Сергій Князєв повідомив, що розкрито обидва напади на будівлю Товариства угорської культури Закарпаття в Ужгороді. Загалом у цих справах затримали 5 осіб. Громадян Польщі, причетних до підпалу центру 4 лютого, польські правоохоронці затримали у Варшаві, суд обрав їм запобіжний захід у вигляді 90 діб тримання під вартою.

Громадян України, причетних до нападу на центр 27 лютого затримали в Черкасах і Кропивницькому.

Читайте також:

Польських фалангістів вважають причетними до підпалу офісу угорської меншини в Ужгороді

Джерела: mukachevo.net, moskal.in.ua, unn.com.ua