Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Шити форму, складати армійські аптечки, чи плести маскувальні сітки – ці ремесла українські волонтери опанували чи не з перших місяців війни на Сході країни. Подиву було мало, усі просто займали свою нішу і працювали. А от військові безпілотники своїми руками ще рік тому більшості видавались мало не науковою фантастикою. Доки не стали реальністю.
Від мрії до реальності
«Це була моя мрія дитинства, – з усмішкою на обличчі розповідає Андрій Сатурський. – Все життя хотів будувати моделі літаків і літати, а коли це стало доступним, втілив бажання у життя. Спершу робив це сам, а потім знайшов однодумців. Під Львовом разом зробили аеродром, де вчилися літати».
Перші моделі, згадує Андрій Сатурський, вдавались не відразу. Але з кожним разом ставали кращими. Загалом за спиною чоловіка вже більше шести років досвіду авіамоделювання.
«А коли прийшла біда (почалась війна на Сході – ред), треба було чимось допомагати війську. Рішення насправді було на поверхні від початку війни. Адже безпілотник дозволяє реально зберегти життя. Все просто: наприклад, хлопці не йдуть в особисту розвідку, а посилають апарат і отримують дані. Наші апарати виконують різні завдання: допомагають визначити позиції противника, оцінити результати обстрілів, скорегувати вогонь. Навіть якщо апарат втрачають, він виконав свої функції – життя військових вдалось зберегти, – розповідає пан Андрій і додає – починалось усе просто: взяли з колегами власноручно зроблену модель і віддали військовим.
А от його колега Назар Тимошик до війни ніколи не тримав безпілотника у руках. Хлопець пригадує: дізнався, що Андрій з друзями цим займаються і почав допомагати. Волонтери кажуть, коли починали справу, розуміли, що техніка для армії має бути хорошою. Основне завдання було, щоб безпілотник міг пролетіти 15-20 км в одну сторону і повернутись. Відповідно заряду батареї треба було на годину польоту.
«Це технологічні речі, їх бракує, а саме вони є дуже ефективними. Вони потрібні, щоб вигравати війну», – говорить Назар Тимошик.
Обох чоловіків поєднала одна компанія – вони разом працюють у найбільшій українській ІТ-компанії SoftServe. Власне SoftServe та створений компанією Благодійний фонд «Відкриті очі» взяли на себе більшість витрат на виготовлення безпілотників для армії. Один безпілотник коштує близько 2 тисяч доларів, а наземна станція до нього – ще три тисячі доларів. За менше як рік ця волонтерська група передала на Схід України вже 5 безпілотників і зараз працює над наступними.
Дві головні проблеми
Волонтери кажуть, основні труднощі нині виникають через брак часу та кваліфікованих кадрів. Створення одного безпілотника займає близько місяця. Однак робота волонтерів не завершується у момент передачі дрона військовим.
«Всі думають, що літати дуже просто, – усміхається Андрій Сатурський. – Але для цього треба знати і основи аеродинаміки, і апаратуру, і багато деталей. Дуже важливим фактором є досвід – що більше годин пілот налітав, то впевненішим він буде. І тут є особливість: пілот поза кабіною, але має відчувати свою модель».
Навчити військових правильно поводитись з обладнанням, якого ніколи не було на озброєнні в української армії, займає, за словами волонтерів, від двох тижнів до місяця. Назар Тимошик вже кілька місяців постійно навчає військових у Львові, і двічі для цього їздив у зону АТО. Навчання починають з симуляторів – спеціальних програм, що відтворюють реальні умови польоту. Але навіть після такого навчання, у полі виходить не все.
«Я навчаю конкретних людей. Здебільшого тих, які є технічно грамотні. Зазвичай для управління одним безпілотником потрібно двоє людей: один керує, інший підказує куди летіти. Готуємо відразу кілька груп. Аби навчити людей треба близько місяця. Адже людина має вміти грамотно отримати інформацію, а потім посадити літак. Виходить по-різному. Були і випадки, коли перші рази техніка падала на сепарській території і доводилося її фактично рятувати звідти», – ділиться Назар Тимошик.
Made in Ukraine
Аби перевести виробництво на більш масові рейки, нещодавно до роботи долучили гурток авіамоделювання. Волонтери зізнаються, що тепер мають і амбітніші плани. Досі вони робили безпілотними з деталей китайського виробництва. Але вже незабаром хочуть перейти на українські аналоги. За словами, Андрія Сатурського, вони будуть кращими за параметрами, максимально пристосованими до наших потреб і головне – можна буде налагодити дрібносерійне виробництво додаткових деталей.
Волонтери також намагаються розробити комплекс, який би виконував завдання автономно, без участі людини. «Людина задає лише координати точок, куди апарат має полетіти, зробити фото і повернутись. А далі все має робити електроніка: модель запускає катапульта, безпілотник виконує завдання і приземляється на парашуті. Сподіваємось, нам це вдасться», – говорить Андрій Сатурський.
Лише волонтерів мало
Сьогодні львівські творці безпілотників мають багато замовлень: і від добровольчих батальйонів, і від ЗСУ. Частину запитів вони скеровують до інших волонтерських груп. Загалом, за майже рік роботи, вони налагодили співпрацю з ще 10 волонтерськими групами, що займаються безпілотниками, в Україні.
«Ми багато обмінюємось досвідом і постійно удосконалюємо наші моделі. Але мусимо визнати, що військо не зможе постійно жити на волонтерах. У нас є серйозні інститути і хороші напрацювання. Нарешті мають бути напрацьовані стандарти безпілотників для різних родів військ. Україна має почати масове виробництво і закупівлю їх для армії. Потенціал у нас є. Зараз треба запит від держави та фінансування», – переконаний Андрій Сатурський.
Мирослава Іваник
