Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Пандемія СOVID-19 та жорсткі карантинні обмеження у світі змінюють міжнародні відносини. Реакція на коронавірус меншою мірою стосується власне ефективності системи охорони здоров’я, натомість значно більше питань національної стійкості, самодисципліни, психологічних (ментальних) особливостей окремих націй, толерантності та критичного мислення. Глобальна пандемія оголила прогалини в сфері демократичних прав і свобод, чим намагаються скористатись автократичні режими по всьому світу, в тому числі в Європі (Угорщина, Польща), де провідники євроскептицизму отримали додаткові аргументи.
Критичних глобальних змін, що докорінно змінять міжнародні відносини, не станеться. Всі присутні сьогодні тенденції не є новими, вони в тій або меншій мірі проявлялись на тлі тривалої політичної кризи після 2014 р. або навіть раніше. Ситуація з коронавірусом лише стала каталізатором, що прискорив розпад існуючого світоустрою.
Варто виокремити наступні ключові тенденції:
- Світова економічна криза, рецесія. Прогнози щодо світової економіки невтішні – економічна криза 2020 буде найглибшою після Великої депресії 1929 р. МВФ прогнозує падіння показника ВВП на душу населення для 170 країн світу. Найбільше нова криза вдарила по країнах, що розвиваються. Вони втратили понад 100 млрд. доларів інвестицій – втричі більше ніж під час кризи 2008 р. Наслідки через соціально-економічну кризу стануть відправною точкою нової геоекономічної реальності.
Критичне падіння виробництва призведе до зменшення попиту на енергоносії, зниження цін на нафту та газ. Незважаючи на досягнуту 10 квітня 2020 р. угоду держав ОПЕК+ зі скорочення видобутку нафти, досягти докризового рівня цін на вуглеводні не вдасться. Це негативно позначиться на сталості ресурно залежних економік, зокрема російської. Крім того, істотно просяде ринок сталі – важливий для українського експорту. Водночас, попит на агропромислові товари буде лише зростати.
- Загроза масштабного голоду в найменш розвинутих країнах світу, передусім в Африці та Південно-Східній Азії. Подібний сценарій вже сьогодні прогнозує Всесвітня продовольча програма ООН.
- Критичне зниження мобільності населення, в тому числі трудової міграції через встановлені національні бар’єри. Транснаціональні корпорації прагнутимуть убезпечити логістичні ризики, розташовуючи виробництва поблизу до ринків споживача. Ера глобалізації не завершена. Але на зміну економічній глобалізації прийде економічна глокалізація. Це створює додаткову інвестиційну привабливість для України, що за умов виконання положень Угоди про асоціацію з ЄС, Угоди АСАА (т. зв. «промисловий безвіз») вона займе привілейоване положення для розміщення виробництв на своїй території (фактори ризику – політична нестабільність, корупція та ймовірність російської агресії).
- Зростання впливу телекомунікаційних корпорацій, підвищення чутливості населення до засобів інформаційної війни, пропаганди. Природнім наслідком тривалої ізольованості населення є масовий психологічний ефект, споріднений з легкою формою пост-травматичного синдрому. В цих умовах кристалізується виключна роль ЗМІ у формуванні картинки реальності. Перевагу отримують держави, що мають контроль за ЗМІ. Натомість деструктивна діяльність «Russia Today» та «Sputnik», вихід локалізованого продукту із проросійським баченням на загальнонаціональних телеканалах посилює політичний ефект пропаганди, сприяє популяризації деформованого бачення на оточуючу реальність, викриваючи неефективність західної моделі управління, безпорадність політиків тощо. Основна мета – посіяти паніку в суспільстві, сумніви щодо дій уряду, підірвати довіру до правоохоронних органів.
- Посилення популізму та антисистемних рухів, політичних партій базованих на націоналізмі, євроскептицизмі та критиці досягнень ліберальної демократії, ринкової економіки та глобалізації. Парадигма-послідовність «популізм – націоналізм – автократія» стане домінуючою, в тому числі для окремих європейських країн. Поява нової, лідерського типу, гібридної автократично-демократичної моделі управління державою із легітимізацією застосування широких владних повноважень.
- Посилення автократії, послаблення демократії як моделі управління. Китайська модель реагування на кризи, із жорсткими обмеженнями прав і свобод є затребуваною в Європі. Вже сьогодні прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан демонтує залишки демократії в країні завдяки безстроковому закону про надзвичайну ситуацію з виключними повноваженнями уряду та військовою радою для нагляду за діяльністю приватних компаній, що працюють у сфері забезпечення критичної інфраструктури. Подібним шляхом скорочення демократичних прав і свобод населення вже йдуть Туреччина (запроваджена комендантська година) та Польща (президентські вибори у травні 2020 р. поштою). Надією демократії залишається Швеція, яка відмовилась від тотального контролю та обмежень прав під час карантину на користь самодисципліни та громадської свідомості. Успіх «шведського кейсу» є критично важливим саме для ЄС, який ризикує власними засадничими принципами, на яких будується єдність – базовими правами та свободами людини.
- Посилення значення держави та збільшення його долі в економіці, що в майбутньому призведе до утворення держав-корпорацій. Подібна тенденція стосується розвинутих, спроможних країн. Замість нівелювання ролі держави в економічному регулювання за правилами ліберальної ринкової економіки, в умовах кризи держава посилюватиме контроль за бізнесом, використовуючи з цією метою торгівельно-промислові палати. Типовою моделлю є Німеччина. Якщо криза, пов’язана з коронавірусом, триватиме більше року, в суспільній свідомості в багатьох країнах світу політика стійкості стане важливіше, ніж політика зростання. Держава буде затребувана в першу чергу як гарант, механізм забезпечення стійкості.
- Формування ситуативних (ad hoc) союзів – вісь Росія-Угорщина-Сербія-Туреччина. Віктор Орбан відкрито просуває зближення Угорщини з країнами «Тюркської ради» (Туреччина, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан). Водночас Росія зацікавлена в руйнуванні засад ЄС та НАТО на рівні цінностей, всіляко підтримуючи девіантну поведінку окремих членів. Протиріччя між РФ та Туреччиною на Близькому Сході мають ситуативний характер – стратегічно держави однаково зацікавлені в послабленні колективного Заходу, переслідуючи власні цілі (Туреччина – довгострокове вирішення курдського питання, розбудову пантюркізму як альтернативи ЄС; Росія – створення вогнища для примусової міграції з метою дестабілізації ЄС, регуляції цін на нафту тощо).
- Проникнення та закріплення Китаю, зокрема в Європі. Якщо до пандемії Китай сприймався західними союзниками як виклик та загроза (наприклад, в декларації Лондонського ювілейного саміту НАТО), COVID-19 змушує подивитись на Піднебесну з іншого боку. По-перше, Китай в суспільній уяві не сприймається як джерело коронавірусу, незважаючи на те, що «нульовий пацієнт» був з Уханя. По-друге, гуманітарна діяльність негласно розвернута через мільярдера Джека Ма (власник Аlibaba Group) в Європі вражає масштабами та охопленням – від Африки до США. Мільйони масок, респіраторів, медикаментів були направлені повсюдно, що вже отримало неформальну назву «дипломатія Alibaba» (якій вже скоро на зміну прийде «дипломатія Huawei 5G» – Китай прагне контролювати світ через технології). Геополітичний ефект вже присутній – Італія першою з країн G7 формалізувала у березні 2020 р. приєднання до ініціативи «Один пояс – один шлях». По-третє, саме в умовах пандемії світ відчуває свою залежність від виробництв, розміщених в Китаї – це надає Пекіну тактичну перевагу в переговорах. Вчетверте, завдяки сліпому копіюванню багатьма демократичними країнами китайського досвіду протидії епідемії із супутнім обмеженням прав та свобод громадян, Китай досягає зміни у ставленні, корегування власного авторитарного іміджу. Вп’яте, після багатьох торгівельних війн зі США, в умовах рецесії світової економіки, вразливості США, де фіксуються найвища смертність від COVID-19 у світі, в контексті тривалої електоральної кампанії за Білий дім, Китай отримує унікальну можливість спробувати повноцінно позмагатись зі США за глобальне домінування вже до 2030 р., а не до 2050 р., як прогнозувалось до цього. Ймовірним виглядає сценарій прискореної мілітаризації Китаю (військова мобілізаційна програма була запущена просто під час карантину) та майбутньої ескалації у Південно-Китайському морі або/та навколо Тайваню.
- Криза європейських та євроатлантичних інституцій. Пандемія тимчасово зруйнувала свободу пересування в межах шенгенської зони, сприяла підмиванню солідарності на тлі зростання національних автономізмів. Критичним питанням для ЄС залишається пошук механізму подолання кризи у світі, що пережив COVID-19. Відео-конференції та онлайн-переговори не принесли результат, крім розуміння того, що ЄС не будуть йти шляхом «коронабондів». Тож бідні держави ЄС постраждають найбільше, тоді як заможні держави будуть змушені зосередитись на подоланні наслідків в себе вдома. Окремі держави (Іспанія) закликають до нового плану Маршала для Європи, апелюючи до США, що й самі потерпають від епідемії. Залученість США до європейських справ є критичною для солідарності в межах євроатлантичного Альянсу – її відсутність може позначитись на готовності європейських членів виконувати свої обов’язки. Через економічну кризу-2020 будуть остаточно зруйновані плани щодо досягнення 2% витрат ВВП на оборону для низки ключових європейських країн-членів НАТО (ФРН, Великобританія, Італія), що було вимогою американського президента Дональда Трампа. Через пандемію послаблюється військове злагодження – зменшуються у масштабах або взагалі скасовуються військові навчання Альянсу, серед яких Defender Europe
- Регіоналізація загроз, в умовах браку солідарності в НАТО, потребуватиме дедалі більших автономних зусиль від країн-членів для забезпечення своєї безпеки. Зростає цінність та питома вага субрегіональних об’єднань, форумів (на кшталт Бухарест 9). Відсутність концентрованих зусиль за одним із напрямків забезпечення національної безпеки спонукатиме окремі держави регіону (Польща на східному фланзі, Туреччина на південному) до лідерства у побудові додаткових інструментів транскордонного співробітництва, в тому числі із залученням держав з-поза меж ЄС та НАТО. Так Варшава повернеться до лобіювання проекту Балто-Чорноморського союзу (Міжмор’я) для стратегічного стримування Росії.
- Намагання Російської Федерації «відбілити» власний імідж, послабити або зняти санкції, не будуть успішними. Апелювання до гуманітарних потреб на окупованих територіях не знімають з РФ відповідальність за власну агресію в очах Заходу. Водночас санкції матимуть номінальний характер – відновлення економічних відносин (зокрема між ФРН та РФ, Францією та РФ) вже відбулось протягом 2018-2019 рр. Росія розвиватиме «м’яку силу» та використовуватиме тактику гуманітарних інтервенції у відношенні до країн-членів ЄС та НАТО (як приклад – військова спецоперація з надання противірусної допомоги в Італії). Під загрозою перебувають країни Балтії, в першу чергу Латвія та Естонія.
- Військова загроза з боку РФ посилюється. Москва відкидатиме будь-які рішення щодо політичного врегулювання конфлікту на Донбасі, які не вкладаються в російську логіку розхитування ситуації всередині України. Дипломатичні провали, військові поразки на периферійних театрах, поглиблення внутрішніх проблем РФ, економічна стагнація, зростання протестних настроїв, подальша перспектива фрагментації держави, спонукатимуть режим Путіна до компенсаційного експансіонізму на Балто-Чорноморському напрямку (передусім, в Білорусі та Україні). Для РФ світова пандемія є шансом для чергової «гри мускулами» – можливістю повернутись до геополітичних розкладів за одним столом переговорів з США, ЄС та Китаєм.
- Остаточна дискредитація ООН як моделі глобального управління, зокрема Ради безпеки як ключового органу з підтримання безпеки та миру в світі. Реакціонізм та неможливість діяти проактивно, попередити агресивну поведінку окремих країн-членів Ради безпеки (РФ, Китай), що мають право вето, приведуть до ігнорування рішень глобальних інституцій. Трансформації ООН не відбудеться – світ отримає якісно нову модель міжнародного управління після обмеженого військового конфлікту за участі провідних міжнародних акторів.
В пост-пандемічному світі Україна ризикує остаточно перетворитись на об’єкт впливу міжнародних гравців. В короткостроковій перспективі РФ посилюватиме руйнівну діяльність, спрямовану на дискредитацію проєвропейського вектору розвитку України, зумовлюючи безальтернативність примирення з РФ із перспективою стратегічного союзу. Протидія подібному сценарію передбачає військову ескалацію, потенційне зіткнення НАТО та РФ на території України. Київ має здійснити стратегічну переоцінку відносин із ключовими союзниками – США, Канадою, Польщею – й невідкладно перейти до планування жорсткого стримування. Інакше ослаблена економічною кризою Україна залишиться на самоті перед обличчям екзистенційної загрози, аж до втрати суверенітету та незалежності.
Валерiй Кравченко
