Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
В очікуванні ключового дипломатичного екзамену Зеленського в Парижі, українська Зе-влада все глибше «прогинається» під агресора, в тому числі на міжнародних площадках. Протягом прес-конференцій президента Зеленського у Вільнюсі та Таллінні – столицях дружніх для України балтійських держав – неодноразово звучали тези про необхідність боротись зі спільними викликами, вдячність за невизнання паспортів, виданих РФ на Донбасі (до речі, про Крим згадано не було), масштаби загрози й таке інше. Однак ні словом, ані півсловом сама загроза/виклик названа не була. Називати Росію агресором не можна – крок вліво, крок вправо й прощавай омріяна зустріч у Нормандському форматі 9 грудня. Подібна відверто дивна, девіантна поведінка розповсюджується на всіх представників влади, не лише на самого президента. Ще наприкінці жовтня на інвестиційному форумі в Маріуполі подібна логіка висловлювань у дусі використання міжнародного досвіду врегулювання конфлікту дивувала, сьогодні вона стала нормою. Що буде завтра? Чи Зе-команда остаточно відмовляється від логіки війни й спонукає до цього свій електорат й все населення України?
Варто все ж нагадати, що в Україні не просто якийсь конфлікт, громадянська війна чи щось ще, а саме конфлікт у форматі «агресор-жертва». Де агресор заздалегідь відомий, як і його гібридні дії на знищення української державності. Українські дипломати протягом останніх 5 років на всіх публічних й не дуже міжнародних площадках доводили, що в Україні була здійснена військова інтервенція РФ, що території окуповані й на них поставлені окупаційні адміністрації. Що 1-й та 2-й армійські корпуси (а також 3-й резервний в Ростовській області) перебувають у абсолютному підпорядкуванні ЗС РФ… Й такий підхід був й поки що є «червоною лінією». Поставити її під сумнів означає підставити всіх українських дипломатів, зруйнувати всі судові позиви, визнати власну поразку. Заради чого? Швидкий мир на Донбасі? Безпечна реінтеграція? Добра воля від агресора навряд чи передбачає щось дійсно хороше для України.
Коли секретар РНБО Олексій Данілов говорить про створення гуманітарних коридорів на Донбасі, в уявленні людей, які вибирались цими коридорами з Донецька чи Луганська в умовах активної фази війни 2014 р., постають яскраві й страшні картинки евакуації. Вочевидь, називаючи гуманітарними коридорами прості КПВВ Данілов просто помилився. Інакше під питання потрапляє його компетенція, про щоб не хотілось додатково писати. Однак після цього секретар РНБО зводить у єдину думку непоєднувані речі – «Ми прагнемо «людського» способу перетинання лінії розмежування, яка насправді є лінією фронту. Цим ми маємо забезпечити право людей на вільне пересування територією держави, закріплене в Конституції України». Вибачте, це як? Якщо у нас є лінія фронту, значить в державі йде війна. Якщо йде війна, то з ким? Давайте називати нарешті речі своїми іменами. Або ж у нас немає війни, й тоді дійсно діє логіка миру – насправді треба забезпечувати конституційні права та свободи громадян. Якийсь сюрреалізм, мішанина в головах…
Інший приклад подібного з вуст Олексія Данілова – його апелювання до «необхідності забезпечити повернення громадян України додому». Куди саме? В окупований проросійський Донецьк та Луганськ? Або тих громадян на тимчасово окупованих територіях, що зберегли український паспорт, на контрольовану Україною територію? Що саме мається на увазі під словом «додому»? Знову апелювання до логіки миру! Чи свідома маніпуляція?
Якщо Вам мало зради – ось ще. Уявимо ситуацію, коли Зеленський у Парижі погоджується на нові ділянки розведення, що вже не проходять по полям та річкам, а стосуються конкретних населених пунктів, частково контрольованих «ДНР/ЛНР» та Україною. Нехай прикладом буде Зайцеве Донецької області, яке лінія розмежування ділить навпіл. Оскільки Україна офіційно заявляє, що на ділянці розведення №2 «Золоте», в яку потрапляють 86 хат села Катеринівка, діють підрозділи патрульної поліції та Національної гвардії МВС, то легко можна уявити дзеркальні вимоги Росії запустити на нову ділянку розведення в умовному Зайцевому так званих поліцейських «ДНР». Аби вони могли контролювати безпеку у «сірій зоні». Й бінго – ось тут на обрії з’являються спільні українсько-днрівські поліцейські патрулі. А що – міжнародний досвід такий є, а для нас – це беззаперечний авторитет. Візьмемо хоча б Хорватію з її Східною Славонією. Між іншим, успішний досвід реінтеграції…
Як відреагує патріотично налаштована громадськість на подібну інновацію, прикриту для кращого сприйняття, наприклад, новорічним обміном полонених «всіх на всіх» (Київ – Донецьк/Луганськ), уявити дуже легко. Надзвичайне завдання для Зеленського в Парижі – знайти баланс між не здобути взагалі нічого/здобути занадто багато. Принаймні дипломатичні здібності команди переговорників на чолі з Єрмаком та радниками РНБО Сивохо та Ткаченком не вселяють забагато оптимізму. Чи почує Зеленський на зустрічі в Парижі голос Пристайка, який напевно один орієнтується в кухні? Сподіваємось що Київ підготував щось більше за план «подивитись Путіну в очі».
Превалювання логіки миру в заявах влади – це ще й гра на електоральному полі Опозиційного блоку. Для «Слуги народу» подібне може бути корисним в контексті місцевих виборів 2020 р., зокрема в тих регіонах, які найкраще сприймають подібні меседжі. З іншого боку це може означати поразку, тотальну фрустрацію в перехідних регіонах та на нелояльному Заході. Здається ставка зроблена, Донбас має отримати мир від Зеленського. Питання лише в ціні та часі. Тому що швидкий мир є найпрямішим шляхом до повноцінної війни в Україні, що напевно й є стратегічною ціллю Росії.
Пане президенте, не робіть їм такої ласки! Втративши ногу, ми ще можемо ходити, втративши очі – ми ще дихаємо. Але втративши розум – віддавайте відразу й серце. Україна у Ваших руках!
Валерiй Кравченко
