Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
У середу, 14 серпня, ввечері в понад 30 місцях у Польщі запалили «Полумʼя братерства» на гробах вояків УНР, які в 1920 році разом із вояками польського війська, воювали проти більшовиків. Це спільна акція польських скаутів, «гарцежів», і українських скаутів, «пластунів», у Польщі.
Як пише Gazeta Wyborcza, віцеголова польських «гарцежів» Матеуш Стахевіч під час акції на православному цвинтарі у Варшаві заявив: «Ми, польські «гарцежи», прийшли сюди не лише згадати славних синів близького нам українського народу. Тут теж лежать наші герої – люди, які мріючи про вільну Україну, проливали кров за вільну Польщу і Європу. Люди, які помимо згасаючої надії на свободу власної батьківщини, дотрималися союзницьких зобовʼязань, і допомогли нам здобути нашу свободу».
Саме польські «гарцежи» ініціювали акцію, запросивши до неї українських колег-«пластунів». Акція полягала на запаленні свічок на могилах вояків армії УНР. Її організували в переддень 99-ої річниці Варшавської битви, коли польсько-українські війська розгромили більшовиків, і здобули незалежність для Польщі.
За покійних молилился духовні з польської православної та католицької церков. У Варшаві на «Полумʼї братерства» були теж мер польської столиці, дипломати з посольства України в Польщі, та депутати парламентів обох країн, які спільно поклали квіти. Сейм Польщі презентував Марчін Свєнціцький, а Верховну Раду – Микола Княжицький.
«Стоючи перед гробами вояків армії УНР згадуємо не тільки їх відданість, але теж відвагу їх керівників, – продовжив Матеуш Стахевіч. – Бо скільки слід було мати відваги, щоб так само, як Петлюра сказати українцям: «Віддаємо полякам наші землі до Збруча. Тепер там буде Польща» (у рамках польсько-українського союзницького договору Петлюра погодився, що територія західної України, землі ЗУНР, будуть полськими – Polukr.net)».
«Але тоді сталося правдиве чудо. – продовжив Стахевіч. – Польські загони, які ще кількі місяців до цього билися проти українців в Галичині та на Волині, тепер здобували для українців Київ. Січові стрільці, які раніше воювали проти «Польських орлят» у Львові, тепер укріплювали фортифікації для поляків у Холмі та Красниставі, обороняли Замостя і Львів. Давню ворожість замінило братерство зброї. Такої відваги потребуємо теж сьогодні. Пакт Пілсудський-Петлюра був мудрим і далекоглядним проектом…
«Щодо відважних українських солдат, то маємо не тільки борг вдячності, а й борг провини. Бо коли дійшло до польсько-радяснького перемирʼя восени 1920 року, а потім до Ризького миру навесні 1921 року, то поляки покинули союзників-українців на призволяще (Польща уклала сепаратний мир за спинами українців з радянською Росією, визнаючи кордон по річці Збруч – Polukr.net). Тяжіє над нами ризька зрада, яку не стерли слова маршалка Пілсудського, сказані українцям: «Я вас дуже перепрошую панове, не так мало статися».
Старша «пластунка» Олена Боднар заявила, що якби на акції не було поляків, то українці почувалися б самотніми: «Дуже тішуся, що поруч «гарцежа» стоїть нині «пластун» в різних місцях у Польщі. Самотність замінили відчуття сили та спільності. Під час організації акції читала коментарі в інтернеті: «Для чого організовуєте подію в памʼять про союз, який виявився для нас поразкою та розчаруванням?». Гадаю, поховані тут українські вояки знали б, що на це відповісти. Коли підписувався союз Пілсудський-Петлюра, то багато з них мали свіжі рани від польсько-української війни за східну Галичину. Попри це, стали плече до плеча в боротьбі. Чому? Бо, попри все, майбутнє було для них важливіше, ніж минуле. Бо думка про добро їх народу могла загоїти рани та почуття образи, можливо, навіть ненависті».
«Маємо взяти приклад з цих людей. – прожовжила Олена Боднар. – Жичу, щоб у кожному з нас палало «Полумʼя братерства». Щоб ми свідомо працювала на відносини між нашими народами, не зважаючи на труднощі. Праці – багато, але дамо раду розбити цю скалу. Памʼятаймо, що Польща та Україна перемагають, коли разом».
Депутат міської ради Варшави Ярослав Шостаковський підкреслив, що під час польсько-більшовицької війни 1920 року – українці були чи не єдиними союзниками Польщі: «Тоді ми перемогли і Польща отримала незалежність на 20 років. На жаль, українці не мали такого щастя. Але ніщо не завершується раз і назавжди. Те, що тоді відбулося, дало плоди через багато років, коли Польща стала першою країною, яка визнала незалежність України в 1991 році. Це було, зокрема, наслідком геройства українців, які воювали за вільну Польщу та Україну».
Він додав, що Варашава памʼятає про своїх українських героїв, прикладом чого є дотація міської ради польської столиці на консервацію та відновлення гробів вояків армії УНР у Варшаві, яка відбудеться в цьому році.
Дипломат із посольства України в Польщі Василь Зварич заявив: «Нині в цьому місці творимо нову історію, яка спирається на братерство, приязнь, і розуміння того, що разом ми – сильніші, й можемо досягти більшого. І лише, боронячи свободу один одного, можемо бути вільними, суверенними, незалежними. Це не порожні слова. Нині Україна на власному досвіді знає, що без підтримки союзників, зокрема, Польщі, стримувати російську агресію, було б складнішим завданням, якщо взагалі можливим».
