Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Наприкінці грудня 2016 року в маленькому прикордонному містечку Нижанковичі Старосамбірського району Львівської області сталась незвична подія – із сусідньої Польщі давно закинутою колією сюди приїхала дрезина. На ній у гості прибули активісти волонтерської ініціативи «Linia 102» з Перемишля, які в рамках акції «Миколай без кордонів» привезли подарунки дітям.
Торік волонтери у Польщі та в Україні розпочали спільну роботу щодо відновлення залізничної «Колії 102» – колії європейського зразка, яка доходить на території України до Нижанковичів і далі через Хирів знову повертається на територію Польщі. Останні 23 роки вона не використовувалась і нині де-не-де у дуже поганому стані. Волонтери переконані, відновлене сполучення стане яскравою туристичною атракцією, а також сприятиме тіснішим економічним та побутовим зв’язкам між країнами.
Лінія з дитинства
«Я пам’ятаю цю колію ще з дитинства. Коли ходив до середньої школи, ходив попри неї і бачив, як потяги їдуть на Нижанковичі. Тоді я не запитував себе куди вони їдуть, чи там є кордон тощо. Потім не рідко бувало так, що цією лінією під час канікул їхав до Ущиків Дольних», – згадує у коментарі polukr.net президент громадської організації «Linia 102» з Перемишля Кароль Гайдзік.
Нині Україну та Європу розділяє не лише кордон, але й різні стандарти колії. В Україні її ширина становить 1520 мм, тоді як стандарт європейський – 1435 мм. Останнім часом в Україні активно обговорюють проекти прокладання «вузької колії» для полегшення та пришвидшення руху потягів через кордон. Один з таких проектів має на меті довести вузькоколійку до Львова. Водночас тільки торік почали говорити про те, що вузька колія, яка перетинає кордон з Польщею, в Україні насправді є вже давно.
«Колія 102» поєднує польське місто Перемишль з українським містечком Нижанковичі та проходить далі через Хирів на Загуж. Збудували її ще за часів Австро-Угорщини і нині вона є найкоротшим шляхом міжнародного сполучення для мешканців Старосамбірського району та Перемишльського повіту РП.
Мешканці Перемишля пригадують, що за Радянського Союзу це була специфічна, частково закрита колія. Нею можна було найкоротшою дорогою доїхати з польського Перемишля до польського містечка Ущики Дольні, що у Татрах. Щоправда, для цього треба було перетнути територію України. Це і зумовило специфічний тоді режим роботи колії – поїзд мав дозвіл зупинятись лише на станціях, що були на території Польщі. Натомість кілька десятків кілометрів територією України він проїжджав без зупинок. На ту пору колією користувались не лише для пришвидшення пересування, але і з цікавості: іноземці могли потрапити на територію УРСР без візи і підглянути за життям краю бодай з вікна вагона.
Останній рейс цією колією проїхав у 1994 році. Відтоді станція Нижанковичі працює лише на потреби України і поїзди тут їздять лише по колії стандарту 1520 мм.
«У нас виникла ідея проїхатись цією лінією на українську сторону, однак все було не так просто»
Сьогодні Нижанковичі – це тупикова станція української залізниці з не дуже інтенсивним рухом. Далі – кордон, і поїзди не їздять. Приїхавши на місце, минаємо станцію і йдемо пішки кілька сотень метрів у напрямку кордону, доки не помічаємо на рейках … дрезину. Її називають «Перемишлянка» і саме на ній наприкінці червня утретє до Нижанковичів із Перемишля приїхала група волонтерів організації «Лінія 102».
«Торік, у червні, до мене в гості приїхав колега із Загужа і запропонував оглянути залізничні пам’ятки в Перемишлі. І тоді ми натрапили на 102-ку – колію, що сполучає Перемишль із Нижанковичами і далі. Тоді у нас виникла ідея проїхатись цією лінією на українську сторону, однак все було не так просто», – згадує Кароль Гайдзік.
Ще минулого року колія 102 була у дуже поганому стані – за роки простою вона поросла травою і проїхатись нею було неможливо. Перший крок, який зробили волонтери влітку, – викосили траву вздовж колії. 28 грудня 2016 року до Нижанковичів уперше приїхала дрезина. На сьогодні це єдиний транспортний засіб, що має право їздити по колії, яка вилучена з експлуатації.
Дрезина «Перемишлянка» вже набуває популярності та стає туристичною атракцією у сусідній Польщі. Час від часу перемишльські волонтери організовують поїздки Польщею. В Україні ж за цей час побували тільки тричі. Причина у складному перетині кордону. Кароль Гайдзік пояснює, аби проїхатись за 13 кілометрів до Нижанковичів, треба написати шість офіційних листів: прикордонникам обох країн, адміністрації Львівської обласної державної адміністрації, адміністрації Перемишля та обом залізницям. І тільки після отримання усіх дозволів перетин кордону на дрезині стає можливий. Зазвичай таке листування триває до місяця.
«З містечка Нижанковичі видно польські території. Але сьогодні, якщо пересічний мешканець захоче скористатись безвізовим режимом або малим прикордонним рухом, на який він має право, то мусить їхати або 30 км у гори до переходу в Сільниці, або 90 км до Шегинь, якщо він хоче потрапити у Перемишль – місто, яке від Нижанковичів на відстані 13 км», – пояснює Віктор Гальчинський, керівник прес-служби польсько-українського банку «Кредобанк», який взимку долучився до акції «Миколай без кордонів».
Більші перспективи
Містечко Нижанковичі та сусідні села завдяки своєму географічному розташуванню та спадщині минулого мають туристичний потенціал, який сьогодні фактично не використовується через відсутність тут пункту пропуску та погані дороги на території України. Дорога сюди машиною чи автобусом зі Львова займає приблизно три години. З Перемишля навіть на дрезині можна добратись менше ніж за півгодини.
«Поляки із задоволенням сюди б їздили. Ми розглядаємо передусім туристичний потенціал колії. Йдеться про туризм ностальгічний, медичний та відпочинковий. Ми не проти їздити оглядати креси і згадувати давні часи. Я трактую Нижанковичі як креси своїх батьків та дідів і вважаю, що ми маємо мати можливість їхати сюди, так само, як українці – до Перемишля. І нічого більше. Водночас поляки готові сюди їздити відпочивати та користуватись колією для транзиту. Доїхавши до Нижанковичів чи Добромиля, можна добратись до Трускавця і навіть на Закарпаття. Для нас це також шлях на Угорщину», – пояснює Кароль Гайдзік.
З польської сторони на відновлення колії потрібно 6 млн злотих та близько року на те, аби довести її до потрібних стандартів безпеки. Скільки коштуватиме відновлення з української – ще точно не рахували. Фахівці кажуть, її відкриття для руху поїздів з мінімальними швидкостями не потребує великих вкладень, але якщо говорити про прийнятні швидкості, потрібний капітальний ремонт. За словами залізничника та фахівця з капітальних ремонтів колії Олександра Якобчука, технологічно на відновлення колії з української сторони потрібен сезон. Але це за умови достатнього фінансування. Передусім відновлення потребує колія довжиною 13 км із Перемишля до Нижанковичів, а далі ще близько 30 км – Україною. Водночас колія польською територією до Ущиків Дольних у кращому стані.
Однак, аби «Лінія 102» повноцінно запрацювала, не достатньо лише знайти кошти на відновлення колії. Найбільша проблема у тому, що в Нижанковичах нині немає пункту перетину кордону. Його відкриття заплановане тільки на 2020 рік, проте, відповідно до Міжурядової угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про створення на українсько-польському державному кордоні міжнародного пункту пропуску «Нижанковичі – Мальховичі», тут мають створити пункт пропуску лише для автомобільного та пішого руху. Натомість про організацію залізничного переїзду наразі не йдеться.
«Я переконаний, що спершу тут, на кордоні, мусять зустрітись люди і сказати, що цей залізничний переїзд потрібний. Ми не кажемо, що це мусить бути одразу потяг до Хирова, наразі вистачило би до Нижанковичів. Кожна велика подорож починається з першого кроку», – коментує Кароль Гайдзік.
Про ініціативу волонтерів та бажання створити у Нижанковичах також залізничний пункт пропуску вже знають офіційний Київ та Варшава. Наразі офіційної реакції немає. Водночас експерти пояснюють – колія може бути вигідною і цікавою не лише для туристів.
«Майбутнє цієї колії може бути у трьох напрямках. Передусім йдеться про туризм. Звідси є прямий виїзд з Перемишля на Хирів, а далі на Трускавець та Дрогобич. Другий напрямок – пасажирські перевезення між двома країнами, адже сьогодні поїзди – найшвидший і найкомфортніший спосіб перетину кордону. Третій – товарна логістика, адже це шлях, який дозволить розвантажити Львів у перевезеннях на Закарпаття, Румунію та Угорщину», – прокоментував директор Львівської філії Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту Ярослав Болжеларський.
Мирослава Іваник
