середа, 1 Грудень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Україна як обитель зла для росіян
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Україна як обитель зла для росіян

Share Button

Російська пропаганда ніколи не була позбавлена креативу, особливо якщо стосувалася сусіда, якого треба було затаврувати нацизмом і ненавистю до людства. Згадуються «розп’яті мальчики» Слов’янська, візитки Яроша, запорізькі «снєгірі» та ще багато чого. Проте останнім часом окремі забавні кейси росіяни перетворюють на стійку тенденцію: Україна – на межі розпаду і втрати державності внаслідок капіталістичної деградації та втрати зв’язків із братнім народом.

В Україні не співчувають смертям росіян внаслідок терактів та авіакатастроф, проте радо виходять блокувати Донбас і замуровувати російські банки. При цьому в Балаклеї вибухають склади з боєприпасами (за версією Геббельс-ТБ, внаслідок нехлюйства самих українців, які таким чином прикривають масштабні розкрадання зброї), в центрі Києва вбивають російських депутатів, у Маріуполі підривають джип з контррозвідником, а в Рівному вбивають адвоката й колишнього кандидата від «Свободи» на посаду міського голови. Дивлячись на всі ці події, кожен росіянин має відчути як мінімум занепокоєність долею, а як максимум – потребу прийти на допомогу братньому українському народові. При цьому в Росії, якщо вірити ТБ, «все добре». Навіть масових акцій проти корупції влади нібито не було. Для пересічного росіянина новини на «Першому» складаються з двох частин: 1) що там у загниваючій Європі та США? 2) що там у хохлів і як саме вони насолили росіянам цього тижня? ВСЕ! Україну перетворюють на своєрідну обитель зла, причому російська пропаганда йде далі, намагаючись переконати у цьому країни Європи. А що нам з того?

По-перше, здається, українці вже й самі поступово починають вірити, що щось в країні не так. Це навіть без Геббельс-ТБ, яке в Україні під забороною, – вистачає свого фону спекуляцій навколо Донбасу й суперечок, хто більший патріот і противник кабальних тарифів. Плюс до всього – дедалі більше зубожіння населення, яке бачить реформи лише по телевізору та у звітах уряду.

В цих умовах загрозливою є не так здатність Москви легко маніпулювати суспільними настроями втоми від очікувань реформ та економічного прориву України Порошенка-Гройсмана, як той факт, що зброя нині легкодоступна, а діяльність нової поліції надто «лагідна» й недостатньо професійна, аби втримати ситуацію під контролем.

По-друге, європейці дедалі частіше починають бездумно тиснути на Україну, не розуміючи внутрішнього клімату підвищеної конфліктогенності в суспільстві, можливості внутрішніх та зовнішніх спекуляцій аж до жертвування державністю заради особистих інтересів правлячих олігархічних кланів – чи йдеться про участь росіянки в Євробаченні, чи про впровадження реформи судів та прокуратури. Зрозуміти їх можна: вони втомилися від України, від її гібридної війни з Росією (яку сама Україна не хоче визнавати війною), від її вкрай повільних реформ та від самих реформаторів. Втомилися навіть від українців як нації, що збудувала собі громадянське суспільство й чомусь дуже хоче в Європу – «безвіз» їм подавай! Ця втома накладається на внутрішні комплекси європейців, на їх побоювання міграції та тероризму, а українці – це ж нація мігрантів. І що з того, що 80% донеччан ніколи не виїжджали за межі області, а прив’язані до своїх квартир – попри війну, безробіття та безгрошів’я – для європейців вони все одно потенційні мігранти, біженці. Надто ж, коли про це кажуть у проплачених матеріалах на Russia Today, а інколи й на більш поважних англо-, франко-, німецько-, іспансько-, італомовних ресурсах. Грошей у Росії на soft power чомусь вистачає – на відміну від нас.

По-третє (і це, хоч і знехотя, але слід визнати), проблеми з безпекою в Україні справді є. За умов, коли мало не половина особового складу всіх спецслужб протягом 25 років незалежності була укомплектована російськими ФСБшниками та ГРУшниками, коли навіть у період євроатлантичної орієнтації 2005-2008 років за донецькими євроатлантистами вели спостереження, а НАТО, попри офіційний державний курс, залишалося загрозою та потенційним ворогом у підручниках та навчальних посібниках військових кафедр незалежної проєвропейської України, інакше й бути не може. Сьогодні лунають запитання до спецслужб: чому Воронєнкова охороняв лише один вітчизняний ГРУшник, а не СБУ, наприклад? Відповідь проста – так комусь було треба. Україна приречена на життя в небезпеці, із загрозою повторення Донбасу, з нереформованими спецслужбами, які не лише обслуговують чинну корумповану владу, прикриваючи контрабанду, незаконний обіг наркотиків, зброї тощо, але й у разі чого підтримають російський сценарій окупації України. Ні, не всі, звісно, є там і люди честі, проте їх небагато. Кажуть, одним із таких був полковник контррозвідки Хараберюш, якого підірвали нібито російські (або «ДНРівські») диверсанти в Маріуполі. Проте одинаки систему не виправлять, особливо коли проблема не на фронті, де воював полковник, а глибоко в тилу.

Кажуть, добра робота спецслужб непомітна. Але це справедливо лише тоді, коли суспільство живе мирно, без ексцесів на кшталт убивств у центрі міста чи терактів. Щодо терактів, то великий резонанс спричинив постріл з гранатомета по будівлі консульства Польщі в Луцьку. Вочевидь, країна та регіон (Волинь) ретельно припасовані до сценарію розпалювання міжнаціональної ворожнечі на історичному підґрунті, який російські спецслужби фінансово заохочують через ультраправі націоналістичні угруповання в обох країнах.

Фанатики-націоналісти потрібні Росії, аби роз’єднати українців та поляків в умовах російської загрози, применшити оборонну співпрацю двох народів. Втішає, що польська владна еліта, відомі політики, зокрема Качинський, це прекрасно розуміють і не грають у кремлівську гру.

Проте факт подібного теракту, сама можливість його реалізації, свідчить про суттєве недопрацювання українських спецслужб. Інакше скажіть, де звичайний громадянин може в Луцьку дістати гранатомет?

Якщо для росіян українці давно перетворилися на нащадків нацистів, посіпак американського імперіалізму, а вільнолюбні народи Донбасу – на жертв «українського терору», то українці в більшості ще зберігають дещицю толерантності до росіян, навіть попри тривалий конфлікт. Москва розв’язала в Україні диверсійну війну ще в 2014 році, проте лише сьогодні до багатьох українців приходить розуміння того, в якій небезпечній країні вони живуть. І не через «нацистів» та радикалів, а через бажання росіян закріпити свій вплив у цьому регіоні, який вони вважають своїм. При цьому вони готові на все, аби виправдати свої дії як ззовні, так і всередині держави. І справді, навіщо Москві боятися майданів, якщо один теракт у Пітері легітимізує жорсткі дії правоохоронців проти опозиціонерів, консолідує націю навколо Путіна-вождя. Ну і, ясна річ, росіяни не почують нічого про хімічну атаку сирійських урядових військ, яких підтримує Кремль, проти свого народу. Адже це не ті новини, не той тероризм, не в тому місці. Коли щось буде в Україні, цій обителі зла, тоді й поговоримо!

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Kryzys migracyjny na granicy polsko-białoruskiej. Operacja Silne Wsparcie. Fot. Wojska Obrony Terytorialnej.

Росія та її велика гра: військовий вимір

Дії Російської Федерації щодо країн Центральної та Східної Європи, які здійснюються з метою зміцнення її …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.