«Україна має важелі впливу на Придністров’я», – політолог Артем Филипенко

Президент України Петро Порошенко і прем’єр Володимир Гройсман минулого місяця зустрічалися в Києві з прем’єром Молдови Павлом Філіпом. Під час зустрічі глава України заявив, що Молдова відмовилася вступати в НАТО, коли закріпила нейтральний статус у конституції, але попри це російські війська залишилися в Придністров’ї.

«Україна та Молдова – не просто сусіди. Наші народи об’єднує міцне культурне та історичне коріння. На жаль, наш регіон став ареною для двох світоглядних концепцій. Перша – демократичні цінності, права людини, рух у майбутнє. Друга – тоталітаризм і повернення в минуле. Ми свідки намагань розпалити пожежу міжетнічної, міжлюдської ненависті на просторі від Донбасу до Дністра. Важко уявити, куди б дійшла ця пожежа, якби не стійкість і героїзм українських воїнів. Чверть століття тому Молдова зіштовхнулася зі схожим випробуванням, втративши частину території. Зараз бачимо наполегливі спроби нав’язати і Молдові, і Україні такі формати реінтеграції, які дозволять ззовні вирішувати долю народів наших країн. Ці спроби приречені на поразку», – сказав Порошенко. Про загрози для України зі сторони Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) Polukr.net розповів одеський політолог, директор одеського інформаційного агентства «Контекст Причорномор’я» Артем Филипенко.

– Від листопада 2016 року президентом Молдови є проросійський Ігор Додон. Чи зміна президента в Кишиневі вплинула на вирішення цього конфлікту?

– Після обрання Додон заявив, що розв’язання придністровського конфлікту – одне з його ключових завдань. Він хоче вирішити цю проблему перетворенням Молдови на федерацію. Додон зробив те, чого не робили його попередники на цій посаді – привітав новообраного 16 грудня 2016 року президента ПМР Вадима Красносельского з обранням. Перша зустріч Додона – теж із Красносельським.

Ці кроки непокоять і Кишинів, і Київ. РФ роками намагалася вирішити конфлікт у ПМР на свій штиб – у 2003 році запропонувала так званий «меморандум Козака». Його автором був тодішній замісник глави уряду Росії Дмитро Козак. Цей план передбачав перетворення Молдови на «асиметричну» федерацію. ПМР мало отримати блокуючі повноваження в складі Молдови. Наприклад, щодо зміни зовнішньої політики Кишинева, руху Молдови в ЄС і НАТО.

Під час останнього візиту Додона до Москви він зустрівся з Путіним. Характерно, що на спільній прес-конференції і молдавський, і російський президенти згадували про «меморандум Козака». Додон фактично визнав, що відмова від документа була помилкою. Подібна увага до цього плану 13-річної давнини може означати, що нова федерація, про яку мріє Додон, має бути створена саме на принципах «меморандуму Козака».

Через реінтеграцію ПМР в Молдову на своїх умовах РФ хоче, по-перше, показати себе миротворцем на фоні іміджу агресора в Україні. По-друге, апробує цю модель для подальшого її «просування» на Донбасі. Між придністровським конфліктом, якому 25 років, і українським, якому три роки, – багато схожого. Це все частина великої російської гібридної війни.

– Але Молдова – парламентська республіка, тому мало чого хоче Додон…

– Так, Молдова – парламентська республіка, в якій президент мало вирішує. Тому є обставини, які заважають йому реалізувати московський сценарій. Адже, за конституцією, він не має таких повноважень. Це питання вирішує парламент, де більшість складають наразі проєвропейські партії.

Для перемоги проросійському лідеру Партії соціалістів потрібна більшість у парламенті. Наступні парламентські вибори в країні заплановані на 2018 рік. Але Додон може спробувати спровокувати політичну кризу, щоб домогтися дострокових виборів (у соціалістів зараз вищий рейтинг, ніж у правлячої коаліції – Polukr.net), аби повторити свій успіх президентських виборів (Додон переміг у другому турі проєвропейського кандидата Майю Санду з результатом 52,57% проти 47,43% – Polukr.net).

Ще одна проблема реінтеграції ПМР – хто платитиме за бенкет? Наприклад, Придністров’я заборгувало Росії 6 млрд доларів за газ. Додон пішов на безпрецедентний крок, який досі не робив жоден кишинівський політик – під час візиту в Москву визнав цей борг молдовським. Це може мати погані наслідки для Молдови. Борг останньої перед Росією значно менший – 0,5 млрд доларів.

– Там, мабуть, ще багато перешкод для реінтеграції Придністров’я?

– Так, за 25 років в ПМР склалася своя псевдодержавна система, схожа на російську – це освіта, досить потужна, як на таку маленьку країну, армія в кілька тисяч осіб, міліція, митниця… Уявити тепер, що це слід інтегрувати в склад єдиної Молдови – складно. Для цього доведеться знайти гроші, які ЄС навряд чи дасть, а сама бідна Молдова – не має.

Зауважу, що в Придністров’ї всі політики проросійські. Там немає промолдовських чи проукраїнських. Хоча місцева еліта, попри залежність від РФ, інколи проявляє характер, грає в якусь самостійну гру, захищає свої бізнес-інтереси. Але все це в рамках, дозволених Москвою. Наприклад, Красносельський на всі закиди Додона заявляв, що ПМР обрало шлях незалежності. Хоча і тут відбулися зміни. Спікер парламенту Придністров’я недавно припустив можливість діалогу з Кишиневом щодо політичного статусу ПМР.

Також слід врахувати настрої населення, яке 25 років виховували у російській пропаганді, у страху перед Молдовою, об’єднання останньої з Румунією. Ціле покоління виросло в реаліях цієї квазіреспубліки. Важко змінити їхні погляди за кілька тижнів. Хоча, можливо, вони повірять, якщо їм розкажуть по російському телебаченню, що Молдова раптом стала хорошою.

– Яку роль зараз грає Україна у вирішенні придністровського конфлікту?

– Україна, за Московським меморандумом 1997 року, – гарант переговорного процесу щодо врегулювання конфлікту. Переговори відбуваються за формулою – «5+2». Де «5» – це Молдова, Придністров’я, ОБСЄ, Росія і Україна. А «2» – це ЄС та США, які є спостерігачами у цьому процесі.

Після початку війни на Донбасі, анексії Криму, врегулювання придністровського конфлікту відійшло для України на другий план. На фоні відносин з РФ важко уявити, як можемо домовлятися про щось з Москвою. Не зрозуміло, як за цих обставин вести перемовини з Кремлем, зокрема, в намаганні вирішити конфлікт в іншій країні, якщо маємо на своїй території анексію і російські окупаційні війська. У нас же самих немає свого плану щодо врегулювання цього конфлікту.

На цій темі свого часу намагалися грати практично всі українські президенти – Кучма, Ющенко, Янукович. Насправді роль України у вирішенні цього питання значно менша, ніж могла була би бути. Україна має важелі впливу на ПМР –торгівлю. Київ з 2014 року вже зробив кілька кроків, завдяки яким в Тирасполі заявили про блокаду з української сторони. Зокрема, від 2006 року товари з ПМР повинні мати молдовські документи. Був заборонений транзит через територію Придністров’я підакцизних товарів, зокрема пального, змінено принципи доставки залізничних вантажів, які призначаються для Придністров’я.

– Недавно Порошенко заявив, що російський контингент в Придністров’ї можуть використати, аби нанести удар по Україні…

– Там невеликий російський контингент – три батальйони, два мотострілецьких і один батальйон управління. Також там є миротворці. Разом десь 1400 осіб з миротворцями включно. Для нас там були ризики в 2014 році, коли в нас армії, як такої, не було. Нині в Одеській області є армія, відроджуються військові містечка, посилено кордон, стоять прикордонники, Нацгвардія. Ця ділянка – прикрита.

Але загрози – це не тільки російський контингент. Там теж є армія Придністров’я. Якщо в російського контингенту важкого озброєння практично немає, то в армії ПМР є танки, системи «Град», важка артилерія, літальні апарати. Ця загроза постійно існує, бо ці сили своїм існуванням відтягують певні наші сили з інших ділянок.

Навіть якщо ми переконані, що безпосередньої військової загрози з цього напрямку немає, сама присутність ПМР, розташування там військового контингенту, складу озброєнь – створюють для нас певні ризики.

– Туди, здається, після краху СРСР позвозили усю військову техніку з країн Варшавського договору. Вона там досі залишається?

– Так, але точної її кількості та якості не знаємо. Свого часу Росія, за рішенням ОБСЄ, зобов’язалася вивезти звідти озброєння. Вона почала навіть це робити, але до кінця не завершила.

– Чи пропускає Україна російські військові вантажі та людей для контингенту в ПМР?

– Ні, Україна скасувала всі угоди щодо цього з РФ. Але значна частина цього контингенту – місцеві жителі, які мають російське громадянство. Харчування, інші побутові речі теж забезпечуються завдяки місцевим. Єдина проблема для Москви – це ротація офіцерів. Не раз були випадки, що Молдова відправляла назад, в Росію, російських офіцерів із аеропорту Кишинева, які їхали в ПМР на ротацію. Їх завертали, бо Москва не повідомляла завчасно про ротацію. Тому в Молдови був формальний привід це зробити. Зараз ротація здійснюється через повітряне сполучення між Росією і Молдовою. Близько 200 тисяч жителів ПМР (все населення Придністров’я, за офіційними даними, 500 тисяч осіб – Polukr.net) мають російське громадянство.

– Важливою статтею доходів для ПМР до війни була контрабанда через одеські порти. Чи щось змінилося за роки війни?

– Там діяли свої «сірі» схеми – щось завозилося в ПМР як транзит, але залишали там. А потім повертали в Україну, як місцевий вантаж. Однак ключовий торговий партнер ПМР – ЄС. Звісно, всі товари звідти йдуть з молдовськими документами.

Основна стаття експорту з ПМР в Україну і Молдову – електроенергія. У ПМР діють Молдовська ДРЕС, від якої залежить, зокрема, електропостачання півдня Одеської області. Весь цей енергетичний комплекс був складовою єдиного радянського. Його будували так, щоб економіка однієї республіки залежала від роботи іншої. 35% експорту ПМР – електроенергія, 20% – продукція легкої промисловості, по 16% припадає на металургію і харчову промисловість. Питома вага експорту в Росію – 8,7%, в ЄС – 30,7%, в Україну – 11%. На кордоні ПМР з Україною працює місія ЄС, яка здійснює моніторинг. 10 років тому Кишинів звинуватив ПМР у контрабанді наркотиків і зброї, що стало причиною запуску місії.

Основні товари, які незаконно перевозять з ПМР в Україну – це спирт та тютюнові вироби. Наприклад, різниця в ціні спирту – 5 разів. З нього потім роблять у нас горілку і коньяк.

– Як виглядає зараз кордон між Україною і Придністров’ям, який до 2014 року був чистим полем і практично не існував?

– Там все дуже змінилося. На певних загрозливих ділянках є протитанкові рови та інші необхідні фортифікаційні споруди. Посилили охорону кордону завдяки прикордонним військам, Нацгвардії, технічним засобам. Проблема в тому, що придністровську ділянку українсько-молдовського кордону контролюємо лише ми, а молдовська сторона – ні. Оскільки її не контролює Кишинів, то немає взаємодії з його прикордонними службами. Але 24 лютого відбулася зустріч у пункті пропуску Кучурган, що в Одеські області. Там зустрілися делегації Молдови і України. Кишинів і Київ вирішили, що там буде прикордонний і митний молдовсько-український пункт пропуску.

– Наскільки реальною залишається загроза атаки на Україну з боку ПМР?

– Потенційна загроза є завжди. Але у тому ж 2014 році Придністров’я, схоже, не менше боялося, що Україна нападе на них. За останні три роки і російські військові, і придністровська армія провели низку навчань. Наприклад, мета одного з них – відбиття повітряних атак. Молдова немає повітряних сил, отже, виникає логічне питання – звідки очікували атаки з повітря? Комітет держбезпеки «розкручував» тему, що українці хочуть дестабілізувати ситуацію в ПМР, що нібито радикальні українські націоналісти, «Правий сектор» їдуть туди, щоб влаштувати Майдан… Ця територія – в російському інформаційному полі, тому місцеве населення вірить у ці нісенітниці.

Але з боку ПМР можливі загрози непрямого характеру. Це розвідувальна діяльність, деякі придністровські громадяни брали участь в одеському так званому «Антимайдані», коли він ще був на Куликовому полі Одеси. Ще одне – з ПМР транслюють мовлення на прикордонні райони Одеської області, де майже не приймають українські канали, зате ловлять російські. Тож люди там під російським інформаційним впливом. Цій проблемі багато років. Тож загрози не лише військового характеру, а й інформаційного, диверсійного, розвідувального. Ця територія може бути використана для дестабілізації Одеської області.

Політики ПМР висловлювали підтримку Росії та так званим «ДНР-ЛНР», але їхнє керівництво все-таки намагалося бути обережним. Хоч колишні придністровські діячі брали участь у подіях у Криму, на Донбасі. Це були переважно працівники спецслужб. Колишній міністр держбезпеки ПМР Анюфєєв та колишній віце-президент Караман навіть обіймали посади в уряді так званої «ДНР».

– Україна, мабуть, помітила б приготування ПМР до атаки…

– По-перше, Придністров’ю, щоб мобілізувати серйозну армію, потрібні ресурси, яких немає. Нові військові сили слід одягти, прогодувати, підготувати, дати паливно-мастильні матеріали. Росія їх вже не «накачує» грошима, бо в самої менше стало.

Зокрема, у Тирасполі було зруйноване військове містечко «Білі казарми», де могла б розташуватися велика кількість війська. Тепер там новобудови. По-друге, Україна завжди може відстежити, що там діється, бо ПМР невелика. Якщо будуть масштабні військові приготування, то ми про це знатимемо. По-третє, ПМР пам’ятає, що на правому березі Дністра – Молдова. Тож, розвертаючи зброю в бік України, мають водночас піклуватися про тили.

Розмовляв Ігор Тимоць