На східному фронті без змін…

Осінь на Донбасі закінчується без ілюзій перемир’я, якими вона починалась. Варто нагадати, що чергова спроба примирення була присвячена початку навчального року в школах. Після її провалу, який у Мінську назвали успіхом (порівняно зі серпнем кількість обстрілів і справді зменшилась), була спроба закріпити перемир’я через рамкову угоду про розведення сил і засобів на Донбасі від 21 вересня 2016 року. Остання провалилась у жовтні через недотримання режиму припинення вогню в Станиці-Луганській, і зараз про неї вже не згадують.

Листопад почався з великої кількості обстрілів, масштаб яких перевершив всі річні показники Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. Про це неодноразово говорили представники цієї організації на прес-брифінгах. Особливо завзято бойовики обстрілювали позиції українських військових у період між 3 та 6 листопада. Прогнозували навіть можливість ескалації, проте невдовзі інтенсивність обстрілів зменшилась.

Конфлікт на Донбасі – явище тісно переплетене з геополітикою та світовими політичними трендами. На президентських виборах у США 8 листопада 2016 року несподівано переміг бажаний для Москви кандидат – республіканець Дональд Трамп. Не виключено, що у разі перемоги Гілларі Клінтон Кремль готував на перехідний період до 1 січня 2017 року масштабну ескалацію насилля в Сирії та на Донбасі. Проте після поразки «антипутінського яструба» потреба в активних діях зникла, радники Путіна взяли театральну паузу, аби ознайомитись з новим геополітичним середовищем, у яке входить Росія в 2017 році. А воно, на їхню думку, докорінно відрізняється від попереднього.

По-перше, в США переміг кандидат-популіст, здатний на несподівані кроки – від «перезавантаження» відносин з Росією до виходу з НАТО. По-друге, у Східній та Центральній Європі серед країн, які відверто налаштовані на продовження санкцій проти Росії, залишились лише Польща, Румунія та Хорватія. Зі всіма іншими Москва може домовлятись, адже євроскептичні уряди більшості країн регіону лояльно дивляться на схід, втомившись від української кризи та неможливості її вирішення.

Президентські вибори в Молдові та Болгарії завершились повним фіаско проєвропейських кандидатів. По-третє, перемога на праймеріз «республіканців» у Франції друга Путіна Ф. Фійона, який стане головним опонентом М. Ле Пен, дає нові стимули російському вектору зовнішньої політики цієї країни. А ймовірна перемога соціал-демократів у Німеччині (М. Шульц навіть пішов у відставку з посади керівника Європарламенту заради боротьби за канцлерство з А. Меркель) зробить ситуацію ще сприятливішою для Москви. Вже сьогодні на рівні експертів-міжнародників у Європі закріплюється теза «Crimea gone…», що означає фактичне прийняття окупації, хоча юридично цього не визнано.

За цих умов Донбас зберігатиме свій статус-кво, який Москва буде підтримувати без потреби істотної ескалації. Україна витрачає значні зусилля та кошти на свою оборону, жертвуючи економікою та соціальною сферою, тоді як Захід надає лише зовнішню допомогу та кредити (які треба ще повертати). Натомість прямі західні інвестиції в Україну не надходять передусім через війну, а також через провалені реформи та слабку систему верховенства права, непередбачуваність бізнес-клімату. Москву така ситуація в Києві повністю задовольняє, адже так Росія імплементує план виснаження України внаслідок розхитування економічної та політичної стабільності в країні, зростання соціальної напруги.

Що стосується перспектив «Мінська-2» та його пролонгації, то «нормандська четвірка» планує зібратися до кінця року, щоб обговорити перспективи угоди. Вже 29 листопада зберуться міністри закордонних справ чотирьох країн, аби вкотре розглянути плани з реалізації угоди про припинення вогню на Донбасі. Шанси на позитивні зміни від цієї зустрічі – нульові. Доля «Мінська-2» буде, найімовірніше, вирішена на саміті ОБСЄ в Гамбурзі 8-9 грудня 2016 року. Там Німеччина, як головуюча країна, звітуватиме про провалені спроби примирення на Донбасі, про те, куди були витрачені сотні мільйонів євро німецьких платників податків. Серед аргументів у Берліна є лише продовження санкцій та нерозуміння впертої позиції Києва, який чомусь не хоче реалізовувати власні пункти угоди до виконання «безпекового пакета». Проте вже сьогодні можна стверджувати, що жодної нової угоди-плану укладено не буде, «Мінськ-2» буде вкотре визнано безальтернативним та пролонговано на 2017 рік, де Австрія, нова головуюча країна, буде намагатись виконати роботу Німеччини.

Донбас найближчим часом залишиться військовим конфліктом низької інтенсивності. Обстріли проросійських сепаратистів з російської зброї триватимуть і надалі, не перевищуючи критичні показники в 70-80 за добу. Мирне населення регіону страждатиме, як і раніше (лише за останні три доби бойовики обстріляли пункти перетину «Мар’їнка» та «Зайцеве»), що викликатиме стурбованість міжнародних організацій та спостерігачів ОБСЄ. Українці, звиклі не помічати новин з фронту, знову отримуватимуть щоденні повідомлення про загиблих та поранених солдатів. «Тиха» війна триватиме, адже Україна непереконлива у поясненнях, Захід втомився, а Росію все задовольняє в умовах, коли геостратегічна ситуація змінюється на її користь. На східному фронті без змін…

Валерій Кравченко