середа, 20 Жовтень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Криза правих партій в Україні
nacionalisty svoboda pravyy sektor photo polikovskii
Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

Криза правих партій в Україні

Share Button

Останні два роки після Революції Гідності є, фактично, завершенням етапу сходження з політичної арени «старих» партій правого спектру (в українських реаліях це доволі умовні праві) та утвердження «нових» політсил, що претендують на цю традиційно вдячну електоральну нішу. Лише одній політсилі – ВО «Свобода» – вдалося пройти «рубікон», однак і вона змушена суттєво змінювати месиджі та обличчя, аби «вписатися» в нові українські реалії. Натомість нові партії, які намагаються опанувати правий спектр української політики і старт своєї діяльності пов’язують з подіями Революції Гідності та початком АТО на Сході України, в основу ідеології ставлять рефлексії на теперішні події (російська агресія та розвиток української армії), не даючи відповіді на більш масштабні виклики – в галузі економіки, соціальної політики тощо. До прикладу, найсвіжіша з новостворених партій – «Національний корпус «АЗОВ» – дуже просто відповідає на це запитання: одна із цілей діяльності партії – відновлення ядерного потенціалу України. Подібні пункти є і в програмі ВО «Свобода». У порівняні зі своїми попередниками, нові українські праві більш мілітаризовані, орієнтовані на жорстку управлінську вертикаль, їхні політичні перформанси або ж акції прямої дії (ще одне ноу-хау цього типу партій) відбуваються обов’язково в супроводі молодих людей, одягнутих у камуфляж.

Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Зміна поколінь

Сьогодні очевидним є факт – права ніша української політики повністю змінила своє обличчя. На зміну романтикам 90-х прийшли хлопці в камуфляжі та балаклавах. Лідери сучасних українських правих уже не пишуть вірші й не виголошують полум’яних промов. Їх нечасто можна побачити у костюмах з краватками, набагато частіше – у військовій формі, зі зброєю в руках. Частково така ситуація виникла через те, що відступили «ветерани» – НРУ, УНП, КУН тощо. В парламенті жодна партія не є чітко вираженим представником правої (як, в принципі, і лівої, а взагалі – жодної) ідеології. До порівняння – в 2002 році основний опозиційний блок «Наша Україна» творили саме ці партії, а в 2006-му всі вони у складі однойменної фракції були представлені в українському парламенті. Однак тенденція до кон’юнктурного об’єднання зіграла злий жарт з цими політсилами. З кожними наступними виборами представництво «правих» у мегаблоках на кшталт «Нашої України» та «Батьківщини» зменшувалось – аж до повного розчинення ПРП в «Батьківщині» чи усунені НРУ та УНП з «Нашої України». В довгостроковій перспективі правильнішою виявилась стратегія ВО «Свобода», яка після конфлікту в 2004 році лідера партії Олега Тягнибока з очільником «Нашої України» Віктором Ющенком вирішила самостійно торувати шлях в українській політиці. Відтак через 10 років на парламентських виборах, коли старші побратими пролетіли повз український парламент, «Свобода» здобула найбільшу за свою історію перемогу – понад 10% голосів виборців та фракцію у Верховній раді України чисельністю в 37 депутатів.

025

В інших політичних сил правої орієнтації справи йшли не так добре, і сьогодні практично жодна з тих партій, що були створені в першій половині 1990-х, не веде активної діяльності. Винятки – уже згадувана «Свобода», відроджена на хвилі війни з Росією УНА-УНСО та (в окремих областях) Народний Рух України. В останній навіть відбуваються регулярні зміни керівництва. І сьогодні, у зв’язку з тим, що лідер Руху отримав посаду Президента (щоправда, наразі лише Академії Державного Управління), в партії назріває чергова зміна лідера. Оскільки за рік перед тим Василь Куйбіда провів ретельну роботу з усунення тих, хто може мати відмінну від лідера точку зору на розвиток партії, то передача влади в Русі цього разу відбудеться без сюрпризів та скандалів. Очевидно, очолить політсилу один із двох нардепів, які минулого року стали рухівцями, – Павло Кишкар або ж Віктор Кривенко. Слід зазначити, що на посаду очільника Академії призначає своїм указом Президент України. Відтак, це призначення, як і наступні перестановки в керівництві партії, може бути підготовкою до використання в одному з численних політичних маневрів Адміністрації Президента. Можливо, як відповідь на суспільний запит на праву ідеологію. Всі ж інші партії – «ровесники» НРУ – сьогодні перебувають або в глибоко «законсервованому» стані, або ж перетворились на своєрідні клуби спогадів про минулі часи.

Що продемонструвала Покрова?

Покрова – традиційно знакове свято для українських правих партій. Актуалізувала його «Свобода» ще в 2005 році. Однак цього року 14 жовтня – це не лише бенефіс партії Тягнибока.

kiyanovska-128

Цього ж дня відбувся установчий з’їзд громадської організації «Цивільний корпус «Азов», що походить від однойменного добровольчого батальйону, на якому було проголошено про створення політичної партії «Національний корпус». Головою партії очікувано став позафракційний нардеп, колишній командир батальйону «Азов» Андрій Білецький. У програмі партії вказано, що «Національний корпус» виступає за відновлення ядерного потенціалу України, націоналізацію стратегічних підприємств і легалізацію вогнепальної зброї. Для захисту геополітичних інтересів України, згідно з програмою партії, має бути створено український іноземний легіон. Також партія виступає за створення Балто-Чорноморського союзу.

Очевидно, що ця політсила хоче залучити російськомовних націоналістів, яких побільшало після Революції Гідності та початку війни на Сході. Крім того, багато експертів згадують про Авакова, як «куратора» лідера АЗОВу, хоча сам лідер «Національного Корпусу» відкидає такі чутки.

Варто також написати про ще одну «родзинку» цієї партії – Андрій Білецький свого часу очолював Харківську обласну організацію Соціал-національної партії України, яка в 2004 році була перейменована на «Свободу». Однак на знак протесту проти «лібералізації» партії Білецький покинув її лави.

Самі ж «свободівці», окрім «Маршу Слави Героїв», який пройшов вулицями Києва, провели з’їзд «Легіону Свободи» – об’єднання всіх членів партії ВО «Cвобода», які в складі Збройних Сил України, Національної гвардії, спецпідрозділів МВС та добровольчих батальйонів беруть або брали участь у війні на Сході України. Слід зазначити, що від самого початку російсько-українського протистояння ВО «Свобода» активно експлуатує мілітарну тематику, постійно наголошуючи на участі членів своєї партії у військових діях. На місцевих виборах 2015 року кандидат на посаду міського голови Львова Руслан Кошулинський позиціонувався саме як військовослужбовець. Остання виборча кампанія партії до Верховної ради також проходила під гаслами «Легіону Свободи». Як досвідчені політики, однопартійці Тягнибока дуже швидко вловили новий мілітарний, агресивний тренд і одними з перших почали його застосовувати в роботі з електоратом.

Військові дії, фактично, витягнули з небуття ще одну націоналістичну організацію – УНА-УНСО. На початку війни, навесні 2014 року, члени УНА-УНСО були єдиними серед політичних та громадських організацій, хто мав досвід реальних бойових дій у Грузії, Чечні та Придністров’ї. В 2014 році партія спробувала об’єднатися з «Правим Сектором», який після подій Революції Гідності був «на слуху». Однак недобра карма унсовців спрацювала ще раз, і не минуло й року, як вони вийшли з партії Яроша, створивши нову партію «УНСО», від якої й балотувались до місцевих органів влади у 2015 році.

Не оминула давня хвороба розколів та сварок і сам «Правий Сектор». Наприкінці 2015 року стало відомо про розходження в поглядах на розвиток організації серед керівництва політичної сили. Відтак одна з найяскравіших політсил, народжена подіями 2014 року в Києві, розкололась на три організації, дві з яких дуже швидко зійшли на маргінес. Третя – Національний рух «Державницька ініціатива Яроша (ДІЯ)» – тримається купи лише завдяки харизмі лідера Дмитра Яроша. Однак персоніфікація політичної сили нікому не йшла на користь – навіть тоді, коли лідер (Тимошенко чи Ющенко) мав 40-50% загальноукраїнської підтримки, а не 1-2%, як у Яроша.

Дмитро Ярош. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський
Дмитро Ярош.

Поява згаданих партій свідчить про стійку тенденцію зайняти нішу правого спектру української політики. Адже сьогодні ми маємо дивний парадокс – коли є очікування електорату, значна частка якого підтримує праву ідеологію, а партій, які вповні відповідали б на такі запити суспільства, – немає. Принаймні в парламенті. Виглядає, що «Свобода» – останній ідеологічний «динозавр» серед модерних політичних проектів. Однак і вони відчайдушно намагаються встигнути адаптуватись до вимог часу.

Втім, це лише епізодичні відповіді на політичні виклики та очікування суспільства. Наразі жодна з партій не спромоглася на комплексну програму, яка лежала б у руслі правого дискурсу європейського зразка. Однак, можливо, винні не лише партійні функціонери чи лідери політичних сил, а й суспільство, якому вистачає такого фрагментарного маніпулювання чутливими темами історії, культури, мови, і яке не вимагає від політиків відповідей на глобальні питання трансформування держави, економічного чи соціального устрою. Простіше кажучи, жодна з новостворених партій (за винятком «Свободи», яка писала свою програму ще до війни) не дає у своїх програмних документах відповіді на запитання «А що ж після війни?», як будувати країну, якими мають бути відносини держави і громадянина, держави і бізнесу тощо.

Ми реагуємо лише на видимі, відчутні загрози, які стосуються нас безпосередньо, однак абсолютно залишаємо поза увагою життєво важливі для розвитку держави проблеми. Відтак, коли загроза минає, дуже швидко забуваються й ті, хто обіцяв від неї порятувати. Тому праві партії – і ті, що так і не змогли ментально вибратися з романтичних 90-х, і ті, що постають сьогодні як реакція на окремі виклики, і ті, що створюються для виконання своєї невеликої ролі в складних політичних ігрищах, – рано чи пізно зникнуть з політичної арени, або ж будуть змушені кардинально міняти програми, месиджі та гасла. Наразі ж ні нові, ні старі українські «праві» такого бажання не проявляють.

Віктор Біщук

Фото: Андрій Поліковський

Share Button

Також перегляньте

Fot. Flickr/Петро Порошенко

РЕЗУЛЬТАТИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС У 2014-2021

Мета даної аналітичної роботи полягає у дослідженні результатів та ступенів імплементації Угоди про асоціацію між …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.