неділя, 19 Вересень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Коментарі / Про візи, принципи й важливість пауз
Фото: pro100news.info
Фото: pro100news.info

Про візи, принципи й важливість пауз

Share Button

Кілька тижнів тому я відмовилася від участі у 9-місячній дослідницькій стипендії, запропонованій Варшавським університетом. Причина моєї відмови  – неможливість скласти документи для отримання візи типу “D” (т. зв. національної), яка дозволяє перебування у Польщі впродовж року.  Уточню:  в офіційний, прозорий спосіб.

Історія починалася у середині липня: після трьох етапів відбору, Студіум Східної Європи, що функціонує при Варшавському університеті, надіслав мені запрошення для участі у дослідницькій програмі, фінансованій польським урядом. Для складання документів мені та іншим учасникам програми  у візовому центрі було призначено конкретний день. Варіантів отримати візу не через візовий центр нам чомусь не запропонували.

Для подачі документів на візу у моєму списку забракло довідки про офіційне працевлаштування в НАН України. Ні посвідчення наукової співробітниці НАН, ні копія міжнародного проекту, де мій Інститут вписаний як учасник, не стали тут доказом. А також виявилося, що я жодним чином не можу просити про національну візу у львівському візовому центрі, оскільки зареєстрована у Рівненській області, де вже не мешкаю 17 років, і куди приїжджаю може двічі на рік. Отже, мене було скеровано до польського консульства у Луцьку.  За словами працівниці, у Луцьку я могла йти прямо до консульства, минаючи візовий центр.

Проте, перш ніж туди вирушити, я попросила Варшавський університет про додатковий супровідний лист, де були вказані мої дані, посада, ціль візиту до Польщі. Лист було вислано до Консульства у Луцьку. Звідти нам надійшла шаблонна відповідь про важливість електронної реєстрації і запевнення у потенційному взаєморозумінні. Намагаючись дотриматися всіх вимог, я двічі  (у різні дні і години) вносила свої дані в електронну систему, проте жодних опцій для вибору часу візиту до консульства, не побачила.

Відтак, маючи відмову зі сторони Львова, запрошення зі сторони Варшави, і запевнення у майбутній співпраці зі сторони Луцька, я вирушила до консульства   сама, наївно думаючи, що оскільки електронна система “лежить”, то явно існують якісь інші офіційні прямі способи отримання візи у країну, чий уряд гарантує тобі майже річну стипендію. Проте у Луцьку мене чемно попросили повернутися до процесу реєстрації на сайті, і слідкувати за місцями. Мовляв, може щось якось і з’явиться раптом.

— Пані також може написати прохання до пана консула у Луцьку, проте тимчасово його зараз немає, і це звернення розглядатиметься 2-3 дні”, — співчутливо мовила до мене дівчина у віконці, відхиляючи мій пакет документів.

Таким чином, за логікою консульських працівників, я могла написати прохання до консула, повернутися  на 2-3 дні у Львів. А далі,  витрачаючи чергову сотню гривень на дорогу, знову  приїхати до Луцька, де, можливо, у мене б взяли мій пакет документів на розгляд. Якби консул погодився, звісно. Допоки я роздумувала що робити далі, біля воріт консульства, до мене двічі підходили якісь чоловіки (українці), і навіть не стишуючи голос, не оглядаючись на охоронців Консульства, пропонували «зробити місце у черзі».

Я не стала писати прохання до консула, натомість написала нового листа у секретаріат Студіуму, з проханням втрутитися у ситуацію. Звідти написали нову кореспонденцію у Луцьк, проте у відповідь ми отримали копію того самого мейла, який ми вже читали перший раз.

Повернувшись у Львів, я написала листа, вже останнього,  в Генеральне консульство Польщі у Львові, з копією на 5 консулів, де описала всю цю історію. Наступного дня звідти мені потелефонувала працівниця, яка запевнила, що мені …найкраще реєструватися через візовий центр у Луцьку. На мою заувагу про те, що я не зобов’язана йти через візовий центр, а навіть якби хотіла, то ніякої реєстрації там насправді не існує, і система просто “підвішена”, пані сказала, що нічим не може зарадити. Проте, коли я перепитала чому від мене вимагається реєстрація, якщо на самому сайті Консульства офіційно вказано, що категорія студентів, і науковців, які їдуть на дослідження чи конференцію, не повинні реєструватися, пані попросила почекати на лінії. Після того передзвонила мені ще двічі, уточнювала чи дійсно я працюю у Львові, але, зрештою, “нічим не змогла допомогти”.

Таким чином, телефонний, мейловий, і безпосередній способи мого контакту з двома консульствами Республіки Польща  – у Львові та в Луцьку,  – завершилися для мене спійманим облизнем. Я вважаю, що зробила більше, аніж могла, щоб отримати те, що повинно було бути формальністю. Історія тривала рівно місяць, починаючи з 22 липня, забрала немало грошей,  емоційної енергії.

Відтак  – прийняла рішення про відмову від стипендії, і воліла б щоб це розцінювали як громадянський акт протесту проти непрозорості, яка існує зараз у польсько-українському візовому режимі.

Звичайно, я могла звертатися до відповідних чиновників у Львівській обласній раді, з ким писала не одне інтерв’ю про “транскордонне співробітництво”. Могла стукати безпосередньо у МЗС України з проханням “про сприяння”, і навіть в вже почала писати перший мейл. Або ж просити про “допомогу” польських і українських колег – науковців, журналістів. Проте, в якийсь момент, мене опанували сумніви про те, а чи варто шукати  “лівих” шляхів у такій ситуації? І навіщо?

У моєму старому паспорті, за останні 10 років,  близько 10 шенгенських віз, три з яких – річні. Всі візи  – виключно за категоріями науки, культури і журналістики. Польських віз у цьому документі – найбільше. Я перетнула понад десять разів цей кордон із сусідньою країною і ніколи не порушила її правил.

Мене дуже дивує те, що у випадку польського консульства (принаймні у Львові) я позбавлена права складати документи саме через консульство, а змушена йти у візовий центр, чийого сприяння я не потребую, бо здатна правильно написати своє прізвище в анкеті і зібрати потрібні ксерокопії. Мене також дуже дивує абсолютне відсторонення працівників консульств у випадку, коли йшлося про отримання візи на дослідження. Мене дивує і те, що на мої апеляції про недієздатність електронної реєстрації, я не отримала жодного чіткого роз’яснення.

Мені не йдеться тут про докори польській стороні, бо я знаю, що і з української сторони існують чималі порушення правил, також і в процесі отримання віз. Але весь цей досвід для мене дуже критичний, бо він є чітким свідченням того, що країна, в якій я вчилася і стажувалася не один і не два рази, відтепер має якийсь інший режим “діалогу” зі мною,  і такими як я. Без сумніву, щодня українські журналісти та науковці і далі продовжують отримувати польську візу, проте, як це відбувається? І чи згодні ми на це? І що з цим робити далі?

Проте я добре знаю чого нам робити не слід. Властиво – шукати особистих контактів для вирішення такого роду справ, навіть у найблагородніших цілях. Нам, в нашій постмайданній Україні, особливо залежить на цьому. Спробуймо взяти паузу і почекати в стороні. Можливо, незворотні процеси ще не почалися.

Світлана Одинець,

журналістка, дослідниця міграційних процесів,

наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України

Share Button

Також перегляньте

Фото: novynarnia.com

Міністри закордонних справ шести країн висловили підтримку кримським татарам у роковини депортації

Крим – це Україна, попри всі спроби Росії легітимізувати окупацію півострова. На цьому наголосили у …

4 коментарів

  1. Звертаєшся до працівника консульства по телефону. Він відкиває реєстрацію в чергу на кь хв і ти вибираєш час. Крапка.

  2. Я неоднократно получала польские визы в консульском центре без абсолютно никаких проблем, так как перед подачей документов внимательно изучила все требования и условия. Судя по описанным действиям в этой статье, автор вообще не читала условий подачи документов на визу или мимоходом просмотрела. А потом у нее визовый центр виноват.

  3. Справа у тому, що у візових центрах працюють….українці. ТОму прозоро чогось добитися неможливо. Мені потрібно було терміново їхати до Польщі, на шлюб. Я прийшла до консульства на вул.Франка у Львові. Черга у шість рядів на півкілометра. Навколо черги, наче шуліки над мертвячиною, крутилися барижки, один підійшов до мене і сказав, що є можливість за певну оплату оминути чергу. Скільки, питаю. 300 грн, всього….Ок. Дала 300 грн. За 20 хв барижка махнув рукою з боку турнікету. що охороняється нашими ментами. Менти пропустили мене. Потім вже в середині я чемно чекала під дверима до консула (я мала заздалегідь запонвнену анкету й пакет документів). Показала Консулу (памятаю імя – Ядвіга) запрошення на весілля. Пані консул сказала, що за терміновість треба сплатити 30 євро і подати документи з квитанцією про оплату у довільне вільне віконечко. Того ж дня отримала візу D. Правда було то в березні 2015 року, з того часу багато води сплинуло

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.