субота, 25 Вересень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Чи готова Росія до масштабного наступу на Україну?
Фото: inforesist.org
Фото: inforesist.org

Чи готова Росія до масштабного наступу на Україну?

Share Button

Про це polukr.net розпитав в українських військових експертів.

Росія зосереджує на кордоні з Україною великі військові сили, тож, можливо, готується до масштабного наступу на Україну, – про це пише польська «Gazeta Wyborcza» з посиланням на військове командування і експертів РФ, а також на дані Міноборони України та США. «До кордону з Україною Росія підтягнула ракети «Іскандер», які здатні вражати цілі на відстані 500 км. Росія також збільшила кількість військ на кордоні з Білоруссю, звідки ближче до Києва», – цитує польське видання російського міністра оборони Сергія Шойгу. Також «Wyborcza» наводить слова кремлівського військового експерта Руслана Пухова, який каже, що РФ створює три великі сухопутні групи для можливого раптового наступу на Київ.

Професор із нацбезпеки США, віце-президент аналітичного центру Інститут Лексінгтона Ден Гурей написав статтю для видання «National Interest» про загрози зі сторони Росії. Він пише, що російська армія показала, що може проводити швидкі, проте географічно обмежені наступальні операції, має хороше радіоелектронне і кіберозброєння, наносить точні удари на великій відстані. «Російські пригоди у Східній Європі плавно переросли з гібридних операцій із застосуванням нетрадиційних засобів і методів у класичну військову операцію… Російські війська мають обмежені сили для наступальних операцій. Їхні бригади можуть впоратися з місцевими силами чисельністю до 150 тисяч військових, із застосуванням повітряних сил, морської піхоти, спецназу і протиповітряної оборони. Російська армія не має глибини, і в разі першої неуспішної атаки – зупиниться. Російські командири залежні від сукупності швидких точних ударів далекого радіусу дії, засобів радіоелектронних і кібератак, високої швидкості пересування танкових з’єднань, повітряно-десантних бригад, підрозділів спецоперацій. Їх мета – усунути розгорнуті цілі на передовій, паралізувати політичну і військову реакцію, швидко створити нові умови на землі. Ядерною зброєю вони стримують сили НАТО провести контратаку. Росія не може воювати у масштабному і тривалому військовому конфлікті», – пише Гурей.

Від початку агресії проти України Росія безперервно нарощує військову присутність на спільному з нами кордоні. Час від часу з’являються новини про будівництво РФ чергової бази, про відновлення армії чи створення дивізії поблизу української території або на ній, у Криму. Однак усі загрози масштабного наступу росіян досі не справджувалися.

Олег Жданов, військовий експерт

Фото: facebook.com/Олег Жданов
Фото: facebook.com/Олег Жданов

Можна припустити, що РФ зважиться на масштабний наступ. Але для цього її військові командувачі мають бути самогубцями. За кількістю військ, які Росія зараз зосередила на кордоні з Україною, ми переважаємо. У нас більша чисельність особового складу та зброї. Тобто в них немає першості у живій силі та техніці. Наступальних операцій без такої переваги не проводять.

Росія протягом двох років збільшує кількість своїх військ біля наших кордонів і нарощує сили. Проте розгорнути 400 тисяч солдатів, необхідних для масштабного нападу, – перспектива щонайшвидше 5–10 років. Щоб мобілізувати такі сили потрібно створювати нові військові бази, армійські підрозділи.

Недавно в Росії прийняли пакет диктаторських законів, або так званий «пакет Ярової». Він передбачає створення Національної гвардії. Її планова чисельність – 200 тисяч осіб. Для Путіна зараз біль голови номер один – створити цю Нацгвардію, бо внутрішній ворог для нього небезпечніший, ніж зовнішній.

Загалом, армія Росії – це мільйон осіб. Із них 400 тисяч – Сухопутні війська, з яких, за даними нашої розвідки, зі зброєю в руках стоїть 150 тисяч. Наскільки знаю, то з усіх сторін, включаючи Придністров’я, Білорусь, Крим і саму Росію, Україну оточують 55 тисяч російських солдатів. Це регулярні війська Збройних сил РФ. Дані, які озвучило польське видання, це теоретично запланована кількість російських військ, радше мрія Путіна, яка наразі не відповідає дійсності.

Щодо можливих наступів на Донбасі, то на сьогодні єдиним досягнення угод «Мінськ-2» стало те, що закріплено лінію розмежування. Ми чітко прописали в угоді лінію і весь світ знає її. Це відправна точка для всіх переговорів по Донбасу. Та сторона, яка першою цю лінію переступить, буде винною у зриві політичного діалогу з вирішення конфлікту. Для РФ це означає нові санкції, мабуть, секторальні, що для них буде дуже боляче.

Саме тому Росія продовжує обстріли без переходу лінії. Їх кількість і потужність буде зростати. Росіяни робитимуть нам шкоду, аби зіпсувати День Незалежності. До того ж, що більші втрати України, то вразливіші ми під час політичних переговорів. Це такий російський шантаж за допомогою війни.

Стаття у польській газеті розрахована переважно на польського читача. Вона потрібна, щоб польська влада могла виправдати збільшення витрат на оборону та робити більші платежі в НАТО, що вирішили на останньому саміті Альянсу у Варшаві. Польща збирається посилювати свою армію, модернізувати озброєння. Це чудово.

Провокації з боку Росії щодо країн Балтії чи Польщі – маловірогідні. Росіяни зараз не ризикнуть їх провести, вони розуміють, що НАТО чергує в регіоні. Далі заяв і погроз справа навряд чи дійде. РФ уникає прямого зіткнення з технологічно краще підготованою армією НАТО.

Констянтин Машовець, експерт Центру військово-політичних досліджень «Інформаційний опір»

Фото: facebook.com/ahmenid
Фото: facebook.com/ahmenid

Найближчим часом масштабний наступ – малоймовірний. РФ лише на етапі підготовки до такого кроку. Вони почали формувати ударні групи біля наших кордонів. Єдині, хто готові до наступу – група в Криму, підрозділи на окупованій частині Донбасу, окремі російські з’єднання на кордоні з Харківською і Сумською областями. Там, біля нашого північного кордону, стоїть кілька частин і підрозділів, але групи, яка здатна наступати на великі відстані, росіяни ще не сформували. Проте працюють над цим. Аби створити такі ударні групи їм знадобиться не менше 4–5 місяців.

Слід також враховувати, що звістки про нарощування військової потуги, яка здатна на масштабний наступ, використовують як елемент інформаційного-психологічного впливу, щоб залякати нас. Це тактика батога і пряника – погроз і пропозицій.

Наступ росіян неможливий радше не через військову неспроможність, а через політико-економічні наслідки. Ті ж санкції. Реакція міжнародної спільноти на нові агресивні дії Москви буде очікуваною. Росія не досягла головної цілі – показати війну в Україні для світу як громадянську, а також таку, що потребує російського втручання. Усі бачать приховану агресію Москви.

Росіянам потрібна причина для масштабного вторгнення. Привід, якому би повірили. Москва вкладає у це сили – шукає союзників в Європі, особливо серед радикальних правих і лівих кіл. Ці союзники мають повірити в російську брехню про Україну. «Добро» західних політиків розв’язало б Путіну руки.

А ще росіяни активно працюють над тим, аби залишити Україну без підтримки важливих союзників – поляків, прибалтів, грузинів. У Кремлі шукають зачіпки, щоб нас можна було посварити зі союзниками. Усе це, аби залишити Україну сам на сам, отримати карт-бланш на напад. Війна – єдина сфера, де росіяни можуть конкурувати з іншими націями.

Україна теж нарощує боєздатність. Це має поховати надії Путіна на силовий варіант. На жаль, у війні проти Росії нам доводиться покладатися виключно себе. Хоча маємо підтримку світової спільноти, але вона слабка і не має визначального впливу на ситуацію на фронті. Ця підтримка могла би бути більшою і ефективнішою. Це недалекоглядність західних лідерів та прогалина українського керівництва, яке не може домогтися цього.

Росіяни продовжуватимуть обстрілювати наші позиції по лінії фронту. Для Кремля це інструмент тиску на Україну. Щоразу, до чергового раунду Мінських переговорів, обстріли посилюються, аби розхитати ситуацію в Україні. Наше суспільство боляче сприймає смерть солдатів. Особливо, коли нібито діють мирні домовленості. У Росії ж розмови про жертв війни – табу, за порушення якого можна сісти за ґрати або загинути.

Валентин Бадрак, директор Центрy досліджень армії, конверсії та роззброєння

Фото: facebook.com/valentyn.badrak
Фото: facebook.com/valentyn.badrak

Масштабний наступ російської армії на Україну можливий і вірогідний. РФ на сьогодні повністю готова до війни. Про це передусім свідчить скупчення військ і переведення їх у стан повної бойової готовності. Росіянам від часу відповідного наказу для нападу треба кілька діб. Раніше для цього потрібно було кілька тижнів.

Чи буде наступ – залежить від багатьох чинників. Зокрема, від лідерів західних держав. Чи використає Путін цю готовність – залежить від того, що твориться в його голові.

Перший аргумент для нападу – вибори в російську Думу 18 вересня. Для підтримки рейтингу Путіну потрібні зовнішні перемоги і поразки ворогів. Другий аргумент – президентські вибори у США. Америка увійшла у період, коли їй буде важко втрутитися, якщо ескалація конфлікту перейде з фази низької інтенсивності до високої. Позиція президента США Барака Обами і так не адекватна викликам, які Росія ставить перед міжнародним порядком. Під час виборів він, мабуть, не зможе відповісти краще. По-третє, країни ЄС стримані. З одного боку, вони розуміють виклики, які Росія ставить перед Європою. З другого – готові співпрацювати з Москвою у боротьбі проти тероризму та міграції. Також багато європейських країн хотіли б відновити економічну співпрацю з Росією. Це стримує ЄС щодо протистояння Росії.

На саміті у Варшаві НАТО заявило, що захищатиме країни блоку. Це означає, що Україна не має шансів на допомогу щодо захисту, а також не може розраховувати на військово-технічне сприяння. У багатьох країн НАТО – негативне ставлення до постачання Україні конкретних комплектуючих до зброї. Хоча НАТО заохочує нас до військово-технічного співробітництва, українські компанії водночас отримують відмови від низки західних країн, коли йдеться про конкретні елементи озброєння чи технології. Усе це свідчить, що Україна наодинці воює із сильним ворогом.

За одним сценарієм, напад наземними силами може виглядати, як атака проросійських неконтрольованих груп, яких підтримують російські війська. У цьому разі Україна може довго витримати. Другий сценарій – гірший. Росія може застосувати авіацію, бойові ракети. Тут наші сили і росіян – нерівні, тому що два роки Київ як слід не переозброювався. Усі роди військ залишилися старими. Латалися лише прогалини Сухопутних військ. Проте в України теж є козир у рукаві – якісні сили спецназу. Ця потужна сила може вести серйозну підривну роботу і бути основою для майбутнього партизанського руху на всіх окупованих територіях.

Ще один аспект. Прийти і захопити територію – одна справа. Втримувати її – зовсім інша. Не всі регіони сходу і півдня – проросійські та готові миритися з російською окупацією. Це було видно під час російських провокацій в Одесі та Харкові, навіть на частині Донбасу.

За два роки війни президент Порошенко не робив належних кроків у зміцненні оборони. Він акцентував на політичних і дипломатичних кроках вирішення конфлікту. Попри це Україна створила потужну і загартовану армію. Один чинник, що точно впливає на позицію Путіна та генштабу РФ, які вагаються, чи напасти на Україну, – це можливі тисячі трупів російських солдатів. Для РФ теж існує поріг сприйняття війни – 50–60 тисяч загиблих росіян на українській землі спричинять соціальний колапс у РФ. Це вагомий аргумент для Кремля, щоб не переводити війну в активну фазу.

Масштабний напад був би дуже небезпечним і авантюрним кроком для Путіна. Це означатиме – або пан, або пропав. Пан – якщо вдасться залякати західну спільноту і змусити її не втручатися під час нападу на Україну. Пропав – коли світ буде реагувати, а Україна завдасть непоправної шкоди російським агресорам. Тоді режим Путіна протримається дуже мало, лічені дні.

Також можливі провокації Росії проти Польщі та країн Балтії. Але чинитимуть їх не для того, щоб захопити територію, а для послання: «Не лізьте в Україну, бо інакше будемо воювати тут із вами». Це традиційна для Путіна риторика шантажу з підсиленням через військові важелі. Можливо, будуть провокації диверсійно-розвідувальних груп в цих країнах, гібридні методи розгойдування ситуації. Ці технології РФ добре відпрацювала.

Олексій Арестович, військовий експерт*

Фото: facebook.com/alexey.arestovich
Фото: facebook.com/alexey.arestovich

Є багато ознак імовірного масштабного наступу росіян. Задум Кремля: під виглядом навчань «Кавказ-2016», які стартують 15 серпня, розгорнути ударну групу, спрямовану проти України. Паралельно розпочати активізацію дій на Донбасі, щоб досягти переваги у втратах, демотивувати наших бійців і мотивувати власних, виснажити наші ресурси і вирахувати логіку нашого командування щодо використання резервів.

Навчання деяких військових частин так званих «ЛНР» і «ДНР», а це 1 та 2 армійські корпуси Резервної армії РФ, вказують на неготовність поки що сил противника до системних повноцінних дій. Можливо, активізація буде поетапною, з нарощуванням, шляхом введення в бій підрозділів одразу з навчальних полігонів. Наступ, вочевидь, дійсно готується. Пік дій слід очікувати від середини вересня до середини жовтня.

Введення військ РФ можливе у разі виснаження наших ресурсів і резервів за цей період та в ситуації, коли Кремль вважатиме своє становище вигідним для вторгнення. Для цього маємо бути не готовими ефективно відбити напад, не готовими швидко провести мобілізацію, Захід має бути не готовим до адекватного реагування на конфлікт.

Потім Кремль спробує використати це для політичного тиску на Київ, щоб змусити його піти на поступки щодо надання особливого статусу ОРДЛО. Якщо той відмовить – Москва буде погрожувати масштабним вторгненням. Кремль хоче повторити успіх серпневого нападу 2014 року, коли через святкування Дня Незалежності Київ дуже повільно приймав стратегічні та оперативні рішення. До цього додаємо відволікання світових лідерів на Олімпіаду в Бразилії.

З другого боку, темпи виснаження російської економіки і загроза переозброєння ЗСУ за допомогою Заходу, вже за рік-півтора, не залишають Кремлю шансів на військове вирішення конфлікту на свою користь. Отже, багато буде залежати від готовності нашого суспільства та керівництва адекватно зреагувати на загрозу, що посилюється.

Тому багато буде залежати від нашої адекватності. Крики про зраду розцінюватиму як пряме пособництво ворогові у його намаганні знищити нашу волю до перемоги. Якщо будуть новини про початок дій, наші втрати, то від нас вимагається зберігати спокій, не поширювати паніку і недостовірну інформацію. Думаю, попри всі наші «таланти», Путін знову обламається і злякається довести справу до, грубо кажучи, рукопашної з Україною. Наше військо і керівництво у добрій формі, усі попереджені та відслідковують ситуацію. Тож треба, щоб суспільство не підвело. Багато у цій грі нервів буде залежати від нашої здатності швидко провести мобілізацію. Я побіжу до військкомату за першим покликом. Того ж бажаю усім чоловікам, для яких «вільна Україна» – не пусті слова. Боятися не треба. Треба знати і бути готовим. Слава Україні!

Сергій Джердж, голова Координаційної ради «Громадської Ліги Україна-НАТО»

Фото: ua.112.ua
Фото: ua.112.ua

Загроза масштабного наступу РФ існує і останнім часом зросла. На це вказує збільшення кількості російських військ на кордоні з Україною, нарощення обстрілів українських позицій російсько-терористичними військами на Донбасі, підсилення російської армії на Донбасі, перекидання туди танків, «Градів» та іншої військової техніки. Крім цього, росіяни збільшують чисельність своїх військ у Криму, посилюють його протиповітряну оборону, збільшують кількість наступальної техніки на півострові. Також весь час відбуваються маневри і навчання росіян у Придністров’ї, на Кавказі тощо. Паралельно РФ активізує розвідувально-диверсійну діяльність в Україні та країнах НАТО у регіоні.

Серед останніх гібридних методів війни, які застосували росіяни, – поїздка французьких депутатів в Крим, голосування в окремій провінції Італії про необхідність зняття санкцій з Росії, вплив на польських політиків щодо голосування по Волині. Тож ситуація погіршується.

Російські провокації щодо Польщі, країн Балтії теж вірогідні. Імовірно, вони можуть бути непрямого характеру. Наприклад, російські та проросійські сили десь в Нарві в Естонії можуть раптом почати протести і провокації. Росія може захопити невеликий безлюдний острів десь в Балтійському морі. Москва таким чином може перевіряти готовність НАТО, Польщі та країн Балтії відповідати на виклики. Гібридна війна загалом передбачає таке постійне тління загроз та конфлікту.

*коментар експерта взято з його facebook-сторінки

Share Button

Також перегляньте

Володимир Зеленський. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

Аналіз щодо пріоритетів зовнішньої політики України на сучасному етапі.

У даній статті розглянеться аналіз пріоритетів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Аналіз буде здійснюватися …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.