“Демальянс” і “Хвиля”: приречені на дружбу?

Хоча нові партії «Хвиля» Сакварелідзе-Каська та «Демократичний Альянс» Гацька-Заліщук називають своїми основними ворогами в українській політиці олігархів та корупціонерів, їм доведеться побороти насамперед власні амбіції. Від того, наскільки в перспективі новоствореним проектам вдасться перемогти взаємні суперечності залежить не лише успіх кожного з них, а й вага їхнього внеску в українську політику (насправді – потенційно значного та позитивного).

Одразу два політичних проекти, які мають на меті заповнити ліберальну нішу в українській політиці, з’явились у липні 2016 року в Україні. Обидва мають чітко виражену антикорупційну спрямованість та роблять акцент на «нових обличчях» в українській політиці. Більше того, і «Хвиля» під провідництвом Давіта Сакварелідзе та Віктора Чумака, і оновлений «Демальянс» Гацька-Лещенка-Заліщук мали усі шанси стартувати як єдиний політичний проект. Однак, попри усі запевнення про «нову якість української політики», команди розпочали з традиційної для вітчизняної політики історії про двох українців та трьох гетьманів.

З’їзд з кількома невідомими

28 червня на сторінках у Фейсбуці екс-заступника генпрокурора Сакварелідзе та народного депутата Віктора Чумака з’явилося фото, на якому політики, що мають сформувати кістяк нової партії, позують біля пам’ятника В’ячеславові Чорноволу у Києві. Фотографію супроводжував доволі банальний та пафосний текст про «формування абсолютно нової за своєю суттю і принципами політичної сили, яка приведе Україну до клубу успішних країн». Деякі з читачів почали шукати приховані натяки, пов’язані з пам’ятником Чорновола, які б вказували на політичну орієнтацію чи ідеологію партії. Проте все виявилося простіше – саме біля пам’ятника лідерові «Народного Руху» – в Музейному провулку в Києві розміщується офіс новоствореної партії.

Після цього, на день пізніше, відбулось давно анонсоване засідання ініціативної групи частини нардепів-єврооптимістів Лещенка, Найема, Заліщук та активістів партії «Демократичний Альянс».

Відсутність на зібранні партнерів-представників команди Саакашвілі демальянсівці делікатно оминули в офіційних промовах, однак, з неофіційних коментарів з обох сторін стало зрозуміло, що причина розходжень – амбіції грузинів та впертість демальянсівців щодо поглядів на управління партією. Перші хотіли інституційно закріпити лідерство харизматичного Саакашвілі, другі наполягали на збереженні виключних прав впливу на рішення партії.

10 липня відбувся з’їзд «Демократичного Альянсу» і зміна керівництва партії (ним на невеликий термін стали новоспечена член партії, нардеп від БПП Світлана Заліщук та незмінний голова «Демальянсу» Василь Гацько). На тому ж з’їзді партія збагатилась народними депутатами: Лещенком, Найємом, Пташник та уже згаданою Заліщук. До речі, такий масовий вступ народних депутатів до позапарламентської партії – абсолютно невластивий для української політики. Раніше обранці переходили хіба в перспективнішу партію у межах парламентських стін.

Грузинський тренд

Ініціатори політичного проекту, який пізніше отримав назву «Хвиля», Саакашвілі та Сакварелідзе розпочали свій шлях в українській політиці з урочистого запрошення та набуття українського громадянства. Однак пізніше – з різних причин і перший, і другий зусиллями тих, хто урочисто позував з ними як з рятівниками держави, були усунуті з політичного та інформаційного просторів. Якщо раніше Саакашвілі, до прикладу, публічно апелював до Президента, робив заяви, брав участь у нарадах з вищими посадовими особами, то зараз дуже рідко з’являється за межами Одеської області.

Після того, як стало зрозуміло, що в парламенті провладним фракціям БПП і НФ не по дорозі з іншими партіями, тобто коаліція розпадається, Порошенко та Яценюк почали шукати нових партнерів. Ними стали фракції «Воля народу», «Відродження» та навіть частково «Опозиційний блок», напряму контрольовані олігархами. Плата за голосування, і відповідно – за стабільність в Раді та Уряді – компроміси з «власниками» дрібних фракцій. Такий сценарій не задовольнив Саакашвілі, який вимагав показових кроків у боротьбі з корупцією, причому термінових, як це було в Грузії. В іншому разі, його роль як кризового менеджера суттєво нівелювалася б.

Оскільки в той час його ще пов’язували якісь, очевидно, дружні стосунки з Порошенком, він обрав курс на атаку тих олігархів, за яких відповідав «Народний фронт», а саме – Яценюк (тоді – прем’єр) та Аваков. Деякий час Порошенку була вигідна така активність Саакашвілі, оскільки той знижував рейтинги «Фронту Змін» та персонально Яценюка. Коли стало зрозуміло, що зміна уряду неминуча, однак без «Народного фронту» не обійтись, Президент зробив вибір на користь українців. Натомість грузинів, і найперше Саакашвілі, систематично «засовували» на задвірки української політики.

Приблизно після голосування в парламенті за Гройсмана Саакашвілі зрозумів, що роль реаніматора української держави для нього не передбачена. Єдина можливість для маневру, що залишалася після того, як він відмовився від грузинського громадянства – почати грати в системну політику в Україні.

Перший крок створення політичного іміджу в Україні під Саакашвілі – Антикорупційні форуми по всій Україні. Їхня мета – об’єднати широкий пласт суспільства під прапором екс-президента Грузії. Проте після 3-4 таких Форумів стало зрозуміло:

А) в Україні не так багато «безхозних» громадських активістів (тобто без своєї дуже часто сумнівної політичної історії та без міцних зв’язків із чинними партіями та політиками);

Б) потенційні партії-складові проекту, які, відверто кажучи, перебували на маргінесі української великої політики, виявились надто норовливими і не погоджувались на беззаперечне організаційне та політичне лідерство Саакашвілі;

В) у вигляді борців з корупцією під перспективний проект назбиралось стільки бажаючих отримати хороший політичний старт, що в організаторів з’явились природні сумніви в можливості втримати такий проект під контролем.

Отже, про Антикорупційні форуми забули, а команда Саакашвілі розпочала довший шлях в українську політику – створення «з нуля» нового проекту, однак чітко контрольованого.

Основні «драйвери» проекту, які задали його ідею та ідеологію – колишні заступники генпрокурора Касько та Сакварелідзе. Якщо перший – просто «попутник», якому не пощастило потрапити під каток бюрократичної машини української Генпрокуратури часів Шокіна, то Сакварелідзе – давній партнер екс-президента Грузії ще з часів Революції троянд. Йому дійсно є що пред’явити із власного політичного «активу», отож зараз він намагається конвертувати свій досвід у політичні дивіденди в новому проекті.

Як заявив Сакварелідзе, проект, який «визріває» в стінах офісу в Музейному провулку в Києві, буде «заточений» під Саакашвілі. Голова Одеської ОДА долучиться, за запевненнями соратників, після «завершення ще двох проектів в Одеській області». Йдеться про капітальний ремонт стратегічної дороги Одеса–Рені та реставрацію злітної смуги Одеського аеропорту з одночасним заведенням в Одесу авіакомпаній лоукостерів. Отже, Саакашвілі отримає додаткові «аксесуари» до свого іміджу кризового реформатора.

Винятком з команди грузинів-реформаторів стала заступник міністра внутрішніх справ України Ека Згуладзе, яка стала обличчям чи не єдиної успішної реформи уряду Яценюка – створення нової поліції. Однак чарівна грузинка одразу заявила, що не збирається займатися політикою. Ця заява і зберегла для неї високу посаду, і надала імунітет від нищівної обструкції, якій піддались її співвітчизники, що анонсували свій прихід у політику.

«Хвиля» та «Демальянс» – разом чи поодинці ?

Певний час проект «Сакваерлідзе-Саакашвілі» справді рухався паралельно з проектом «єврооптимістів-Демальянсу». Вони були співорганізаторами перших Антикорупційних форумів. Однак різні погляди на управління партією, місця та квоти наразі розвели команди по різних політпроектах. За словами ініціаторів створення партій, є розбіжності і в ідеології. Так, за словами Віталія Каська, партія «Хвиля» розраховуватиме на правий політичний спектр в українській політиці у порівнянні з «Демальянсом». «Наша група дотримується більш правоцентристських поглядів і створює партію з нуля. Ліберальний блок – це наші партнери , з якими ми працюємо над узгодженням позицій і об’єднанням», – зазначив Віталій Касько у коментарі одному з видань.

Натомість «Демальянс» на нещодавньому з’їзді зробив крок до ліберальної ідеології, відмовившись від християнської складової у програмі партії. Однак представники обох команд в один голос стверджують, що остаточно вони «горщиків не побили» і все ж об’єднаються в одну партію, коли перспектива дочасних виборів стане явною.

У цьому є як політична, так і організаційна логіка: у партій один електорат (виборці в Україні не настільки досвідчені, щоб робити різницю між відтінками ідеологічних спрямувань партій), одна ресурсна база (небагато спонсорів середнього класу буде класти кошти у два кошики), одні й ті ж партнери на Заході у вигляді ліберальних та демократичних інституцій.

Окрім цього, так легше протистояти політичним опонентам, які уже обзаводяться власними антикорупційними «аксесуарами». Приклад – команда Тимошенко, у фарватер якої уже потрапили і «Народний контроль» Добродомова, і «Антикорупційний Рух» Наливайченка. Отже, вибір у новоствореної «Хвилі» та оновленого «Демальянсу» простий – або об’єднатись, або зійти на маргінес української політики.

Навіть якщо вони й об’єднаються, перед ними постане багато викликів: відсутність досвіду партійного будівництва; конкуренція з проектами олігархів – телевізором та гречкою; протистояння з державною машиною; і основна перепона – важка та кропітка праця з патерналістським суспільством, яке звикло роками обирати популістів та демагогів.

Віктор Біщук