Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
За підсумками місцевих виборів 2015 року, молода українська партія “Сила Людей” отримала 225 депутатських мандатів та п’ять мерських посад. Про реформи в Україні, політичну діяльність та особливості партії «Сила людей» POLUKR.net розпитував у її лідера, викладача, експерта із питань місцевого самоврядування Олександра Солонтая. Він саме відвідав Інститут лідерства та управління УКУ з лекцією про розвиток громадянського суспільства та управління у третьому секторі.
– В Україні зараз активно обговорюються реформи, наймасштабніша з яких – децентралізація. Чи готові громади в Україні брати на себе більші повноваження і чи готовий центр їх віддавати?
– Те, що українські громадяни більше готові до цього, ніж центр, було засвідчено ще на Євромайдані. Громадяни були попереду, казали що робити і лише після цього приходили політики.
Наші політики, які вгорі, сьогодні не готові до децентралізації. Вони нав’язують стереотип, що нібито не готове суспільство. Хоча насправді громадяни України давно живуть в умовах децентралізації. Зараз питання у її легалізації.
Нині проводять часткову децентралізацію фінансових потоків. Але вона аж ніяк не стосується, наприклад, поліції чи судів. Центр віддав повноваження щодо архітектури та містобудування, але в інших сферах цього не зробив. Держава досі утримує величезну кількість надавачів різноманітних послуг. Велика проблема також у сфері регулювання економічних правил. У місцевого самоврядування зараз занадто мало можливостей і повноважень займатись розвитком економіки, створенням нових робочих місць, індустріальних парків і витягуванням української економіки. Український уряд далі веде централізовану економічну політику, але вона, на жаль, служить не малому і середньому бізнесу, а секторам, які насправді вже не годують країну.
– Що, на Вашу думку, треба робити передусім?
– Зараз треба передати більшу кількість бюджетних потоків на місця, але зобов’язати органи місцевого самоврядування робити серйозні інфраструктурні проекти і проекти, пов’язані з економічною діяльністю. Бо маємо наразі іншу проблему: органи місцевого самоврядування фактично проїдають гроші, які отримують. Вони фарбують, ремонтують двори замість того, щоб використовувати гроші на економічний розвиток громади. Треба запровадити стимули для розвитку інфраструктурних проектів.
– Для децентралізації важливі також активні громадяни. У Вас дуже великий досвід власне громадської роботи. Так сталось, що за останні 10 років в Україні двічі говорили про народження громадянського суспільства – після обох революцій. Сьогодні воно є? І наскільки воно міцне та впливове?
– Якщо говорити категорією народилось чи ні, то ще не народилось. Але краще підійти до цього по-іншому. Можна сказати, що воно росте. Громадянське суспільство, думаю, зараз виросло з віку дитячого садочку до шкільного віку. Зараз вже видно його риси, його характер, особливості. Дві його ноги – це громадські організації та місцеве самоврядування. Вже зараз зрозумілі його базові інтереси та хобі. Наприклад, декомунізація, яка допоможе ідентифікувати та назвати себе. Це так, як в підлітка, який шукає себе. Зараз маємо перехідний етап, але наше громадянське суспільство таки стане повністю самостійним суб’єктом. Це станеться, коли відбудеться формування середнього класу. Бо громадянське суспільство і середній клас – нерозривні поняття. У країні бідняків громадянського суспільства не буває.
– Після Революції гідності був великий сплеск нових громадських організацій. Але частина активістів швидко перегоріла і відійшла. Це нормально?
Це і є незрілість громадянського суспільства, яке ще є підлітком. Багато підлітків беруться за добру справу, наприклад, заняття фізкультурою, а потім кидають. Хтось вивчає мови і потім теж залишає. Багато підлітків мають перший досвід, який буде корисний для них потім у житті: першого кохання, першого сексу. Наші громадяни вперше в житті активізувались, мали першу у житті акцію, першу революцію, першу громадську організацію. Щось прижилось, щось – ні. Але це не підстава кидати заняття фізкультурою, вивчення мов, переставати любити чи займатись сексом.
– Ви були активні у громадському секторі, але з нього перейшли у політику. Ще у 2002 році Ви стали депутатом місцевої ради в Ужгороді. Чому не залишились в громадській організації?
– Займатися місцевим самоврядуванням, наприклад, коли ти депутат міської чи обласної рад, це не політика. Я займаюсь час до часу політичною діяльністю, але я не є політиком. Я – викладач, експерт, спеціаліст у своїй галузі. Я готовий піти у політику як тільки у мене буде така можливість. Я навіть був головою політради у «Силі людей», а зараз – виконувач обов’язків. Але поки що я добре роблю свою роботу, що підтверджує моя декларація. А весь вільний від роботи час віддаю на громадську та політичну діяльність.
Насправді це рідкісні випадки, коли громадські діячі вирішують піти у політику. Найбільше їх у реальному секторі економіки, в освіті, сфері послуг, а також там, де культура і самоврядні ініціативи. Місцевий депутат – це громадська, а не політична діяльність. Вони вирішують питання дитячого садочку, каналізації, скверу, парку, транспорту, захисту бездомних тощо, це не політика. Політика – це коли хтось «за», а хтось «проти». А хто виступить проти реконструкції парку чи будівництва об’їзної дороги?
Наша проблема у тому, що за нинішнім законом депутати місцевих рад можуть бути лише від партій. Це проблема, бо справжніх партій в Україні немає.
Навіть ми говоримо, що «Сила людей» – це майбутня партія, і ми її лише будуємо.
– Ви говорите, що будуєте партію нового зразка. Чим вона відрізняється?
– В Україні так прийнято, що кожен олігарх, який поважає себе, має свою політичну силу. Той, хто дуже поважає себе, – має інколи і дві, і три. А люди в країні досі не мали своєї політичної сили. Тепер мають. Ми тому так і назвали партію – «Сила людей». На відміну від члена Опозиційного блоку, на запитання чия це сила, наші партійці можуть сказати, що не Ахметова, а моя. Кожен член партії може сказати, що це його партія. Наступне питання, яке задають: а хто вас тоді фінансує? Ми на все скидаємось. У нас є вступні та членські внески. Я щомісяця зі своєї зарплати віддаю 15 тисяч гривень на партію. Великих інвесторів у нас просто немає, бо це заборонено. Максимальний внесок – 49 тис. грн. Такого внеску ще не було, максимальні суми, які вносили – до 20 тис. грн.
Зараз я очолив групу з фандрейзингу в партії. Цього року плануємо зібрати 1,2 млн грн, з розрахунку 100 тис. на місяць. Це необхідно, щоб партія існувала. Це без вступних та членських внесків. Вступний внесок – стандартно 100 грн, і кожен фінансує діяльність, яку провадить партія. Не може бути такого, що хтось не дає внеску. Партія дуже чітко відсікає олігархів, які хочуть купити її, і безвідповідальних громадян, які не готові платити навіть 50 грн пільгового внеску. Партію середнього класу має фінансувати середній клас.
– Яка ваша ідеологія?
– У нас ліберально-консервативна платформа.
– Подейкують, що можливе об’єднання «Сили людей» з іншими невеликими партіями, зокрема з «Демократичним Альянсом». Чи ведете такі переговори?
– За півтора року існування партії, не було жодних перемовин з якою-небудь партією про об’єднання. Мій прогноз, що в найближчий час і не буде. Здебільшого лідери власних фан-клубів, приватних фірм і своїх виборчих штабів, коли дізнаються про правила «Сили людей», не витримують. У своїх партіях вони одні приймають рішення, а тут треба шукати однодумців, бо з 2600 членів усі мають право голосу.
– Чи є загалом сенс у об’єднанні малих партій?
– Я не бачу сенсу ні в протистоянні, ні в об’єднанні заради протистояння. «Сила людей» не бореться проти когось. Ми не створені, аби відгризти у когось електорат і не боремось з одним олігархом в інтересах іншого. Ми послідовно відстоюємо нашу програму, а ще дивимось, що є позитивного у наших опонентів і запозичуємо, а не критикуємо.
– Ви в добрих стосунках з Міхаілом Саакашвілі, який теж не відкидає політичного майбутнього в Україні. Розглядаєте можливість бути в одній партії?
– Якщо він напише заяву на вступ у партію, то потрапить під люстрацію, бо він намісник Президента. Думаю, у нього є шанс пройти люстрацію, але, мабуть, йому це не цікаво. Оточення штовхає його створити власну партію як власну фірму, де він особисто визначатиме, хто буде ким. Тому правила «Сили людей», де кожен член партії має право голосу, де є таємне голосування, де кожен може боротись за будь-яку позицію, навряд чи привабливі для Саакашвілі. Я був би радий почути, що це так. Я готовий. Очевидно, праймериз в «Силі людей» він би міг виграти одразу. І це було би добре, якби своїм вчинком він показав, що наші цінності йому близькі. Але наразі ми націлені, що все зробимо без нього.
– Ви часто читаєте новини? Як Ви і близькі даєте раду з вічними зрада-перемога?
У мене завжди установка на перемогу. Можна безкінечно плакатись, а можна з будь-якої ситуації шукати вихід. Як каже мій товариш, навіть якщо вас з’їли, у вас все одно є два виходи.
Розмовляла Мирослава Іваник
