четвер, 29 Вересень, 2022
pluken
Головна / Думки та коментарі / “Коломієць витратив 600$ на рекламу допису Мустафи. Тож заклик вийти на Майдан замість кількох тисяч побачили 100 тис.”
Джерело – Український інститут національної пам’яті
Джерело – Український інститут національної пам’яті

“Коломієць витратив 600$ на рекламу допису Мустафи. Тож заклик вийти на Майдан замість кількох тисяч побачили 100 тис.”

Share Button

Історії Революції. Журналістка Наталія Соколенко та адвокат Артем Ясиновський

Два роки тому більше тисячі киян вийшли на головну площу країни – Майдан Незалежності. Це була реакція на те, що тодішній президент України Віктор Янукович заявив офіційно, що країна не підписуватиме асоціацію ЄС. Паралельно з ними львівські студенти вийшли на головну площу Львова.

Сьогодні пропонуємо згадати не лише перший день Революції Гідності, але те, як вона тривала більше трьох місяців. Напередодні річниці в Україні презентували книжку «Майдан від першої особи. 45 історій Революції гідності». Українсько-польський портал першим друкує уривки з цієї книги. Унікальні і зворушливі історії від учасників Революції гідності.

У збірнику подані фрагменти спогадів учасників протестних акцій, що відбувалися в Україні з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року і названі Революцією гідності. Інтерв’ю були зібрані Українським інститутом національної пам’яті у рамках проекту «Майдан: усна історія».

Наталя Соколенко, 1975 року народження, журналістка, громадська активістка

Джерело – Український інститут національної пам’яті
Джерело – Український інститут національної пам’яті

Для мене Майдан розпочався, напевно, з першого тижня інавгурації президента Януковича, оскільки ми усвідомлювали, яка халепа прийшла. Причому за Тимошенко ми вболівали не дуже, позаяк розуміли, що загрозу демократії, гідності, демократичним цінностям і стандартам несуть однаково й Тимошенко, і Янукович. Десь за два місяці по тому утворився рух «Стоп цензурі» — у відповідь на прямий і жорсткий тиск Адміністрації Президента на редакційну політику ЗМІ, передовсім телеканалів. Я працювала на телеканалі СТБ у програмі «Вікна-Новини». Ще за часів Ющенка був сформований у нас такий нормальний дух свободи слова в ньюзрумі. Не можна сказати, що за Ющенка взагалі жодних проблем не було — проблеми, звісно, виникали, та журналісти колективними зусиллями їх долали. Але з приходом Януковича ситуація почала стрімко погіршуватися.

…На момент початку подій на Майдані я працювала в «Центрі ua», брала участь у програмі, завдання якої, власне, полягало 15 в популяризації змісту угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом. Ми дуже перейнялися цією темою і десь уже з вересня почали сильно нервувати: підпишуть — не підпишуть…

…Чому так багато людей вийшло на Майдан? Мустафа Найєм написав свій заклик: «…Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан? …Зустрічаємося в 22.30 під монументом Незалежності», — і його, як ми потім з’ясували, побачила одна людина — Володимир Коломієць, який коли й був знайомий з Мустафою, то побіжно (тобто він Мустафу знав, а той його навряд чи). От Коломієць узяв своїх власних 600 $ і кинув на рекламу цього допису Мустафи, і тому цей заклик замість кількох тисяч побачили 100 000. Відповідно, зі ста тисяч одна назбиралася. Отакий от цікавий факт.

Коли кажуть «вашингтонський обком» і таке інше, це, звісно, неправда. Все робилося своїми силами. І, до речі, в цю першу ніч на Майдані, коли вже наближався час останнього поїзда метро, люди почали говорити: «Розходимось, розходимось». Але знайшлися такі, що сказали: «Ні, ми не розходимося!» Серед них були, зокрема, й демальянсівці, мої однопартійці, кілька осіб з партії «Воля».

І вони залишилися ночувати під цією стелою на Майдані, і переночували. Це було непросто — листопад, холодно. Одразу поставили таку коробку для збирання грошей, так би мовити, на підтримку Майдану. Принесли термоспот для чаю, принесли стільці… Власне Демальянс і «Воля» й почали оцей уже справжній революційний рух.

Які проблеми були далі? Проблеми були зі звуком, і ми звернулися до всіх із закликом принести колонки. Тоді «Удар» пригнав таку невелику машинку вантажну, з колонками й імпровізованою сценою. Всі вилізали на цей «броньовик» (ми казали: «Як Ленін на броньовику»). Він стояв не біля самої стели, а трохи нижче, на Майдані. От із цими колонками й імпровізованим мікрофоном ми і проводили мітинги. Пам’ятаю, це був другий чи третій день, сіявсь чи то сніг, чи дощ, стояла мряка, і треба було виходити і щось говорити, бо люди збиралися й збиралися. І от я виповзаю на цей «броньовичок», розповідаю про угоду — якраз я багато над тим працювала…

Потім уже ми почали думати, що робити з цією поїздкою до Вільнюса, оскільки ми всі готувалися, у нас в усіх були квитки туди. Причому ми не у відрядження їхали, за власні гроші купили квитки, забронювали готелі… Ми вважали, що це історична подія. Зрештою ми вирішили, що у Вільнюс поїде лише частина людей, а ми всі залишаємося тут, на Майдані.

І ви знаєте, відчуття трагедії, катастрофи, «всьо прапала» тоді ще не було. Ще ми вірили, що оце ось повстання, тиск Європи… щось там, може, Януковичу пообіцяють, і він іще підпише. І наші поїхали туди, до Вільнюса, Мустафа Найєм у тому числі. Я пам’ятаю, ми постійно були на зв’язку, і він розповів, що вночі зустрів Арбузова, там, у Вільнюсі. Арбузов говорив, що підпишуть. І ми цю останню ніч жили з думкою, що підпишуть.

Гідність — це та штука, до якої кожен день звертаєшся. І я думаю, що питання саме в цьому: Янукович просто показав, що він нас вважає ніким і нічим, а ми-то себе вважаємо людьми. І я думаю, мільйони українців, які зібралися і в Києві, й на своїх майданах по містах — в Одесі, Дніпропетровську, Львові, — вийшли на вулиці саме за наказом своєї гідності.

Проблеми будуть завжди. Але те, що українці нарешті остаточно сформувалися як нація і — тепер уже поза будь-яким сумнівом — заслуговують на свою державність, на право бути господарями у власному домі, визначати свою долю і нести за неї відповідальність, показав і Майдан, і сценарій, що розгортається зараз, який ми багато в чому самі формуємо. Звісно, на нас тиснуть зовнішні сили, але ми вже стали суб’єктом, а не об’єктом.

 Артем Ясиновський, 1986 року народження, адвокат, музикант

Артес Ясиновський (крайній зліва). Джерело – Український інститут національної пам’яті
Артем Ясиновський (крайній зліва). Джерело – Український інститут національної пам’яті

Рада адвокатів Києва розпочала активну діяльність із захисту постраждалих 30-го числа. Завдяки цій раді та особисто Інні Рафальській, яка її очолює, більшість адвокатів — у тому числі й я — весь час відчували потужну підтримку. Рада адвокатів давала впевненість.

Михайло Алєксєєв — яскравий приклад бунтівника. Я й досі злий на нього. Бо коли я йому сказав: «Щоб я тебе не бачив на Майдані хоча б 10 днів, ти взятий на поруки», — він відповів: «Так, так, пане адвокате!» — і вже через півтори години зупиняв БТР «коктейлями Молотова».

До речі, в момент, коли Алєксєєва схопили, він просто прогулювався, хоча й був активним майданівцем — входив до групи швидкого реагування. Загалом гарний сім’янин, має дружину, дитину. Із Львівської області приїхав. І його схопили десь біля Софіївської площі, коли він просто прогулювався.

Справи, щоб Ви розуміли, всі робилися під копірку. Свідками «безчинств» були правоохоронці: «…за свідченням правоохоронця такого-то…» А в іншій справі той самий правоохоронець свідчить уже проти іншого… І от вони так один одного опитували, п’ять чи шість осіб.

У справі Алєксєєва записаний якийсь один понятий, телефон без підпису — потім уже слідчий сам його дописав. Я тому «понятому» дзвонив — його взагалі не існує в природі. Такий собі Вася Пупкін.

І от слухання справи. Дивлюся на суддю — суддя молодий. Я розумію, що той спіч, який я заготував — про права, конвенцію, доказову базу, — взагалі не потрібен, що цей протокол можна викинути. Бувають гарно сфальшовані справи, а ця сфальшована на рівні третього класу. Я кажу: «Ваша честь, дуже хотів би, щоб ви прочитали цю справу». А потім таки не стримався і сказав свій спіч.

Слідчий заспівав ту саму пісню: «…вичерпність доказів, докази вагомі, проведена спецоперація…» У них усе було спецоперацією. Суддя виходить, минає менше хвилини, і він повертається з готовим рішенням — 2 місяці. Отак. І таких справ було… Вони всі були однакові, як під копірку. Судді, мабуть, кидали їх один одному електронною поштою.

Адвокатське об’єднання «Юридична консультація», до якого я входжу, захистило, мабуть, більше сотні людей. Не всі справи були проблемними, більшість, завдяки набутому досвіду, ми вирішували вже на перших етапах. Загалом наші справи можна розподілити за категоріями: постраждалі 30 листопада; затримані 1 грудня і після; автомайданівці.

Одна справа взагалі дуже показова. «Затримали» жінку, учасницю Автомайдану. Жінка — супер-лікар. Вона приймає новонароджених від акушера і перевіряє їхній стан — чи потрібна реанімація, чи ні. Я приходжу до Ірпінського суду, з’ясовую, що в неї права забирають. Кажу судді: «Ваша честь, чому нас викликали?» — «От у такій-от справі: незупинення на вимогу». Погрожує штрафом або позбавленням прав. Справа тривала… 3 хвилини, щоб ознайомитись, і 2 хвилини спілкування. Апеляція падала від сміху — з одного боку, а з іншого — плакала отакими сльозами. Тому що судді була дана чітка команда — позбавити жінку прав. Але проти журналу реєстрації новонароджених, проти показань свідків, камер, які зафіксували, що в момент «порушення» вона була за 80 кілометрів від місця «злочину», проти того, що машина стояла на стоянці, — не попреш. І вони повернули їй права.

Підготувала Мирослава Іваник (за матеріалами Українського інституту національної пам’яті)

Share Button

Також перегляньте

Fot.. twitter.com/mon.gov.pl

Польсько-білоруський кордон: міграційна криза напередодні “Заходу-21”

Відповідно до попередніх прогнозів, наступні кризові дні на польсько-білоруському кордоні принесуть лише негативні наслідки для …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.