Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
20 січня Геннадій, житель Горлівки, мав святкувати 58-й день народження. Під час війни, звичайно, не до свят, проте вирішив хоч трохи додати позитиву в життя – купив торт, щоб відзначити дату з друзями на роботі. Не вдалося. 19 січня місто почали обстрілювати. А торт став останньою протягом наступного місяця радістю для нього і його родини. Зараз вже навіть не до такої розкіші. Обмежуються тими запасами, які є. Крамниці працюють, однак там лише найнеобхідніше – хліб, крупи.
– Дуже багато людей виїхало, всі, у кого була можливість, і кого тут нічого не тримало. Ми не можемо поїхати, – розповідає Ганна, дружина Геннадія. – У мене мати старенька і хвора, вона не ходить. Діти зараз живуть в інших містах: старша – в Москві, молодша – в Києві. Виїхали ще влітку, коли все тільки починалося. У Москву не їздила, а з Києва тільки повернулася – нібито в іншій країні побувала. Там все живе, красиво, сучасно. Тут, у Горлівці… багато зруйнованого після обстрілів. Принаймні зараз нібито тихо, не стріляють. Але небезпечно. Днями сусід пішов за хлібом до крамниці – більше не повернувся. Однак робити тут нема чого. Заводи вже місяць не працюють. Сидемо без робити і коштів. Хоча банки працюють, один – «Надра» – закривають по всій Україні, не лише у нас, тому сказали замінити банківські картки на «Ощадбанк». Чоловік зараз поїхав за пропуском, буде їхати в Україну, шукати роботу.
Тут звільниться, бо незрозуміло, коли все закінчиться. До пенсії два роки, треба стаж напрацювати. Та й гроші якісь потрібні. Не влаштується на роботу, хоч буде отримувати допомогу для безробітних. Я залишусь вдома – не покину ж матір. Вона нікуди їхати не хоче – вона Росію підтримує. Стара людина, дивиться телевізор, всьому вірить, що там кажуть. Важко з нею. Однак це – мати. Не можу покинути її, хоча й сваримося постійно. Днями до неї збирається сестра з Криму приїхати. Буде з ким поспілкуватися. Живемо, здавалося б, ще вчора в одній державі, проте вже зовсім різні. Прямого сполучення з Кримом зараз немає. Теж важко дістатися. До Чонгара доїде, а там 20 кілометрів пішки, якщо не буде ніхто їхати. Від Алексіївки вже можна Україною на потязі якось. Якось живемо…
Natalia Seliukova
