Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Дев’ятий місяць тривають військові дії на території Донбасу. Час, протягом якого вже, здавалося, кожен житель мав би визначитися з тим, на який бік йому стати, кого підтримувати. Проте реальна ситуація дещо інша. Й по сьогодні мирні жителі, які залишилися в своїх будинках, змінюють свої погляди – все залежить, запевняють, від побаченого.
Принаймні про це говорить керівник благодійного фонду Яків, який не залишив Донецьк, а допомагає тим, хто потребує допомоги: лікарням, людям, які не мають змоги виїхати з окупованого міста. «Настрої мирного населення можуть змінюватися протягом півгодини. Все залежить від того, що людина перед собою зараз бачить. На початку розмови він може бути прихильником України, побачив солдата – вже за Росію, проїхав БТР – змінив прихильність на ДНР і навпаки. Є звичайно ті, хто «визначився», однак таких мало».
Підтверджують слова донецького благодійника і військові 1-го батальйону тероборони «Волинь», який протягом тривалого часу розташовувався в епіцентрі АТО. «Після трьох місяців у зоні АТО, спілкування з місцевими, я зрозумів, що ці люди не знають, що таке свобода, – розповідає військовий батальйону Микола. – Там цікавий контингент, менталітет зовсім інший. Зараз склалася така ситуація, що їм потрібно обирати. Я зробив для себе висновок, що це люди без Батьківщини. Вони втратили колись свій СРСР – і все. Коли говоримо їм: ви просто визначтесь – що вам потрібно – Україна, Росія, ДНР, ЛНР… Не потрібно боятися. Визначтесь, і намагайтеся жити по законах цієї своєї батьківщини. І тоді відхиляються одразу багато проблем, питань і претензій».
«З постійного спілкування з людьми ми робимо такі висновки, – переконує і доброволець Володимир. – Зона така буферна (Єнакієво, Дебальцево). Про настрій дуже важко говорити, тому що більшість людей не є відвертими, не завжди чесно вони готові відповідати. І виходячи з нашого спілкування, люди не знають самі, чого вони хочуть. В ході розмови бажання можуть мінятися дуже швидко. Таке враження, що з людьми ніхто ніколи не говорив, і вони нікому нічого не говорили. І коли відбувається контакт з нами, вони намагаються розповісти все своє життя. Дуже багато людей, які скаржаться: їм винні всі, ніхто їх не рятує, ніхто не допомагає. Таке дитяче, інфантильне ставлення до життя».
Жителька Горлівки Донецької області Ганна лишилися в місті, бо не може покинути хвору мати. Сама вона народилася в Дагестані, однак все доросле життя живе в Україні. Розповідає про те, що відбувається: «Майже місяць сидимо без опалення. Зарплат не платять. Все більш-менш спокійно до тих пір, поки не починає наближатися українська армія. Як тільки її бачать, ДНРівці починають все громити, руйнувати. Останні дні дуже страшно: стріляють і громлять все. Відомі факти, що ДНРівці спускаються в шахти і б’ють шахтарів. Однак при цьому частина населення все ще виступає за ДНР. Бабця 70-річна протягом 7 місяців не їздить за пенсією. У Горлівці її не видають – треба їхати до Артемівська. Говорить, що їй ДНРівці видадуть пенсію, і значно більше. Проте подумати про те, звідки в них гроші, не хоче. Дивиться тільки російське телебачення – іншого й немає. А думати сама і бачити, що навкруги, не хоче».
Natalia Seliukova
