Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Історію пишуть політики укупі з істориками. Пишуть її обережно, немовби заглядаючи і перспективу майбутнього, щоб описані історичні факти не наклали тінь на їхні гранітні могили і, щоб коні великих полководців не виглядали старими шкапами.
Історію пишуть переможці, виходячи з доблесної доцільності своїх перемог. Історикам залишається перетравлювати цей продукт та видавати його під грифом «Архів. Історична наука». Уявіть тільки якою була б офіційна історія якщо б перемога у Другій світовій війні дісталася Гітлеру…
Втім не хотілося б піддавати сумніву об’єктивність викладу подій, фактів та причинно-наслідкових зв’язків цієї історичної науки. Йдеться про інше: те що не потрапило у аннали історії швидко забувається. На жаль.
Історія написана почасти як спогад про предків, що минулися. Від них залишилися тільки запалі могили, пожухла трава та камінь.
Особисто мене не покидає думка, що за злою іронією долі історія черговий раз катапультувала Європу у минуле, яке має здатність повторюватися . Європа несе тисячоліттями цю карму реінкарнації, це заклинання та прокляття у вічному повторенні – у повторені революцій, війн, переселення народів. Це грандіозне панно, де трагічне стає естетичним.
Дивина, але ні історична наука, ні соціологія досі не в змозі пояснити, як події з космічною швидкістю міняють буття, міняють свідомість та творять нову реальність – реальність трагедії там, де її не мало бути.
Хто б міг подумати, що мирне передмістя Донецька Піски перетвориться на плацдарм війни, котра до болю нагадує Другу світову. Зрештою хто б міг подумати ще у 1917, що богоносний православний російський народ з загадочною душею, оспіваний Карамзіним, Соловйовим та Достоєвським через два роки буде палити церкви, ікони, переплавляти на гармати дзвони та масово розстрілювати попів.
Сьогодні ми спостерігаємо народження нової російської утопії, яка вже традиційно спонукає одурених росіян до фатального масового фанатизму, у котрому декласовані елементи – чернь, – стають її рушійною силою. Росія сьогодні є єдиною країною у світі, якою верховодять ватажки спецслужб. Тому зубожіння населення Росії, культивування ксенофобських настроїв, брехня є тими ресурсами, що допомагає спецслужбам протистояти демократичним викликам та вільному ринку. Назад дороги для них вже немає. Повернення до найменшої правди означатиме катастрофу та падіння режиму. Сьогодні вони це називають порятунком Росії від західних впливів, від прогнилої демократії та содомітського лібералізму.
Щойно українці заявили свою прихильність та готовність творити з Європою спільну історію, як на почалися масові звірячі вбивства та ненависть до всього що символізувало «укропів»: до вишиванок, до мови, до історії, до героїв України. Юрій Вербицький загинув тільки тому що був львів’янином і розмовляв з катами українською. Над Михайлом Гаврилюком знущалися тому, що він їм нагадував козака Мамая.
Укотре Росія намагається викликати своєю тінню велике затемнення у Європі. Частково раніше це їй вдавалося. Ганстеризм, що був основою її політики Росії змушений був завше викликати хворобливі уявлення про богобраність народу, про єдиний слов’янський мір, про месіанство росіян. Це було як дьоготь для старого воза – щоб не рипів та не нагадував про стару ненагодовану шкапу. Такою є Росія, яка жодного разу не покаялася у своїх гріхах перед своїм народом. Росія, яка знищувала росіян мільйонами разом з колонізованими народами нагадує ката, у якого закохалася жертва. Це нерозривний синдром симбіозу мучителя та мученика.
Царська охранка, НКВД, КДБ, ФСБ – спадщина, яку росіяни не в змозі подолати через надто короткий ланцюг, яким вони прип’яті до свого минулого і світ їхній – це світ зі собачої будки…
Чи готова сьогодні обурена Європа з гідністю протистояти російській утопії? Вона розривається між двома жахами: російською експансією, що заснована наразі на брехні та втратою політичної і економічної рівноваги, в основі якої є вигода. Для Росії важливо добитися повної підконтрольності України, повернення її у статус маріонетки. Тріумфом цьому мало б стати символічне вишиковування російський військ у бойовому порядку під європейськими кордонами. На жаль, європейські політики ще не дійшли до усвідомлення загрози оскільки ментально Росія та Україна для них є далекими островами, своєрідною фатаморганою з минулого, котру варто позбутися з причини прикрого історичного досвіду.
Кілька років тому мені доводилося брати участь у кількаденному кінному поході вздовж річки Збруч. Більшість учасників були австрійці та німці. Це були виховані, освічені, статечні люди. Я намагався порушувати нашу теми нашої спільної історії. Спершу вони не реагували, потім один з них професор права сказав, що історія повинна належати минулим поколінням. А теперішнє нехай дивиться вперед. Що цікаво, що майже усі вони не знали справжнього прізвища Гітлера і були здивовані тим як я їм його озвучив. Керівнику експедиції вони натякали, що я, мабуть, приставлений до них офіцер спецслужб, бо надто вдаюся до дискусійних суперечливих тем.
Пізніше один з учасників ірландець Ернест казав мені: «Ви не дивуйтеся. Усі німці є телятами, що пасуться на полі. Вони моляться траві. Усе інше їхвже не цікавить.»
Я відповів йому : «А мені вони нагадують кастрованих жирних котів, які зараз гріються на сонці, а у минулому нагадили у кутку і тепер добре про це пам’ятають.»
Як бачимо, історія вчить не тільки пам’ятати, але й забувати.
Втім, сьогодні ми бачимо ймовірний початок великої європейської драми. Початок війни на Донбасі на перший погляд не мав жодних підстав. Але добре спланована за більшовицькою методикою пропаганда добилася свого. Ненависть до всього українського та європейського, якого вони й у очі не бачили, головною мотивацією черні, що збунтувалася. Для мене вона є незрозумілою, а для пересічного громадянина ЄС й поготів. Цю ненависть неможливо збагнути, не побачивши її на власні очі.
Під час відрядження у зону АТО неподалік між селами Карлівка та Піски українські бійці показували мені місце де були виявлені розчленовані дівочі тіла. Один з полонених сепаратистів розповів, що це справа рук кадирівців, який виловлювали у навколишніх селах дівчат, ґвалтували їх і потім, щоб приховати сліди злочину, доручали садисту вбивати їх та закопувати.
Волонтер Сергій Гаков з Краматорський, який потрапив у полоні пробув там 23 дні. розповідав, що усіх полонених безупину били, часто роздягали догола, погрожували стратою. Били просто так, задля розваги. У кімнаті допитів висіла ікона Богоматері. Сепаратисти перед допитом ставили полонених перед нею на коліна і били. Один з сепаратистів казав : «Вот ми тєбя побіли, тебе плохо. А вдруг кончішся, а нам яму копать». Він був єдиний, хто дав Сергію воду.
Багато хто в Україні вважає, що санкції Заходу щодо Росії вжиті на догоду електорату, який ще сповідує цінності гуманізму. Насправді це гра великих держав, які вважають, що менші держави можна ділити, маніпулювати ними та перекроювати на свій лад. Тобто існує домовленість трьох: США, Німеччини та Росії. Я не згоден з такою думкою. Бо вважаю, що за усім стоїть звичайна історична забудькуватість, економічна вигода та геополітичний вплив згаданих трьох держав. Те, що Росію очолює гангстер, більшість у політичному істеблішменті Заходу цікавить настільки як нас з вами розклад потягів з-перед Другої світової війни.
Історія для них – наука минулих поколінь.
Втім, звертаю увагу на надбання російського гангстеризму у викладі книги Андрія Козицького «Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті», що вийшла друком у видавництві «Літопис». Ось окремі цитати з розділу «Військові злочини Червоної армії» (стор.414 – 424).
«…Особливого розголосу набуло масове вбивство радянськими солдатами цивільного населення в м. Неммерсдорф (тепер м. Маяковське Калінінградської області, Росія)…Радянські війська зі складу 11-ої Гвардійської армії ввірвалися до Неммерсдорфа 21 жовтня, але через два дні їх звідтіля вибили німецькі підрозділи…Німецькі військові знайшли у містечку тіла 80 жінок та одного 74-річного чоловіка. Шість убитих жінок були розіп’яті, більшість жертв загинула від холодної зброї…Тіла було ексгумовано й детально обстежено (Міжнародною слідчою комісією – ред.). Комісія одноголосно ствердила, що всі вбиті жінки, серед яких дівчатка віком від 8 до 12 років та 84-річна жінка. Перед смертю були зґвалтовані.
…Наприкінці січня 1945 р. німецькі війська повернули контроль над містом Пройсіж-Фрідланд (тепер Дебжно, Польща), який у попередні дні займали частини 175- ої стрілецької дивізії 47 –ої радянської армії. Німецькі медики оглянули тіла вбитих, а судові офіцери опитали вцілілих людей із цивільного населення, які зуміли заховатися від Червоної армії…У маєтку Лінде 29 січня червоноармійці вбили 16 осіб і зґвалтували 50 жінок. Одну жінку в Ціскау прибили цвяхами до підлоги й так ґвалтували, а потім тортур- ували до смерті.
…Як і в Неммерсдорфі, в Метгетені багато людей було вбито холодною зброєю. Водному місці виявлено трупи двох дівчат, яких розірвали танками або автомашинами. У церкві Гросс Гейденеє червоноармійці розіп’яли молоду дівчину, повісивши справа й зліва від неї двох полонених німецьких солдат. У результаті проведеного німцями розслідування зясувалося, що значна частина вбитих у Метгетені була українськими біженцями та українськими працівниками «трудової служби», яких примусово забрали до Німеччини на роботу.
…Жах перед приходом Червоної армії був настільки великим, що, аби не потрапити в руки радянських солдат, цивільні німецькі мешканці вибирали іноді самогубство. За спогадами Габрієли Лінч-Ганнах, працівники Німецького Червоного Хреста роздали жителям передмістя Берліна Бабельсберга ампули з ціаністим калієм…Сотні осіб наклали на себе руки…Зважаючи на панічний страх перед знущаннями та зґвалтуваннями, часто цілі родини добровільно йшли з життя.
…Траплялися випадки, коли вкрадене, і навіть діжки зі спиртним червоноармійці везли безпосередньо на броні танків…
На момент вступу Червоної армії до Берліна там перебувало 1,4 млн. жінок… Принаймні 110 тисяч стали жертвами зґвалтувань. За приблизними підрахунками, майже 10% померли, або наклали на себе руки.
…Ці неймовірні з погляду мешканця Західної Європи вчинки могли бути стихійним виявом бажання по-новому «переобладнати» несправедливий західний світ, правильніше «перерозподілити» його матеріальні ресурси.»
Тоді, як і сьогодні на Донбасі, знайшлися діячі «культури», які були задіяні в пропагандистський апарат та поширювали красним слівцем антинімецькі настрої. Письменник Ілля Еренбург написав текст, який пізніше поширювався у вигляді листівок серед червоноармійців. У ньому йшлося: «…Віднині слово «німець» для нас – прокляття (на Донбасі – українець (ред.)…Якщо ти вбив німця, вбий другого – для нас немає нічого радіснішого за німецькі трупи. Не рахуй днів. Не рахуй верст. Рахуй одне – німців, яких ти вбив…»
Що цікаво, цей текст був офіційно надрукований у «Червоній зірці» за 13 серпня 1942 року.
Автор «Історії Європи» Норман Девіс описує той час: «Радянський наступ в Центральній Європі був найбільшою та найстрашнішою військовою операцією в сучасній історії…Окрім звільнення від ненависних нацистів, цей наступ ніс ярмо сталінізму. Разом з ним йшли грабежі, насильство і офіційний терор в жахливих розмірах. Ті, хто це бачив, більше цього не могли забути. Услід німецьким частинам, що відступали, хвиля за хвилею наступали визволителі. Спершу йшли фронтові частини, дисципліновані,добре обмундировані, до зубів озброєні. Потім йшли допоміжні підрозділи і каральні батальйони. У яких було достатньо боєприпасів, але не було їжі. За ними рухалося фронтове сміття: відсталі солдати, маркитанти, ходячі поранені, біженці, затиснуті фронтами. Далі накочувалися кордони НКВД у незвичайних мундирах на американських джипах і розстрілювали всіх. Хто зупинявся у наступі. Насамкінець йшли азійські орди, нескінченні поповнення, які їхали на всьому на чім можливо на захід – на зламаних вантажівках, реквізованих селянських возах,на поні, навіть на верблюдах. Контраст між втомленими німецькими солдатами з почервонілими від недосипання очима і в бинтах та повними вантажівками свіжих хлопців зі слов’янськими та азійськими обличчями виглядав дуже разюче.»
Разючою є і схожість між описаними сценами і тим, що зараз відбувається на Донбасі. Нічого не змінилося: усе та ж брехлива пропаганда про велику історичну місію Росії, брехня, терор та право насильства здеморалізованого озвірілого озброєного натовпу.
І щонайбільше дивує – це історична амнезія і недалекоглядність деяких очільників нинішньої Європи. Це незбагненна толеранція загрози кінця Європи.
P.S. Якщо у Європі усе засновано на демократії та вазі думки кожного громадянина зокрема, то чи не варто, слідуючи за цим принципом, Ангелі Меркель провести соціологічне опитування скільки німецьких жінок бажають бути зґвалтованими російськими солдатами. Якщо цей показник буде високий, то варто їй, відповідно до принципів демократії, будувати на цьому свою передвиборчу програму.
Мар’ян Нищук
