Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Останніми днями показово наклалися одна на одну кілька цікавих новин і заяв, що стосуються шостої черги часткової мобілізації до Збройних сил України і мобілізації як такої загалом.
По-перше, з кількох джерел прийшли підтвердження того, що шоста черга мобілізації зривається – план рекрутування військовозобов’язаних до ЗСУ виконується значно гірше, ніж навіть під час попередніх черг. Протягом місяця мобілізаційної роботи (а призов відновився в другій декаді червня) до війська відправлено близько 20-25 відсотків людей від того, що було передбачено планом.
Генштаб відмовляється надавати офіційні дані з цього приводу, посилаючись на конфіденційність. Але та інформація, яка просочується з військових комісаріатів, є дуже тривожним сигналом у сенсі підтримання обороноздатності України в умовах проведення АТО на Донбасі та подальшого існування загрози прямої, а не «гібридної», російської агресії.
Четверта черга мобілізації (вона ж – перша у цьому році, «зимова»), хоч і проходила зі значними проблемами – якщо порівнювати з призовами 2014-го, але основне своє завдання виконала: забезпечила демобілізацію тих українців, котрі були поставлені «під рушницю» на самому початку збройної російської інвазії, їх вчасну заміну новими військовозобов’язаними. Зимовий план призову військових із запасу було виконано (в середньому по країні) на 90 і більше відсотків.
У квітні стартувала п’ята черга мобілізації. Вона проходила зі значно меншим розголосом у суспільстві, медіа та соціальних мережах. Певно, тому, що обсяг призову/ротації був порівняно меншим проти попереднього етапу, а командування не робило спеціальних гучних анонсів з цього приводу – мало намір працювати «тихою сапою». Генштаб не оприлюднював підсумків, але, за даними видання «Новое время», в ході «весняної» хвилі мобілізації в середньому по Україні до ЗСУ було відправлено вже тільки 70% запланованої кількості солдатів, сержантів та офіцерів запасу.
Армія почала пожинати наслідки цього мобілізаційного провалу ще на початку літа. Військові, які були призвані до лав ЗСУ в другій черзі мобілізації 2014 року, не отримали кадрового ресурсу для заміни. Замість вчасного звільнення в запас після передбаченого законом року служби в армії їх поставили перед фактом: «дембель» прийде із запізненням на три місяці. Можна уявити моральний стан та мотивованість цих вояків, особливо якщо врахувати, що в багатьох частинах приблизно на місяць затримають заробітну платню, а додаткові виплати багатьом учасникам АТО (це приблизно плюс 100 відсотків до звичайного фінансового утримання) востаннє надходили ще за травень.
Негативні тенденції мобілізації чим далі, тим більше загострюються. Деякі області виконують план рекрутування на 80, 90, навіть майже 100 відсотків (серед таких у п’ятій черзі – зокрема Дніпропетровська, Чернігівська, Хмельницька, Вінницька). Тоді як порівняно найгірші показники, за даними «Нового времени», – на Закарпатті (28 відсотків), Буковині (40), Сумщині (45), Херсонщині та Івано-Франківщині (50 відсотків). Сотні білбордів із гаслом «Дебальцеве. Волноваха. Маріуполь. Чекаєш “ГРАДів” на Прикарпатті? Не уникай призову!» аж ніяк не рятують ситуацію.
Військовозобов’язані просто відмовляються брати повістки – міняють місце проживання, їдуть на роботу в інший район і не стають на облік, просто не відчиняють двері. Громадська думка – переважно на боці «уклоністів», а відповідальність у разі неотримання повістки не передбачена законодавством.
Як розповів авторові цих рядків один із високопоставлених офіцерів Київського міського військкомату, якщо в березні – квітні 2014 року до РВК не приходили 70% військовозобов’язаних киян, яким надсилали сповіщення про мобілізацію, то під час другої черги неохочих було вже 80%, третьої – 90%, надалі цей показник сягнув 95% і перевищив його. Причому це стосується лише явки для уточнення даних і медичного огляду, після якого відсіюється ще чимала кількість потенційних вояків. От і рахуйте, скільки повісток потрібно розіслати, щоб мобілізувати до лав ЗСУ потрібне число резервістів.
Картина шостої хвилі зовсім сумна. Добровольчий ресурс, який був дієвим у 2014 році (особливо в першому півріччі) і якось проявлявся ще на початку цього року, тепер фактично зійшов до нуля. Набрати майже 50 тисяч нових бійців, аби замінити «однорічників» із попередніх призовів, майже нереально. Але військкомати мусять давати план, принаймні намагатися. Тож не дивно, що почастішали випадки «воєнкомівських облав», коли працівники РВК виписують повістки злапаним на місці чоловікам призовного віку у транспорті, на вулицях, на підприємствах. У Києві трапляються навіть «нальоти» на місця відпочинку «золотої молоді» на схилах Дніпра.
«Законодавство не врегульовує детальний порядок та місце вручення повісток. Тому повістки можуть вручатися як за місцем проживання, так і за місцем роботи. До того ж, не треба боятися повісток, тому що повістка – це ще не квиток в АТО», – пояснює речник Генерального штабу ЗСУ Владислав Селезньов.
Та, на жаль, трапляються і кричущі перегини на місцях. Так, за повідомленням прес-служби Закарпатської ОДА, після документації правопорушення відправили у військкомат для мобілізації трьох затриманих «цигаркових» контрабандистів із Берегівського району.
Саме після розгортання вуличних «облав» та випадку з «мобілізацією контрабандистів» пролунали дещо несподівані заяви міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та політтехнолога Сергія Гайдая, фактично спрямовані проти мобілізації до ЗСУ, принаймні в її нинішньому вигляді.
Синхронність цього «залпу» не повинна дивувати, адже Яценюк і Аваков належать до однієї партії – «Народний фронт», а Гайдай є її політичним консультантом.
Спільна ідея всіх трьох – Україні потрібна не «примусова», а професійна армія. При цьому глава уряду висловився у «Фейсбуці» м’якше – «доручив міністру оборони Степану Полтораку почати обрахунки по переходу України на класичну професійну армію і моделювання нових систем навчання та мобілізації військовослужбовців».
Міністр внутрішніх справ Аваков, який «вистрілив» першим, був значно різкішим: «Дав категоричну вимогу міліції не брати участь в «облавах військкомів». Більше того, [доручив] реагувати на звернення щодо перевірки незаконних дій окремих горе-військкомів, які мають місце». Такі способи мобілізації глава МВС назвав «дебілізацією» і повідомив, що буде звертатися до головнокомандувача (президента), аби «армію зараз і негайно» почали переводити на професійну контрактну основу.
Щодо пана Гайдая, то політтехнолог у своїй розлогій журнальній колонці не менш різко засудив перебіг шостої хвилі мобілізації, коли військкоми влаштовують засідки під вікнами, і підвів під вимогу професійної армії філософську базу: «призовна армія – рудимент рабства», а «армія вільних людей завжди була ефективнішою за армію рабів».
Чи так це насправді і чи реально забезпечити безболісний перехід до професіонального війська в тих економічних та воєнно-політичних умовах, у яких перебуває Україна, – питання для іншої статті. А наразі доводиться констатувати: шоста черга мобілізації в Україні зазнає краху після провалу п’ятої хвилі. Після позитивних тенденцій до посилення Збройних сил, які почали проявлятися з весни 2014 року, бачимо ознаки протилежних процесів. Обороноздатність України знижується, хоча війна – триває.
І негативному ставленню населення до мобілізації (читай – до потреби виконувати закон про загальний військовий обов’язок) сприяє не лише підривна інформаційна кампанія, яку провадить Росія, а й невчасно оголошена позиція деяких керівників українського уряду.
Експертна думка для Polukr.net
Олександр Піддубний,
журналіст, в 2008-2011 працював в Раді нацбезпеки й оборони:
– Варто відділяти словесне лушпиння, завдання якого замаскувати наміри влади, від причин заяв про контрактну армію.
Дивлячись на мобілізаційні ініціативи інших сусідів Росії – Фінляндії, Естонії, Польщі, коли там проводять військові табори для якомога більшої кількості чоловіків, зрозуміло, що ініціатива Києва перевести українське військо на контрактні рейки жодним чином не сприятиме підвищенню обороноздатності України. Жодна нормальна країна в умовах іноземної агресії не стане реформувати військо, що позначиться на його боєздатності.
Проголошене Аваковим і Яценюком варто розглядати в контексті кількох чинників. З них найголовніші два.
Перший. Після візиту Яценюка в США і фактичного порятунку економіки України від дефолту, що інакше призвело б до відставки самого Яценюка, прем’єр-міністр мусить демонструвати реформи. Тож чому б не реформувати військо, яке по суті досі лишилося «совковим» механізмом і тягне з бюджету колосальні кошти, що в перспективі не дасть Україні шансу на відновлення економіки? Очевидно, Арсеній Петрович вже добре реформував економіку країни, якщо взявся за зону відповідальності президента України, який також є Верховним Головнокомандувачем.
Другий. Стрілянина в Мукачевому 11 липня продемонструвала неефективність міліції та Національної гвардії, яку всупереч здоровому глузду спеціально створили в структурі МВС, аби використовувати в політичних цілях – за це мав би відповідати Аваков, однак він вийшов за межі своїх посадових обов’язків і зайшов на поле іншого міністерства, щоб відвернути увагу від своїх помилок.
Мотиви Яценюка і Авакова банально збіглися. Якби вони справді хотіли реформи війська, то її можна було би розпочати із впровадження по всій Україні електронного реєстру військовозобов’язаних – об’єднаної мережі із таємними базами даних для ведення особових справ резервістів, нагородження, визначення статусу учасників бойових дій і т.д. і т.п. – це позбавило би систему Міністерства оборони від застарілих і ненадійних паперових довідок, які легко загубити, спалити чи вкрасти. Врешті, позбавило би систему Міноборони від непотрібних людей, а отже і витрат. В Україні достатньо потенціалу та мізків, аби зробити таку систему. Це фактично і стане реформою системи військового призову, а вже потім можна було б говорити про похідні речі.
Дмитро ЛИХОВІЙ
