Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Минулого тижня за одну ніч, з 16 на 17 березня, в Запорізькій області невідомі знесли дев’ять пам’ятників Леніну. І це вже далеко не перший випадок за цей рік. Ленінопад, який почався в Україні 8 грудня 2013 року, під час Революції Гідності, поваленням основного Леніна країни (поблизу центральної вулиці Києва – Хрещатику) продовжується далі. Були знесені пам’ятники Леніну в усіх обласних центрах, де вони ще залишались, окрім Запоріжжя, Донецька, Луганська та Сімферополя.
– На момент розпаду Радянського Союзу в Україні було понад 5 500 пам’ятників Леніну, а на зараз залишилося понад 1700. – розповідає співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд. – “Ленінопад” почав суттєво уповільнюватись восени 2014 року. Так, у жовтні демонтували лише 33, а в листопаді 35 пам’ятників Леніну.
За інформацією Українського інституту національної пам’яті, за рік в Україні демонтували 504 пам’ятники творцю тоталітарної системи. Разом з пам’ятниками вождю пролетаріату падає і стіна між частинами України. А що найголовніше – руйнується радянське мислення, якого так складно було позбутись навіть за 23 роки незалежності.
– Мене тішить, що вони падають. Це означає, що люди змінюються, – говорить історик та директор Національного музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий. – Ленін – прояв та символ минулого. Це як вбитий спрут: мозок вже мертвий, а щупальця ще працюють і душать суспільство. Тому зараз можемо говорити про те, що в центральній, південній Україні та на сході відбувається злам. Особливо в головах молоді. Вони вже не знають, що таке Радянський Союз і у них одна батьківщина – Україна. Але і бути однозначно оптимістичним і казати, що ситуація вже кардинально змінилась, не варто. Ленін ще сидить у головах частини суспільства. Нам треба викорінити його звідти і вбити у собі рабів минулого.
За словами істориків, важливо у процесі «деленінізації» країни те, що повалення пам’ятників не насаджується згори, а здебільшого є ініціативою мешканців міст та сіл. Таким чином зміни у сприйнятті історії та певної ностальгії за радянським минулим підуть із свідомості мешканців куди швидше.
За словами Голови Українського інституту національної пам’яті к.і.н. Володимира В’ятровича, пам’ятники епохи тоталітаризму рідко коли ліквідовують законним шляхом. З історичних прикладів знаємо, що здебільшого це стається стихійно, в революційний час. Так було у 1989-1990-ті у Східній Європі та в Західній Україні. Щоправда, Володимир В’ятрович переконаний, що тепер “революційну ініціативу” має перехопити держава і довести справу позбавлення України решти тоталітарних пам’яток до завершення.
Водночас лінія ленінопаду в Україні є певним географічним індикатором змін ментальних. Фактично по ній можна малювати і карту України, яка відображатиме з однієї сторони лінії проукраїнські настрої населення, а з іншої – проряданські. Змінювались вони відповідно до того, як сунулась на схід протягом 23 років незалежності лінія Леніна. Так, перший етап ленінопаду в Україні відбувся ще у 1990-1991 рр., в результаті чого було демонтовано більшість монументів на Західній Україні, а в Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях їх не залишилося взагалі. Друга хвиля засвідчила перевагу проукраїнських настроїв у центральній частині країни, де із 2005 по 2008 рік було демонтовано близько 600 монументів Ульянову. І зрештою третя хвиля 2013-2015 років посунула цю лінію максимально на схід, фактично до кордонів Луганської та Донецької областей, велика частина яких нині під контролем проросійських терористів.
Щоправда, експерти зазначають – пам’ятники Леніну дуже важливий крок, але він потребує продовження. На жаль, крім постаментів Володимира Ілліча, чимало українських міст та сіл, особливо в Центральній, Південній та на Східній Україні досі мають чимало символів тоталітарного минулого країни.
– На жаль, окрім пам’ятників Леніну Україна має ще багато іншого комуністичного спадку: назви міст, сіл, вулиць. У багатьох населених пунктів стоять пам’ятники не лише «вождю», але і дрібним комуністичним діячам місцевого рівня. Насправді вже ніхто з молоді не знає, хто це, часто і старші не пам’ятають, але воно присутнє на рівні символіки. Тому дуже добре, що зараз є ініціативи щодо зміни топоніміки. Це стосується передусім столиці України – міста Києва. Але переконаний, цей процес швидко піде далі. Маємо нині унікальний шанс доволі швидко з погляду історії утвердити українську ідентичність у всій країні, – говорить Руслан Забілий.
Довідка:
Володимир Ленін – один з організаторів збройного Жовтневого перевороту восени 1917 р. та громадянської війни в Росії. В подальшому ініціатор червоного терору та примусової заготівлі сільськогосподарських продуктів, т.зв. продрозверстки, яка стала головною причиною Голоду в Україні 1921–1923 рр. та Голоду в Поволжі 1921–1922 рр.; конфіскації приватної власності та церковних цінностей.
Володимир Ленін (Ульянов) підпадає під визначення осіб, причетних до організації та здійснення політичних репресій згідно абзацу 7 п. 3 указу Президента України «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» від 28 березня 2007 р. №250/2007, пам’ятники яким мають бути демонтовані, і відповідальність за це покладається, зокрема, на обласні державні адміністрації. Однак на практиці рішення на значній території України не діяло.
Мирослава Іваник
