середа, 1 Грудень, 2021
pluken
Головна / Думки та коментарі / День державного прапора – репортаж з лінії фронту на Донбасі
wschód_słonca_mil.gov.ua

День державного прапора – репортаж з лінії фронту на Донбасі

Share Button
Fot. mil.gov.ua

На українських постерунках в донецькому регіоні мають на вітрі синьо-жовті прапори. Під яскравим сонцем вони виразно контрастують із захисними барвами брудної, запорошеної форми і втомою на обличчях солдатів.

Це нові прапори, їх спеціально привезли на свято, – пояснює Андрій, солдат 81 бригади.

Роздають солдатом прапори, а я волів би знижку на залізничний транспорт. Хіба це нормально, що ми доїжджаємо на війну за власні гроші? – дратується Андрій. Він щойно повернувся з відпустки. Дорога туди і назад коштувала йому 1000 гривень. Це болючі витрати. За перебування на першій лінії фронту Андрій отримує 3500 гривень зарплати. Щомісяця.

Він провів ніч на вокзалі. Коли зателефонував своїм колегам, щоб його забрали, виявилося, що ніхто за ним не прийде – всі автомобілі в їхній роті несправні.

Якби когось поранили, то ми не вивезли б його, бо немає автомобіля, – замовкає солдат. – Але сьогодні, з нагоди свята, тут з’явилося більше офіцерів, ніж протягом останнього року. Їздять новими дорогими позашляховиками.

У мене троє дітей. Все, що я заробляю, відразу ж відправляю додому, – пояснює він. – Армія нас майже не забезпечує. Навіть тут, в зоні АТО, більшість продуктів ми купуємо за свої гроші. Армія дає нам тільки воду і тушкованку, тому щотижня ми посилаємо когось в супермаркет у прифронтовій зоні. Мені важко дивитися на офіцерів у цих дорогих джипах, на всі їхні прапори.

Ніч 23-24

Українське командування очікує штурму в ніч з 23 на 24 серпня. Рік тому, під час битви під Іловайськом, на територію України вторглася російська армія.

Ми повинні бути готовими до атаки опівночі. Цілком можливо, що сепаратисти захочуть «привітати» наш День незалежності обстрілом. Я проведу сьогодні ніч з хлопцями на позиції, – говорить командир батальйону «Карпатська Січ» на прізвисько «Кум». Загін під командуванням «Кума» спочатку був добровольчим батальйоном, а тепер перетворений на окрему роту, яка входить до складу 93-ї бригади. Їдемо на позицію. «Позиція» – це лабіринт траншей і бункерів, викопаних на одному з донецьких пагорбів.

Зі схилів гори відкривається вид на освітлений сяйвом вибухів сумнозвісний пейзаж – руїни донецького аеропорту – найвідоміший плацдарм оборони української армії, який зараз перебуває в руках сепаратистів із самопроголошеної Донецької Народної Республіки. Це одна з тих яскравих серпневих ночей, коли падають зірки. Падають також снаряди від мінометів, снаряди від гаубиці самохідної артилерійської установки САУ (важкі гаубиці калібру 152 мм. – Ред.) та зенітних самохідних установок ЗАУ (легка зенітна установка ЗСУ-23 калібру 23 мм. – Ред.). Дрібні снаряди із ЗАУ освітлюють небо над українськими позиціями червоними каскадами. Солдати пояснюють, що це один із способів наведення важкої артилерії. Завдяки ЗАУ екіпаж танка, який знаходиться за кілька кілометрів, знає, куди потрібно стріляти. Певний час околицю потрясають вибухи, і ми падаємо на дно траншеї. Очі й рот повні землі.

На нічному чергуванні Клим, досвідчений п’ятдесятилітній вусань, і Льоша з тонким обличчям інтелігента.

Пам’ятайте, що сьогоднішньої ночі стріляємо тільки в крайньому випадку, – повчає їх «Кум». – Якщо піддамося на провокації, сепаратисти оголосять, що ми їх атакували.

Солдати піднімаються над траншеями по саморобних сходинках і дивляться в біноклі, щоб потім швидко сповзти вниз і передати інформацію про рух сепаратистів.

Ми сидимо тут, як ховрахи, – сміються. – Висуваємося зі своїх нір, а потім ховаємося у певний момент. – Льоша почувається ліпше, коли розмовляє. – Коли людина просто вдивляється в ніч і чекає на постріл, вона починає божеволіти.

Він радо говорить про своє життя. Видно, що розмова йому дуже потрібна. – До війни я працював рятувальником. Вирізав людей з автомобілів після аварій. Я думав, що вже все в житті бачив, що мене вже нічого не шокує. Ось чому я легше переношу деякі сцени, ніж інші, – запалює цигарку й нервово кліпає.

Тримайся біля мене і нічого з тобою не станеться. Мене захищають духи близьких, особливо моєї мами…

Стишує голос і замовкає на мить.

Було багато ситуацій, коли я відходив з якогось місця, й одразу ж сюди влучала бомба. Всі навколо мене гинуть, а я – ні. Спочатку я думав, що мені щастить, але потім згадав про зустріч з однією бабцею, яку люди називали ясновидицею. Коли я зайшов до приміщення, вона запитала, кого я з собою привів. Я здивувався, оскільки був сам. Вона сказала, що зі мною молода, красива жінка, і описала її зовнішність. Виявилося, що вона описує мою маму. Від того дня я знаю, що мама наглядає за мною. Так що тримайся біля мене, моя мама допоможе й тобі.

Клим дивиться на нього з теплою поблажливістю.

Люди на війні вірять у різні речі. Я вже своє пережив. Через війну у мене проблеми з дружиною, вона не розуміє, чому я пішов воювати. Але якщо не я, то хто? Краще, щоб боролися старші, досвідчені люди, ніж підлітки.

Між 23-ю і 24-ю годинами обстріл з важкої артилерії раптово посилюється.

Сепаратисти бажають нам всього найкращого з нагоди Дня незалежності, – регоче Клим, присідаючи біля стінки траншеї. – Знаєш, це сумно, що вже кілька днів чекаємо на цей день із занепокоєнням. Про День незалежності ми повинні думати з гордістю. А ми досі розмірковуємо: атакуватимуть нас чи ні? Я тішуся, що цей день уже настав. А тепер я хочу, щоб він якнайшвидше минув.

Два дні потому в траншею, де я говорила з Климом і Льошею, впало 8 касет снарядів від «Града». Льоші знову вдалося вижити. Коли почався обстріл, який знову змінив пейзаж околиці, змітаючи українські укріплення й окопи, Льоша саме спав в одному з бункерів. Двоє солдатів, які були в той час на варті, тяжко поранені.

24.08, День незалежності

Кілька зморених спекою бійців сидять у траншеї без шоломів і бронежилетів. Вони вдягають їх лише тоді, коли треба перейти на іншу позицію або відлучитися до саморобного туалету.

Крім командира, 36-річного чолов’яги на прізвисько «Депутат», усім іншим близько двадцяти років. Жартують, розповідають анекдоти. Може здатися, що вони нічого не роблять – окрім того, що перебувають заледве за кілометр від ворога. Це відстань пострілу з більшості видів зброї, яка використовується в ATO. Іноді в розмові проскакує інформація про ситуацію на фронті. Хтось каже, що сьогодні на одній із баз було поранено солдатів, які саме грати в шахи. Десь загинув пес-талісман батальйону – вартував більше, ніж багато хто з генералів – зворушені.

З неба ллється жар, хлопці нарізають кавун. Жартують, що в Києві сьогодні п’ють шампанське, а вони мають тільки мерзенну каву. Розмова відбувається російською мовою.

«Скальд» – маленький лисий вісімнадцятирічний хлопчина із Запоріжжя. Великий шолом постійно сповзає йому на очі. Клянеться, що мова не заважає йому бути українським патріотом.

Є така організація – Російськомовні українські націоналісти. Ми вважаємо, що не мова є визначником любові до Батьківщини.

Я живу в Запоріжжі, але моя родина походить з Донецька. У мене там багато друзів. Але війна все змінила. Декому я вже пообіцяв, що якщо ми зустрінемося на фронті, то я не буду брати їх у полон, – говорить, грізно кривлячись дрібним школярським обличчям.

«Депутат» також має сімейні зв’язки з Донецьком – звідти його дружина.

Колеги називають його «Депутатом», бо у приватному житті він бізнесмен і депутат міської ради в Житомирі.

«Депутат» і «Скальд» взяли мене на прогулянку околицями. Показують дірки після недавніх вибухів мінометних снарядів.

Ось калібр 82, тут – 122. Це калібри так званого припинення вогню. Чи ти знаєш, що там нового в політиці? – запитують з тривогою. Солдати мають наказ не стріляти, але не розуміють чому. Вони переживають, що це може означати щось погане. Тут немає Інтернету і телефонного зв’язку, тому нічого не відомо про те, що президент Порошенко працює над наступними Мінськими угодами.

Показують мені, як учора відсвяткували День прапора. На смузі «нічийної землі», що на півдорозі між їхньою позицією та позицією сепаратистів, майорить український прапор. Це робота «Депутата».

Там раніше висів прапор ДНР. Я не міг відзначати свято Державного прапора, дивлячись на цей паршивий символ. Тому обережно підійшов з ножем і скотчем, зняв їхній і причепив свій прапор. Це поле заміноване. Мені здається, що сепаратисти не стріляли, бо з цікавістю чекали, що якась міна під мною от-от вибухне. Вони відкрили вогонь тільки тоді, коли я майже повернувся до бази.

Ти не думав про те, що міг загинути через шматок тканини? – запитала я.

Значення цього шматка тканини залежить від того, що маєте в серці. Це штандарт, за який загинули наші побратими. Штандарт, який посилює нашу впевненість, що, незалежно від рішень політиків, ми не віддамо цю землю, – замислюється. – Я не відчуваю, що День незалежності це свято, тому що ми тої незалежності ще не маємо. За 25 років офіційно суверенної України ми ніколи не були незалежною державою. Незалежність відчувається тільки тоді, коли за неї борються. На фронті ми маємо День незалежності кожного дня.

Автор: Моніка Андрушевська

Переклад: Наталія Соколова

Fot. mil.gov.ua

Share Button

Також перегляньте

Володимир Путін, Віктор Медведчук. Фото: jankoy.org.ua

Реванш Росії в Україні – реальна загроза

Доки світ повільно виходить з кризи, спричиненої пандемією COVID-19, Європі варто готуватись до наступних криз, …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.