середа, 1 Грудень, 2021
pluken
Головна / Думки та коментарі / Мовні та культурні відмінності між західними і східними регіонами України
majdan_kijów

Мовні та культурні відмінності між західними і східними регіонами України

Share Button

majdan_kijówКоли мене запитують, з чим у мене асоціюється Західна Україна, в пам’яті одразу виринає архітектура Львова, природа Карпат і, звичайно ж, вишиванки. Коли те саме запитують про Східну Україну, неможливо не згадати про важку працю шахтарів, розвинену промисловість і трудолюбивих людей. Дві частинки одного цілого – Західна і Східна Україна – мають багато спільного і відмінного водночас. Та наскільки значними є ці відмінності? І чи здатні вони внести розбрат у життя східних і західних українців?

Як українцям знайти спільну мову і де ж вона «загубилася»?

Що далі ви будете рухатися із заходу на схід України, то частіше чутимете російську мову, якою послуговується місцеве населення. Такі регіональні відмінності спостерігаються й між центральною та південною частинами України: якщо у першій більшість жителів розмовляє переважно українською, то у другій – здебільшого російською мовою.

На перший погляд, немає чому дивуватися, адже країн всуціль одномовних у світі майже не існує. Наприклад, у Канаді є дві державні мови – англійська та французька, а в Бельгії їх аж три – фламандська, французька та німецька.

Україна – багатонаціональна держава, і на її території, крім українців, проживають також поляки, євреї, татари, болгари, румуни, угорці і, звичайно ж, росіяни. Але… У Донецькій та Луганській областях, наприклад, за даними Всеукраїнського перепису населення (2001) проживало, відповідно, 38,2% та 39% росіян, а використання російської мови, згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології (2004), становило 93% у Донецькій та 89% у Луганській області. При цьому кількість жителів західних регіонів України, що використовують для спілкування російську мову, в десятки разів менша.

Як же так склалося, що, маючи одну Батьківщину, східні та західні українці розмовляють різними мовами? Відповідь на це запитання можна знайти, лише заглибившись в історію України. У різні часи, починаючи з ХІV століття, територію сучасної української держави ділили між собою багато держав-сусідів: Угорщина, Польща, Литва, Золота Орда, Молдова – у ХІV-ХV ст.; Угорщина, Польсько-Литовська держава, Московія, Османська імперія – у ХVІ–ХVІІІ ст.; Австрійська імперія, Польсько-Литовська держава, Російська та Османська імперії – у ХVІІІ–ХІХ ст.; Австрійська та Російська імперії – у ХХ ст. Проте наші західні сусіди значно менше утискали українську мову і культуру порівняно з тим, як це робили спочатку Російська імперія, а згодом і СРСР.

«Колонізація України російською, а згодом і совєтською імперією відбувалася протягом кількох століть, і її наслідки більш відчутні там, де вона була тривалішою – як на Ліво- та Правобережжі. А надто там, де опір автохтонної мовно-культурної традиції виявився мінімальним, з огляду на її недостатню тяглість та слабку закоріненість (як на Півдні та Сході), а також з огляду на те, що традиційні адміністративні та поліційні репресії проти українського руху доповнювалися особливо інтенсивним переселенням людності», – пише відомий український журналіст Микола Рябчук («Яка двомовність нам потрібна?»).

Як наслідок такої політики чисельність росіян на території України стрімко зростала: якщо у XVII-XVIII столітті їх майже не було, то за переписом 1926 року росіяни вже становили 8% населення, а за переписом 1989 року – 22%.

Західноукраїнські міста, в яких до окупації радянською армією в 1939 році практично не було російського населення, у 1950-х роках стали на четвертину або й на третину етнічно російськими, зазначає Микола Рябчук.

Отже, такі тривалі й систематичні утиски української мови і культури російською та радянською владами, що найбільш «успішними» були саме на східних територіях України, істотно знизили конкурентність української мови стосовно панівної на той час російської. Політика русифікації не лише зробила більшість українців двомовними, а й перетворила багатьох жителів нашої держави (переважно мешканців Сходу та Півдня України) на російськомовних.

«Але Україна зараз – незалежна держава. За вживання української вже не карають і не піддають репресіям. То чому ж така кількість жителів нашої держави і досі розмовляє мовою країни-сусіда?» – можете заперечити ви. Насправді зрусифікованість України, як наслідок кількох століть нашої колоніальної залежності від Росії та понад сотні заборон української мови, не може бути подолана так швидко. Українцям, які виросли й досі перебувають у російськомовному середовищі, надзвичайно важко перевчитися і почати говорити українською. Інша справа, коли людина, рідною для якої є українська, розмовляє російською «за компанію», «щоб не бути білою вороною» чи тому, що «так модно».

Та головне – щоб жителі нашої держави вчасно зрозуміли, що саме українська мова може і повинна стати символом усіх українців. Вона має бути спільною, а не відмінною рисою всіх регіонів України – західних і східних, північних, центральних і південних.

Один народ із безліччю культур

Територія України в сучасному вигляді сформувалася лише у ХХ столітті. До цього західний і східний регіони існували у різних політичних, економічних, соціальних та культурних умовах. Як наслідок, кожен регіон країни має сьогодні індивідуальні особливості своєї культури, традицій, побуту та ментальності.

Центр Разумкова у 2007 році спробував з’ясувати, наскільки українцям близькі за характером, звичаями і традиціями жителі різних регіонів України та деяких сусідніх країн. Результати дослідження дещо несподівані. Виявилося, що для Західної України найближчими є Буковина, Закарпаття, Київ, а Донбас перебуває майже на одному рівні з Польщею. Жителі Східної України натомість зізналися, що третьою за близькістю (після самого Донбасу та Слобожанщини) для них є Росія, а от Західна Україна займає «почесне» місце після АР Крим, центрального регіону і Білорусі.

Культурні та ментальні відмінності населення Сходу і Заходу України обумовлені як історично, так і географічно. Культура не визнає кордонів, тому територіально близька Росія так само сильно впливала і впливає на культуру східних регіонів України, як країни західної Європи – на культуру західних областей.

Справжня відмінність культур полягає не в тому, що у східних областях держави набагато рідше носять вишиванки і танцюють гопака, ніж у західних. Це – лише зовнішня форма культури. Внутрішня ж захована глибоко в наших головах. Різна культура – це не лише різні мистецтво, традиції і звичаї, це, в першу чергу, ментальність, світогляд, національний досвід, які у східних і західних українців формувалися у принципово різних умовах. І замість постійно шукати відповідь на запитання «А чим же іще вони відрізняються від нас?», варто вчитися розуміти один одного.

За словами українського журналіста Олега Романчука, «розділ між Сходом і Заходом України проходить не по лінії Дніпра, а насамперед у свідомості людей. Проблема на ментальному, культурному, світоглядному рівнях». Тому нам варто намагатися об’єднати Україну перш за все не територіально, а духовно.

Олена Воробйова

Share Button

Також перегляньте

Володимир Путін, Віктор Медведчук. Фото: jankoy.org.ua

Реванш Росії в Україні – реальна загроза

Доки світ повільно виходить з кризи, спричиненої пандемією COVID-19, Європі варто готуватись до наступних криз, …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.