Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Чому іноземним чиновникам українські паспорти дають одразу, а воїни-добровольці чекають їх роками
Повідомлення про «позачергове», окремим указом президента, надання громадянства України двом росіянам – громадській діячці Марії Гайдар та журналістові Володимиру Федоріну – спричинило хвилю обурення в українському суспільстві. До свіжоспечених власникам паспортів із тризубом на обкладинці у громадськості знайшлося чимало закидів, але головна претензія адресована все ж не їм, а українській владі. Яка ощасливлює іноземців українським громадянством аж надто вибірково.
Пані Гайдар, приїхавши працювати в Одеську обласну держадміністрацію на запрошення її голови Михеїла Саакашвілі, вже менш ніж за місяць трохи здивовано гортала сторінки свого нового посвідчення української особи. Тоді як десятки її співвітчизників, а також поляків, білорусів та представників інших держав, які вже більше року ризикують за Україну життям, воюючи на Донбасі, упродовж усього цього часу марно чекають задоволення їхніх прохань про надання українського громадянства.
Згідно з українським законодавством, у тих випадках, коли це становить державний інтерес, президент має право надавати громадянство іноземцям «в екстреному порядку», тобто без дотримання необхідних в інших випадках умов – як, скажімо, п’ятирічний термін проживання на території України. Неодмінною залишається лише вимога припинення громадянства іншої держави, оскільки подвійне заборонене Конституцією України.
І представляючи ще 2 грудня у Верховній Раді кандидатуру Степана Полторака на посаду міністра оборони, президент Петро Порошенко пообіцяв задовольнити прохання учасників антитерористичної операції про надання громадянства їхнім бойовим побратимам з паспортами інших держав.
Декому з них і справді пощастило. Так, указом глави держави від 23 квітня 2015 року громадянство було надане російському кінорежисеру, учаснику кінооб’єднання «Вавилон’13», бійцеві українського добровольчого батальйону «Київська Русь» Крістіану Жерегі.
У лютому, в день свого 25-річчя, він написав у Facebook, що мріє тільки про один подарунок – українське громадянство: «Не хочу померти, захищаючи цю землю з російським паспортом у кишені». Менш ніж за добу Крістіану передзвонили з адміністрації Порошенка, і невдовзі його мрія здійснилася.
З гордістю демонструє журналістам свій «синьо-жовтий» паспорт і колишній офіцер ФСБ Росії Ілля Богданов, який перейшов на бік України і воював у лавах «Правого сектору». «Мені пощастило [швидко отримати громадянство], бо я досить відомий. Іншим – значно важче», – каже Ілля, історія якого справді набула значного резонансу в пресі. Отримати синій паспорт із тризубом Богданову вдалося насамперед завдяки масованій кампанії на підтримку такого рішення, організованій його прихильниками в тій самій соціальній мережі.
Також рішенням президента став громадянином України білоруський боєць добровольчого батальйону (далі – полку) Національної гвардії «Азов» Сергій Коротких.
Але таких успішних історій у зоні АТО поки що меншість.
Більше року воює проти російсько-сепаратистських військ у складі добровольчого батальйону «Донбас» (підпорядкування Нацгвардії України) польський письменник і терапевт-нарколог Вадим Кшижаняк (Wadim Krzyżaniak).
«Мій дідусь був українцем, я зростав у любові до України. Тому й відгукнувся на прохання українських політиків про допомогу», – розповідає 44-річний варшав’янин, який воює за батьківщину предків за покликом серця, не отримуючи за це жодної копійки.
Вадим побоюється, що в Польщі його може чекати тюремне ув’язнення за участь у бойових діях в іншій державі. Про це він розповів в інтерв’ю «Газеті виборчій». Єдиний вихід – отримати українське громадянство.
Посприяти в цьому Кшижаняку обіцяв міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Але незважаючи на те, що всі необхідні документи він подав іще в грудні минулого року, українського паспорта у Вадима досі немає.
Формально, Кшижаняк порушує закони України, адже тримісячний термін його можливого перебування в Україні без візи давно минув. Але боєць стійко несе службу, ні про що не шкодує і не вважає себе найманцем – бо ж не отримує платню.
Журналісти зустрілися з Вадимом в одній із найгарячіших точок АТО – селищі Широкіне під Маріуполем. «Єдине, чого я боюся, – це те, що чиновники згадають мене, коли я вже загину. Україна пам’ятатиме, що був такий поляк, який боровся за неї. Проблема в тому, що я не хочу вмирати. Я хочу жити», – каже Вадим Кшижаняк.
Це лише один із багатьох прикладів, які свідчать про те, що іноземним воякам-добровольцям отримати громадянство України значно складніше, ніж іноземним чиновникам і навіть журналістам.
Міністр фінансів Наталія Яресько, міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі, міністр економіки Айварас Абромавічус, заступник міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе, заступник генерального прокурора Давід Сакварелідзе, голова Одеської держадміністрації Михеїл Саакашвілі, начальник міліції Одеської області Гіоргі Лорткіпанідзе – це неповний перелік урядовців, які за останній рік стали громадянами України «в екстреному порядку» «в інтересах держави». Незважаючи на певні суперечки з приводу того, чи справді Україні приносять велику користь іноземні менеджери в уряді, відповідні укази президента громадськість сприйняла з розумінням. Але невдоволення вибірковим підходом, який залишає фактично поза законом іноземних добровольців, неухильно наростало. І вихлюпнулося в хвилю обурення після «нагородження» українським паспортом Гайдар та Федорина.
Авжеж, держава Україна сама запрошує до роботи у структурах влади певних «легіонерів», тоді як добровольці приїжджають на війну самі, та ще й не всі з них, маючи в руках зброю, можуть вважатися лояльними до влади в Києві. Але і «запрошеним легіонерам» є чим дорікнути.
Колишньому головному редактору журналу «Forbes Україна» (який виходив російською мовою) пригадали статтю «День соборності» в російській газеті «Ведомості». У ній Федорин на другий день після перших убивств на Майдані 22 січня 2014 року художньо описував, як «бійці «Беркута» з красивими мужніми обличчями – хоч зараз знімай у рекламі контрактної армії – рушили по застиглій лавою кризі і, легко взявши благеньку барикаду, погнали протестувальників униз до Європейської площі».
До правнучки радянського письменника Аркадія Гайдара та дочки глави уряду, міністра фінансів Росії початку 1990-х років Марії Єгорівни Гайдар закидів виявилося ще більше. Уважні блогери розшукали в соціальних мережах її записи, в яких Маша звинувачувала Грузію в розв’язанні війни проти Росії у серпні 2008-го, називала грузинського президента Саакашвілі – свого нинішнього керівника в Одеській ОДА – «гидотним», визнавала Крим територією Росії тощо.
«Отже, Маша Гайдар отримала українське громадянство. З Україною вона до цього ніяк не була пов’язана, працювала у фонді, який отримував гроші від влади Російської Федерації, і до опозиції її зараховували тільки за старою пам’яттю. Остання її опозиційна акція відбулася дев’ять років тому, – наголошує керівник прес-служби «Правого сектору» Артем Скоропадський, який також є громадянином Росії і давно чекає на паспорт із тризубом. – Крім Маші, є ще близько 50 активістів-іноземців «Правого сектору», які не просто щось-там казали по телевізору, а воювали і воюють на фронті просто зараз. Воюють за Україну. А ще є такі самі бійці-іноземці з батальйону ОУН. І у них громадянства нема. А в Маші – є».
До цих слів можна додати, що десятки іноземців воюють і в інших підрозділах – «Азов», «Донбас», «Айдар» тощо. Тож кількість «легіонерів» в українському війську обраховується сотнями. Не всі вони просять про надання громадянства, але таких, хто чекає цього кроку президента – принаймні десятки.
«Надто персоніфікований, власне – піар-підхід» до роздачі українських паспортів іноземцям критикує відомий журналіст та громадський діяч Вахтанг Кіпіані. На його думку, «потрібна проста і чітка система прийняття в українське громадянство тих, хто цього хоче». «Ми не США, Канада чи Євросоюз. Не йдеться про мільйони людей, які пролазять під колючим дротом, їдуть у трейлерах і пливуть на плотах, щоб жити в Україні, – наголошує Вахтанг. – Знаю кількох українців за походженням, які роками не можуть отримати «по закону» громадянство. Кожен, хто хоче принести або вже приносить добро Україні, має легко отримувати паспорт, українці з діаспори – зокрема. І без фарисейства – коли одним документ за кілька тижнів, іншим – багаторічне очікування».
У Державній міграційній службі України, яка опікується питаннями надання громадянства в звичайному режимі, наводять серйозний аргумент: в умовах війни до роздачі паспортів треба підходити особливо ретельно, аби в лави українських громадян не затесалися диверсанти і зловмисники.
Щоденно ризикувати життям на Донбасі й свободою за умови можливого повернення (чи навіть депортації) додому, зокрема в Росію – цього, очевидно, в очах можновладців недостатньо для того, аби довести серйозність намірів стати громадянином України.
А тим часом у Верховній Раді, що з липня перебуває на канікулах, лежить ухвалений за основу законопроект про внесення змін до закону «Про громадянство». Він передбачає спрощення отримання громадянства іноземцями, що захищали територіальну цілісність України на сході, беручи участь в антитерористичній операції, або зазнали переслідувань на батьківщині у зв’язку з підтримкою суверенітету України.
Підтримавши його в першому читанні, парламент відправив документ на доопрацювання – експерти назвали проект, внесений на розгляд ВР депутатами від Радикальної партії, радше популістським, ніж таким, що справді вирішує вказану проблему.
Дмитро ЛИХОВІЙ
