Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Нескінченні «батареї» скляних трилітрових банок із салом та консерваціями в солдатських їдальнях – так виглядав початок волонтерської допомоги для тих вояків, хто був призваний до війська в рамках першої хвилі мобілізації навесні 2014 року.
Збройні сили були неготові до величезного напливу «зайвих ротів». Стандартне меню в моїй 1-й окремій танковій бригаді майже щодня пропонувало «делікатеси» у вигляді перлової каші з підливою на основі голів кільки, залитих окропом. Саме волонтери допомогли тоді десяткам тисяч мобілізованих вижити в непростих умовах та стати до бою з російсько-терористичними агресорами. Ми ще довго спали б на голих панцерних сітках, якби не надіслані доброчинцями вантажівки з матрацами, ковдрами й подушками. Ми залишалися б незахищеними в боях, якби не волонтерські бронежилети й кевларові шоломи, придбані на пожертви громади.
Потужний волонтерський рух став одним із головних здобутків Революції Гідності і переніс всю свою потужність на підтримку Збройних сил.
Якщо узагальнювати, то:
- Протягом півтора року роботи на армію волонтерський рух зазнав суттєвих трансформацій, став більш організованим і системним, підтримавши чи замінивши цілі напрямки Міністерства оборони.
- Обсяг фінансової допомоги війську від простих громадян за рік скоротився в десятки разів, натомість значною залишається підтримка ЗСУ через волонтерські фонди з боку бізнесу.
- Міністерство оборони і надалі є інертною забюрократизованою структурою та чинить опір спробам волонтерів реформувати застарілу систему забезпечення армії.
- При цьому забезпечення Збройних сил порівняно з 2014 роком значно поліпшилося. Тож волонтери сконцентрувалися на окремих проблемних питаннях, тоді як базові потреби війська в стані великої мобілізації покриває держава та іноземні партнери.
Великі фонди пліч-о-пліч із «дикими» родичами
«За рік волонтерський рух змінився дуже відчутно, навіть кардинально, – каже в інтерв’ю Polukr.net Роман Балан (псевдо Сініцин), співзасновник одного з найбільших волонтерських об’єднань «Народний тил». – Це починалося стихійно й хаотично ще з часів Майдану, потім викристалізувалося в якісь структури – більші, менші, середні. Тепер ці фонди отримали спеціалізацію за різними напрямками, формалізувалися юридично».
При цьому залишається багато так званих «диких» волонтерів, які самі або з друзями допомагають певним підрозділам. «Тепер загальний порив суспільства переключився на невеликі об’єднання родичів, близьких, друзів і колег тих чоловіків, яких мобілізовують до війська і яким потрібно адресно допомагати», – зазначає активістка ГО «Всеукраїнське об’єднання «Патріот» Олена Нагорна.
«Ми таким людям допомагаємо із закупівлями. Адже багато специфічних речей можемо придбати дешевше, враховуючи базу контактів та об’єм закупівель», – додає Роман Балан.
Служити стало краще
Усі опитані Polukr.net волонтери погоджуються, що протягом року держава зробила великий крок уперед в питанні матеріального забезпечення Збройних сил, зокрема й за допомогою волонтерських потужностей. Однак залишається чимало проблемних напрямків, де складно обійтися без суспільних пожертв і активної роботи волонтерів та їхніх великих структур – як-то фонди «Повернись живим», «Армія SOS», «Народний тил», «Крила Фенікса», «Волонтерська сотня» та ін.
«Народний тил» дійшов до своєї конкретної спеціалізації приблизно три місяці тому, – розповідає один із його лідерів Роман Балан. – Тепер ми не займаємося обмундируванням і загалом спорядженням, а концентруємося на чотирьох напрямках: оптика й тепловізори, медицина – медичні курси й аптечки, автомобілі для армії та їх переобладнання (це проект «Колеса «Народного тилу»), а також безпілотні літальні апарати. Щодо останнього, то в нас є своя школа, ми підготували вже більше 30 безпілотників та навчили ними керувати близько 200 людей».
Тепер великі волонтерські організації майже не постачають в армію військову форму, берці, шкарпетки, засоби захисту та іншу амуніцію, хоча торік возили це тоннами.
«За останній рік держава на цьому напрямку зробила справді дуже багато, – визнає Балан-Сініцин. – Бронежилети й шоломи ми припинили закуповувати ще в листопаді. Цю проблему можна вважати розв’язаною Міністерством оборони. Звісно, трапляються поодинокі випадки, коли бійцям не видають амуніцію. Але це питання до конкретних «начвєщів» (відповідальних за речове забезпечення в підрозділах) і служб забезпечення, які мають доставити це зі складів. На складах це майно є».
Про те, що тепер проблема полягає більше в розподілі уніформи й амуніції зі складів, а не в браку цього майна, пише в соцмережі і Юрій Бірюков – один із провідних волонтерів, який торік став радником президента й помічником міністра оборони.
Те саме стосується і харчування. «Тепер меню, яке забезпечує солдатові держава, цілком їстівне. Не 5 зірок, але й не помиї. Так, якість їжі ще залишає бажати кращого, і норми забезпечення ще не такі, як хотілося б в ідеалі (наш законопроект з цього приводу лише кілька днів як набув чинності). Однак прогрес є», – зазначає Бірюков, який є засновником фонду «Крила Фенікса».
Наразі в армії залишається стара схема постачання продовольства: провізію закуповує не міністерство, а чотири фірми, з якими укладено угоду на «послугу годування». «Там каламутно, виправити цю схему неможливо, – так Бірюков відповідає на питання, чому в солдатському раціоні навіть улітку фактично немає свіжих овочів. – Але ми (волонтери) йдемо альтернативним шляхом і починаємо пілотний проект, який має змінити ситуацію. Пілот стартує з 15 вересня».
«З «очима» проблема теж вирішена, так само зі зв’язком стало набагато краще, – веде далі Роман Балан. – Надходить американська допомога, підписано контракт із компанією «Моторола». Так що волонтери вже не мусять масово купувати рації, як це було рік тому».
Волонтерські напрямки
«Гірше – з тепловізорами, – визнає представник «Народного тилу». – Міністерство оборони фактично досі їх не закуповує. Хоча важко переоцінити значення цих приладів на «передку» – вони дають можливість бачити маневри ворога вночі. Крім того, дуже важливими є характеристики тих тепловізорів, які надходять у ЗСУ. Скажімо, один із підрозділів на лінії бойового зіткнення нещодавно отримав у рамках американської допомоги 56 «теплаків» із дальністю дії 300-400 метрів. Це явно недостатньо. Бійці вже ледве не поплатилися життям через цю «близорукість». Ми ж (волонтери) поставляємо тепловізори з дальністю 800-1200 метрів».
Саме волонтери, а не офіційні структури, залишаються основними постачальниками для армії сучасних прицілів для стрілецької зброї та безпілотних літальних апаратів.
Щодо безпілотників, то Сініцин визнає: «В Україні ентузіасти їх роблять для армії багато де, і для навчання військових лише в Києві є 3-4 школи. Але все це – напівдилетантство і невійськова техніка. Проблема – у відкритих каналах зв’язку [оператора з БПЛА]. Ці літаки падають, розбиваються, їх без проблем глушать засоби радіоелектронної розвідки. Ми лише за півроку втратили близько десятка цих дуже недешевих апаратів. На цьому напрямку попереду ще дуже багато роботи».
Серед напрямків, на яких визначальну роль відіграють волонтери, – додаткові автомобілі для фронтових підрозділів, переобладнані під армійську специфіку, а також реабілітація вояків, психологічна підтримка демобілізованих.
Проблеми волонтерів на даному етапі: скорочення надходжень і шахраї
Прямі пожертви громадянами коштів на рахунок Міністерства оборони не виправдали себе. Державна машина виявилася занадто громіздкою й інертною, щоб оперативно і в повному обсязі пустити благодійні надходження на потреби армії. Тож саме волонтери стали тими посередниками, яким довіряє громада і які акумулюють на рахунках своїх фондів величезні суми переказів на підтримку Збройних сил.
Утім, час спливає, в суспільстві накопичується втома від війни на Сході, та й економічна криза впливає на можливості простих людей допомагати армії.
«Об’єм пожертв на волонтерські рахунки зменшився в рази, якщо не в десятки разів, – розповідає Олена Нагорна з ВО «Патріот». – Перша хвиля допомоги армії була дуже потужна – люди на емоціях переказували велетенські кошти. А тепер невеликим волонтерським групам допомагають в основному їхні знайомі, «свої люди».
«Грошові пожертви для «Народного тилу» скоротилися приблизно в три-чотири рази», – так описує касу свого фонду Роман Балан, ще раз наголошуючи, що волонтерське об’єднання оптимізувало витрати, сконцентрувавшись на головному.
«Найдрібніші перекази на наші карткові рахунки – від простих людей у сумі 100-200 гривень – наче обрізало. Тепер у структурі наших надходжень близько 60% займають кошти від бізнесу, підприємств, які нам дають гроші під певні проекти», – розповідає представник «Народного тилу».
Як випливає з розмов із різними волонтерами, багато фондів зараз просто «загинаються» з коштами та речовими пожертвами.
Роман Балан наводить ілюстрацію: «Ми в одній київській мережі супермаркетів збираємо продукти на потреби армії – просимо покупців класти харчові пожертви у візки на виході. То тут допомога скоротилася приблизно у вісім разів порівняно з тим, що люди давали раніше».
Представники меншого волонтерського фонду – ВО «Патріот», де раніше теж збирали багато речей і продуктів для Збройних сил, – озвучують ще більш песимістичні дані: за ціле літо їм принесли для армії аж одну річ – гітару…
Утім, мабуть, саме на цьому етапі час перекласти решту навантаження в галузі забезпечення армії елементарними речами з небайдужих благодійників на державу.
До того ж, багатьох простих громадян-жертводавців спантеличили й дезорієнтували численні шахраї, які почали паразитувати на довірі суспільства до волонтерських рухів. Був час, коли вулиці, підземні переходи й громадський транспорт заполонили представники псевдоволонтерських організацій, найняті на роботу за оголошеннями в мережі інтернет. Ці хлопці та дівчата ідуть «в народ» із прозорими скриньками, збираючи пожертви нібито на «армію», «АТО», «ЗСУ», «лікування бійців», а іноді – взагалі на неіснуючі підрозділи на шталт «батальйону Ісуса Христа». Зареєструвати таку організацію юридично не становить великої праці. Тож із документами у псевдоволонтерів все гаразд. Ось тільки розслідування ЗМІ встановили, що таких «збирачів» із прозорими скриньками наймають на роботу за винагороду у вигляді чималого проценту від зібраних пожертв. При цьому левова частка народної допомоги осідає в кишенях спритних організаторів цих цілком легальних фірм. А от яка частина офіри доходить безпосередньо до бійців (і чи доходить взагалі) – велике питання.
У цьому сенсі потрібно віддати належне і ЗМІ, і суспільству: після низки журналістських розслідувань кількість таких явних псевдоволонтерів помітно зменшилася.
Хоча, на жаль, армія залишається благодатним ґрунтом як для афер різноманітних «остапів бендерів» зі сторони, так і для численних незаконних оборудок у виконанні самих військовослужбовців.
Волонтери намагаються боротись із цими явищами. «Тепер, перш ніж виконати чиєсь замовлення й комусь допомогти, ми з’ясовуємо через командирів, наскільки ця річ потрібна конкретному бійцеві або підрозділу, чи буде це поставлено на баланс, по факту вимагаємо звітів, – розповідає Олена Нагорна. – Бо інколи виявляється, що, скажімо, передані волонтерами сухі борщі реалізовуються в «генделику» біля розташування підрозділу».
Чи можуть чесні волонтери заробляти на волонтерстві
У процесі організації допомоги армії постала делікатна тема: чи можуть чесні волонтери отримувати гроші за свою роботу.
Це питання ледь не спричинило розкол у волонтерському русі. Адже навіть у тлумачних словниках вказано: «волонтер – це той, хто не отримує платні за виконувану роботу». «Як можна працювати на інших умовах?» – запитують окремі волонтери в соцмережах.
Але, певно, емоції вляжуться, все з’ясується та стане на свої місця. У частини волонтерів залишається діючий бізнес, що приносить прибуток. Ще одна частина присвячує волонтерству неповний робочий день. А головне – не обов’язково залишатися волонтером у «чистому» вигляді, щоб суттєво допомагати армії.
Роман Балан в інтерв’ю Polukr.net описує два підходи до організації волонтерської роботи великими фондами: «Народний тил» сплачує тільки за офіс – людей на ставках у нас немає й не буде, наші волонтери працюють по півдня, зранку чи ввечері. Але є й інші великі волонтерські фонди, які сповідують західну модель із постановкою конкретних завдань, беруть працівників на «фул тайм», ефективно реалізують серйозні проекти і при цьому 15-20% коштів виділяють на свої поточні витрати, зокрема на зарплати працівникам. Не бачу в цьому нічого поганого. Це нормально, якщо поставлені завдання виконуються».
Стіна перед «Волонтерським десантом»
При тому що волонтерські фонди добре опрацьовують та каналізують суспільну допомогу армії, головне завдання – інше. Потрібно так реформувати Міністерство оборони й оптимізувати його діяльність, щоб на функціонування Збройних сил вистачало коштів державного бюджету та зусиль офіційних структур.
Потроху розв’язувати цю проблему взявся «Волонтерський десант» – група чоловіків та жінок, які пішли працювати в структуру оборонного відомства й реалізовувати амбітні проекти з реформування роботи МО на підтримку армії. Зокрема, президент Петро Порошенко ухвалив сміливе політичне рішення – поставити волонтерку Неллі Стельмах тимчасово виконуючим обов’язки директора департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони.
(Із цієї ж опери – порівняно «свіже» призначення керівника ВО «Народний тил» Георгія Туки головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації, що теж свідчить про неабияку довіру президента Порошенка до найбільш авторитетних представників волонтерського руху.)
Саме «Волонтерський десант» протягом року допоміг МО просунутися далеко вперед у питаннях обмундирування нового зразка для розширеного складу ЗСУ, харчування армії, забезпечення вояків медичними засобами. Навіть у модернізації деяких наявних озброєнь.
Але при цьому «Волонтерський десант» виявив низку сумних тенденцій. «Волонтерський десант» працює в тісному контакті з усім волонтерським рухом, і з того що я бачу, роблю висновок: у Міністерстві оборони немає запиту на докорінні реформи, – каже Роман Балан. – Волонтери в МО постійно б’ються головою в паперову бюрократичну стіну. Я знаю багатьох людей, які прийшли в міністерство з мотивацією змінити систему. Але система настільки сама себе захищає, що дуже важко щось зробити. Чесно кажучи, я їм зараз не заздрю».
«Тим не менше, деякі їхні проекти працюють. Нова форма – яка б вона не була – шиється, армія нею забезпечується. Над аптечками билися рік, і вони от-от уже на виході. Модернізується система армійського харчування, розширюється добовий раціон. Будуть нові сухпайки і ще багато чого», – визнає Сініцин.
Як повідомили Polukr.net у «Волонтерському десанті», якщо не рахувати формального схвалення міністра оборони та головнокомандувача, їхня робота в МО наштовхується на відвертий саботаж. Річ у тім, що військові чиновники десятиліттями «сиділи на відкатах»: при мізерних офіційних зарплатах брали хабарі за допуск певних фірм до заробітку на постачанні Збройних сил, і ці «відкати» розподілялися на всіх працівників різних відділів МО як доплата до їхнього заробітку. «Волонтерський десант» стає на заваді таким схемам. Але посадовці відмовляються працювати інакше. «У відповідь чиновницька машина саботує нові проекти та ініціативи. Підписання одного папірця можна чекати тижнями», – скаржиться наш співрозмовник.
До саботажу додається величезна інерція армії та її опір реформам «за умовчанням». Скажімо, днями стало відомо про розпорядження, яким накладено заборону на допомогу підрозділам з боку волонтерів-одинаків. Усі вони нібито мають спрямовувати зібрані кошти й майно суто на рахунки Міністерства оборони.
«Це маячня, нонсенс, – відгукується про новину від «Радіо Свобода» співзасновник ВО «Народний тил» Роман Балан. – Це все одно що наказом вищого командування заборонити солдатам використання мобільних телефонів або спонукати їх видалитися з соціальних мереж в інтернеті. Такі накази теж були, але засвідчили свою неспроможність».
«Сьогодні масовий волонтерський рух здебільшого тримається не на великих розкручених фондах, а на простих людях із регіонів, – каже Роман. – Вони підтримують своїх родичів, друзів, знайомих та їхні підрозділи – наприклад, везуть із Франківська в Курахове половину заколотого кабана й коліматорний приціл. Як їм можна це заборонити?!»
Експертна оцінка для Polukr.net
Олена Нагорна, волонтер ВО «Патріот»:
- Деякі волонтерські проекти еволюціонували в практично-інноваційні. Волонтерам ми завдячуємо унікальними розробками, ба навіть винаходами. Чого варті спецзв’язок, невидимі для тепловізорів «кікімори», вдосконалення оптичних прицілів або кровоспинне, яке, кажуть, перевершило американські аналоги.
Травневу виставку «Волонтерський воєнпром» критикували за комерціалізацію, але я побачила в цьому позитив. Малий та середній бізнес заворушився, виконуючи волонтерські замовлення. Самі військові скеровують виробництво, та й волонтери в патріотичному пориві досягли розуміння, що минув період вживаної «мілітарки» з-за кордону – кошти вкладаються у розвиток внутрішнього виробництва.
А головне – тепер волонтери вийшли на новий рівень: створення інструментів впливу на систему. Сформовано горизонтальні зв’язки, є розуміння напрямку руху та інструментів, які можна при цьому використовувати. Завдяки волонтерам вже практично збудовано каркас нового формату громадянського суспільства.
І для державної машини, яка опинилася в ролі опонента до цієї активної частини суспільства, наразі є лише два шляхи: або йти на реальні поступки й реформуватися, або вступити у відкрите протистояння з людьми.
Дмитро ЛИХОВІЙ
