вівторок, 5 Липень, 2022
pluken
Головна / Думки та коментарі / Мобілізація в Україні: на хибних припущеннях не вдасться далеко заїхати
ato_voyska

Мобілізація в Україні: на хибних припущеннях не вдасться далеко заїхати

Share Button

ato_voyskaЗа двадцять два роки пацифізм міцно вкорінився в українському суспільстві. Як наслідок, захищати Україну можуть і хочуть менше людей, ніж треба.

Четверта хвиля часткової мобілізації в Україні триває з 20 січня 2015 року і мала б закінчитися до 20 квітня 2015 року. 20 лютого полковник Сергій Галушко, заступник керівника департаменту інформаційних технологій міністерства оборони України, повідомив на брифінгу журналістам, що «мобілізація йде за планом». З військово-бюрократичної мови Галушка можна зробити висновок, що військові комісаріати за перший місяць мобілізації змогли відправили у навчальні центри та центри перепідготовки близько 80% військовозобов’язаних від встановленого плану на перший етап четвертої хвилі. Натомість, на брифінгу 3 березня речник міністерства оборони Вікторія Кушнір повідомила, що за остаточними підсумками першого етапу план з відправки мобілізованих вдалося виконати на 90%. 10 березня цей показник вдалося довести до 95%.

Втім, міністерство оборони не розкриває навіть приблизної кількості мобілізованих. На початку 2015 року, за оцінкою міністерства, за четвертою хвилею мобілізації у Збройні Сили України мали б потрапити близько 50 тис. військовозобов’язаних (40 тис. на службу за мобілізацією та 10 тис. на службу за контрактом). Єдиною точною цифрою є кількість добровольців, тобто військовозобов’язаних, що добровільно прийшли до військових комісаріатів і були визнаними придатними до військової служби – станом на 20 лютого 4058 осіб.

Усі мобілізовані мають пройти перепідготовку або підготовку у навчальних центрах ЗСУ протягом щонайменше 26 днів, а також взяти участь у бойовому злагодженні у своїй військовій частині, що триватиме ще 15 днів. Меншою мірою мобілізація зачепила також Національну гвардію і Державну прикордонну службу.

Всупереч оптимістичним заявам представників центрального апарату міністерства оборони, з різних областей надходить інформація, що плани з мобілізації військовозобов’язаних не виконуються. Джерелами інформації у таких випадках найчастіше є або обласні державні адміністрації, або обласні військові комісаріати.

Очевидно, що найгірша ситуація – у Харківській області, у якій план з мобілізації для четвертої хвилі було знижено з 3500 до 2793 військовозобов’язаних. Станом на 18 лютого мобілізованими у Харківській області вважалися лише близько 800 військовозобов’язаних. Ухиляння від отримання повісток, використання фальшивих медичних довідок набуло масового характеру. За даними військових комісаріатів, лише у Харківській області ухиляються від мобілізації близько 4,5 тис. осіб, серед яких є військовозобов’язані, що відмовляються отримувати повістки, отримали повістку, але не прийшли до військового комісаріату, або ж їх не можуть знайти ані за місцем реєстрації, ані за місцем роботи. Станом на 2 березня виконання плану з мобілізації у Харківській області за першим етапом сягнуло лише 50%.

Про незадовільне виконання плану з мобілізації військовозобов’язаних інформують також медіа деяких західноукраїнських областей, зокрема Тернопільської та Волинської. Найкращий показник із західноукраїнських областей демонструє лише Рівненська область – близько 100% плану.

Проблемою є також низька якість людського мобілізаційного ресурсу та корупція у військово-лікарських комісіях та медичних установах: наприклад, за даними військових комісаріатів Волинської області, з усіх військовозобов’язаних, що пройшли станом на 23 лютого медичні огляди, лише 35% у кінцевому підсумку були визнані придатними до служби. У тій же області комісари зазначають, що військозобов’язані 1960-1970-х рр. народження з більшою ймовірністю приходять до військових комісаріатів, ніж військовозобов’язані 1980-1990-х рр. народження, хоча й у більшості вже не можуть похвалитися добрим станом здоров’я. Водночас, офіцери, що займаються підготовкою та перепідготовкою мобілізованих у навчальних центрах ЗСУ, нарікають на стійку алкогольну залежність серед частини своїх підлеглих.

Очевидно, що ризики для провалу мобілізації у 2015 році є настільки високими, що вони спонукали уряд провести у лютому 2015 р. через Верховну Раду закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини», яким, зокрема, суттєво посилено відповідальність за дезертирство, симуляцію, самоскалічення, ухилення від військової служби в інший спосіб або відмову від неї в умовах особливого періоду (діє в Україні з 17 березня 2014 р.). Крім того, Головна військова прокуратура (а також СБУ) активно відкриває кримінальні провадження та проводить досудові розслідування за фактами спроб зриву мобілізації через інтернет – коли на окремих сайтах або у соціальних мережах поширюють інформацію про різні способи уникнути мобілізації або «законно» відмовитися від несення обов’язків військової служби. Підставою для цього є нова стаття у Кримінальному Кодексі – 114-1 – «Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань». Цією статтею скористалася вже СБУ, висунувши звинувачення журналісту і блогеру з Івано-Франківська Руслану Коцабі, що публічно закликав військовозобов’язаних ігнорувати повістки. Зараз Коцаба перебуває у слідчому ізоляторі в очікуванні суду.

Декларативна готовність громадян України воювати за свою країну (як варіант у соцопитуванннях – «захищати зі зброєю у руках» у випадку агресії (Росії) або окупації) за різними опитуваннями є не вищою за 38%. Натомість, практичну готовність воювати самі громадяни прогнозують на ще нижчому рівні. В опитуванні, що проводив Київський міжнародний інститут соціології на замовлення тижневика «Дзеркало тижня» з 6 по 17 грудня 2014 р. в усіх областях України (на контрольованій урядом території) респондентів просили відповісти на запитання: «Що робитиме Ваш знайомий, якщо відновляться воєнні дії і буде оголошена загальна мобілізація?». Відповідь «Обов’язково піде до армії та воюватиме» обрали 27,4% опитаних (у галицьких областях – 47,6%, але частина відповідей і тут навряд чи була щирою). 37,8% визнали, що їм важко визначитися. 15,1% відмовилися відповідати. Натомість, щиру відповідь «Спробує ухилитися від мобілізації» обрали лише 14,5%.

Водночас, є щонайменше шість чинників, які негативно впливають і впливатимуть на перебіг мобілізації у 2015 році. Більшість з них вже були використані у російських інформаційно-психологічних операціях, спрямованих на провал мобілізації в Україні, а інші ще можуть бути використані. Характерною особливістю цих операцій є широка участь у них українських виконавців, тобто громадян України. На жаль, політичне та військове керівництво України навряд чи зможе нейтралізувати ці чинники у короткостроковій перспективі.

Чинники ймовірного провалу мобілізації у 2015 р.

1. Стійка нелояльність частини населення до української держави. Йдеться саме про ту частину населення, яку звикли називати «п’ятою колоною». У соціологічних опитуваннях йдеться про людей, що зустрічали б російські війська як «визволителів», приєдналися б до них або допомагали та сприяли їм в окупації територій, де вони живуть. За даними згаданого вже опитування, проведеного на замовлення «ДТ», у всіх південних та східних областях таких людей 2,7% (хоча й не виключено що більше, з огляду на відмови та визнання складності визначення з вибором). Найбільше таких людей у Харківській області – 7,2% (очевидно, що у Харкові їхня частка вища). За іншими даними, у лютому 2015 року 12,4% мешканців Одеси були готові б назвати окупацію міста російськими військами «визволенням». Додамо, що серед цієї частини населення російські спецслужби вербують інформаторів, агентів, знаходять виконавців для проведення інформаційно-психологічних операцій проти проведення мобілізації.

2. Серйозні помилки політичного та/або військового керівництва, що ведуть до масових загибелі/поранень/потрапляння у полон. Прикладом є перетворення оборони території Донецького аеропорту на символ незламності Збройних Сил, що відбулося, зокрема, за участі президента Порошенка, з наступною здачею його російським силам і значними втратами серед українських військових. Іншим прикладом є хибний розрахунок президента Порошенка та його оточення про відсутність у ворога волі до захоплення неготового до оборони Дебальцівського плацдарму у період оголошеного перемир’я. Усі поразки, втрати, навіть якщо вони мають символічне значення, деморалізують не лише самі Збройні Сили, але й військовозобов’язаних, яких можуть мобілізувати, особливо якщо в інформаційно-психологічних операціях ворог робить наголос на вигаданій «зраді» політичним та військовим керівництвом країни своїх військових.

3. Вкорінена недовіра до вищого керівництва держави (нинішньої влади, зокрема), державних інституцій, зокрема ЗСУ. Ця недовіра властива значній частині населення, як тій, що мислить раціонально (спираючись на власний досвід і факти про незадовільний стан справ у Збройних Силах, брак досвіду у військових справах у політичного керівництва країни), так і тій, що схильна підтримувати популістські гасла та громадські рухи, включно з ультраправими та ультралівими. В останньої групи населення у ході інформаційно-психологічних операцій ворог намагається створити враження, що мобілізація є інструментом боротьби нинішньої влади з непокірними інакшодумцями, що мобілізація недоцільна, оскільки ефективними в АТО є лише добровольчі формування, що сама АТО є лише спробою українських олігархів придушити спробу простих людей Донбасу скинути їхню владу тощо.

4. Технічні чинників: саботаж мобілізації у військових комісаріатах, дезорганізація їхньої роботи тощо. Низка чинників, пов’язана з корупцією, дезорганізацією роботи військових комісаріатів на початку 2010-х рр. (через їх об’єднання та скорочення персоналу), а також вербуванням російськими спецслужбами працівників комісаріатів, особливо у південних та східних областях. Крім того, є скарги на відсутність сприяння в оповіщенні військовозобов’язаних на голів сільських рад та керівників підприємств. Відкриті кримінальні провадження за фактами перешкоджання працівникам військових комісаріатів в оповіщенні військовозобов’язаних із застосуванням сили (у Волинській області). Факти корупції ворог використовує у своїх інформаційно-психологічних операціях.

5. Відсутність зв’язку між патріотизмом та воєнною службою, як наслідок, обмежений обсяг мобілізаційного ресурсу військозобов’язаних у віці до 40 років. На слабке відчуття молоддю військово-патріотичного обов’язку, ухиляння від строкової служби, небажання навчатися у вищих військових навчальних закладах, низький престиж військової служби вказували ще на початку 1990-х рр. співробітники Національного інституту стратегічних досліджень. Ставлення молоді до обов’язкової строкової служби зазнало особливо разючих змін у 1989-1991 рр. і після цього періоду залишалося категорично негативним. Якщо до 1989 року молодь справді хотіла потрапити на військову службу (більше того, неслужіння у Збройних Силах вважалося ганебним) під впливом ефективної військової радянської пропаганди, то у 1989-1991 рр. пропаганда втратила свій вплив. Здобуття Україною незалежності ніяким чином не сприяло посиленню серед молоді військово-патріотичного обов’язку. Деградація Збройних Сил України, що почалася у 1990-х роках, супроводжувалася законодавчим розширенням можливостей для військовозобов’язаних уникнути призову (отримати відстрочку), оскільки політики та уряд намагалися у такий спосіб сподобатися виборцям. Якщо до 1999 року на строкову службу до Збройних Сил приймали усіх придатних до неї військовозобов’язаних, що не отримали відстрочки і не ухилилися від служби, то надалі кількість призовників щороку обмежували указом президента. Якщо у 1999 році кількість військовозобов’язаних, призваних на строкову службу, сягала трохи більше ніж 100 тис. осіб, то у 2012 році – трохи більше ніж 40 тис. осіб (до ЗС приймали близько 80% усіх строковиків). Очевидно, що скорочення обсягу мобілізаційного ресурсу – реальність, з якою можна лише змиритися. Водночас, військовозобов’язані у віці від 40 років, зазвичай, мають вже кілька хронічних хвороб і не є придатними до військової служби. Середня очікувана тривалість життя для чоловіків в Україні у 2015 році не перевищує 66 років.

6. Проблеми з комунікацією – відсутність публічних пояснень щодо головних та другорядних цілей вищого політичного керівництва країни. Суспільство (включно з військовозобов’язаними) не має уявлення про цілі, яких має намір досягти вище політичне керівництво: чи розраховує воно на продовження воєнних дій на Донбасі, чи робить ставку на дотримання перемир’я і мирний процес. Водночас, слід приділити більше уваги роз’ясненню потреби у цільовій мобілізації, зокрема, коли йдеться про небезпеку розростання конфлікту на Донбасі у повноцінну російсько-українську війну або про небезпеку втрати чергових територій Донецької та/або Луганської областей. Слід також працювати над розвіюванням поширених ілюзій щодо прямої військової підтримки Заходом України та можливого вступу України до НАТО вже у найближчому часі. На жаль, з боку Росії вже мають місце спроби штучного підживлювання цих ілюзій за допомогою різних, на перший погляд «прозахідних» спікерів та лідерів думок.

Четверта хвиля мобілізації, що триває зараз в Україні, спирається, як і попередні хвилі, на припущення щодо наявності масового мобілізаційного ресурсу (близько 1 млн осіб), що походить ще з часів СРСР. Частково вона також ігнорує морально-психологічний стан населення, особливості його лояльності до українського держави, рівень довіри до вищого політичного чи військового керівництва, необхідність комунікації зі суспільством. Як наслідок, наступні прогнозовані цього року хвилі мобілізації (п’ята і шоста) можуть обернутися провалом.

Омелян Радимський

Share Button

Також перегляньте

Fot.. twitter.com/mon.gov.pl

Польсько-білоруський кордон: міграційна криза напередодні “Заходу-21”

Відповідно до попередніх прогнозів, наступні кризові дні на польсько-білоруському кордоні принесуть лише негативні наслідки для …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.