Військова загроза з боку Придністров’я, якою іноді лякають українське суспільство деякі політики, навряд чи реалізується найближчим часом. Ця територія, щонайбільше, може стати базою для засилання диверсантів та озброєних провокаторів у проросійськи налаштовану автономну територіальну одиницю «Гагаузія» Республіки Молдова. Проблеми відносин Кишинева з цією територією та гра, яку веде проти уряду Молдови Росія, заслуговують на окрему статтю.
Публічні приготування невизнаної держави до війни з Україною та Молдовою, як-от: мобілізація резервістів на навчання, перевірка та підготовка бомбосховищ, посилення контроля за пересуванням осіб цією територією, покликані переконати тамтешніх мешканців у тому, що зі Сходу та Заходу їм загрожують хитрі та підступні вороги. У Придністров’ї сучасний російський пропагандистський дискурс (присутній у вигляді російських телеканалів) зливається з місцевим пропагандистським дискурсом, незмінним від збройного конфлікту з Молдовою.
З 1992 року влада Придністров’я звинувачує сили, що перебувають при владі у Кишиневі, у бажанні взяти реванш та військовою силою або економічним тиском підпорядкувати своїй владі регіон. При цьому місцева пропаганда переконує у маріонетковості уряду у Кишиневі, який, згідно з її тезами, цілком залежний від США, ЄС та Румунії, і у тому, що вже найближчим часом Молдова втратить незалежність, розчинившись у Румунії. Звісно, правдоподібність цього є дуже низькою, оскільки молдовське суспільство та політичні еліти Молдови є розколотими у цьому питанні. Варто додати, що посіяний у 1989-1990 рр. страх перед об’єднанням Румунії та Молдови, запровадженням румунської мови, як єдиної державної, став, мабуть, основним чинником, що мобілізував населення Придністров’я до від’єднання від Кишинева.
Якщо придністровська пропаганда однозначно трактує Молдову, як ворога, вже протягом 24 років, то до України її ставлення коливається від дружнього до ворожого (останнього – саме під впливом російської офіційної пропаганди). У 1990-х роках Україну трактували як дружню країну, завдяки поблажливості якої, власне, придністровські еліти збагачувалися на контрабанді. Під час перебування на посаді президента Віктора Ющенка відбулося деяке зближення позицій урядів України та Молдови, завдяки чому уряд останньої зміг частково продиктувати бізнесу Придністров’я свої умови митного оформлення товарного експорту та імпорту. У Придністров’ї цей епізод, що мав місце у 2006 році, назвали «блокадою», а уряд України зображали, як смиренного виконавця волі США та ЄС. Період президенства Віктора Януковича позначився зміною у ставленні до України, як до дружньої країни. У 2010-2013 роках розроблялися навіть варіанти економічної інтеграції Придністров’я з Україною, зокрема в межах так званого єврорегіону «Придністров`я». Можна навіть стверджувати, що політика України у придністровській проблемі визначалася тоді під впливом позиції Москви.
Під впливом російських телеканалів населення Придністров’я сприймає конфлікт на Сході України, як громадянську війну між «фашистською хунтою» та місцевими ополченцями, що борються за незалежність та проросійський, «євразійський» вибір. Останнє узгоджується з офіційним курсом придністровської влади на євразійську інтеграцію. Загалом, керівництво ПМР від початку 2013 року робить для внутрішнього вжитку заяви, що справляють враження, неначе Росія обіцяла Придністров’ю членство у Митному Союзі. Очевидно, що ці обіцянки Москви, які, мабуть, таки мали місце, передбачали також повноцінне членство України у Митному Союзі.
Найбоєздатнішою військовою силою у Придністров’ї є так звана «Оперативна група російських військ у Придністровському регіоні Республіки Молдова» (ОГРВ ПРРМ, 1400-1500 військовослужбовців), цілком укомплектована особовим складом за контрактом. У складі ОГРВ ПРРМ існує «миротворчий батальйон», що виконує функцію миротворчого «війського контингенту» Росії у Придністров’ї у «Спільних миротворчих силах» на підставі угоди між Молдовою та Росією від 21 липня 1992 року. Згідно з офіційною точкою зору МО РФ, завданням ОГРВ ПРРМ є «миротворча місія» та охорона складів з боєприпасами, що залишилися у селищі Колбасна на півночі Придністров’я ще з часів СРСР. За іншою точкою зору, яку висловлювали російські військові аналітики, підтримання чисельності чисельності ОГРВ ПР РМ на рівні 1400-1500 військовослужбовців, необхідне для «запобігання повторення у Молдові південноосетинського сценарію».
Гідні довіри дані про військовий потенціал Придністров’я відсутні. За різними даними, чисельність Збройних Сил ПМР становить у 5-15 тис. військовослужбовців. Очевидно, що ці цифри є значно завищеними, і це завищення служило та служить потребам місцевої пропаганди. Реалістично російські експерти оцінювали у 2013 році чисельність ЗС ПМР у 5-7,5 тис. військовослужбовців (http://vpk-news.ru/articles/14870). Чисельність Збройних Сил Республіки Молдова – до 7 тис. військослужбовців. Чисельність карабінерів, що підпорядковані МВС РМ – до 5 тис. військовослужбовців. Важке озброєння обох сторін було вироблено ще за часів СРСР (1960-1980-і рр.) і проходило лише деяку модернізацію.
На початок вересня 2014 року, військова загроза з боку Придністров’я для південних областей України, яку можуть створити ОГРВ та ЗС ПМР видається малоймовірною у короткостроковій перспективі, щонайменше, з двох причин:
1) ОГРВ ПРРМ та ЗС ПМР залишаються заблокованими на території Придністров’я між Україною та Молдовою. Інфільтрація через кордон між Молдовою та Україною на його придністровській ділянці мало можлива через його посилену охорону, завдяки чому їм не вдасться досягти ефекту несподіванки. Натомість, для інфільтрації у південно-західні райони Одеської області їм необхідний безперешкодний перехід через територію Республіки Молдова, зокрема АТО «Гагаузія», ситуація у якій зараз перебуває під посиленою увагою Служби інформації та безпеки РМ.
2) ОГРВ ПРРМ та ЗС ПМР за нинішнього складу, чисельності та озброєнь, існують для оборони території, контрольованої ПМР, від гіпотетичного нападу з території Республіки Молдова. Оскільки ЗС РМ, в межах можливостей, зараз відновлюють свою боєздатність, до цієї загрози ставляться серйозно. Довга та вузька (у найширшій частині – декілька десятків кілометрів) територія, контрольована ПМР, не є зручною для оборони у будь-якому випадку, і особливо, якщо її доведеться обороняти з різних напрямків. Погіршення становища ПМР за нинішніх умов не відповідає інтересам Росії.
Поширення чуток про серйозну військову загрозу Україні з боку Придністров’я, що завищують чисельність розміщених там військових підрозділів, є елементом інформаційних кампаній зі створення паніки, метою яких є переконати у безнадійності опору Росії чи підтримуваним нею бойовикам. Підсилення ОГРВ ПРРМ важкими озброєннями тепер не можливе, оскільки постачання Групи здійснюється виключно через територію України на підставі міжурядових угод та залежить від волі України.
Dmytro Borysow
Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
КИЇВ. 22 вересня. УНН. У понеділок, 22 вересня, Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк прийняв делегацію групи Європейських консерваторів і реформістів Європейського Парламенту на чолі з головою Підкомітету Європарламенту з питань безпеки та оборони Анною Фотигою, передає УНН з посиланням на прес-службу Кабміну.
