«Зеленський має меншу підтримку в західній Україні, ніж Порошенко, тож може собі дозволити піти на поступки перед Польщею», – політолог Олексій Мінаков

В Україні 21 липня відбудуться дострокові парламентські вибори. Згідно з соціологічним дослідженням Українського інституту ім. Олександра Яременка і центру «Соціальний моніторинг», до Верховної Ради ІХ скликання можуть пройти 5 партій. Лідером є партія президента Володимира Зеленського «Слуга народу». Серед тих, хто визначився і піде голосувати, 43,2% готові віддати свій голос за неї. 12% готові проголосувати за проросійську «Опозиційну платформу – За життя». 9,4% – за політичну силу Юлії Тимошенко «Батьківщина». Майже однаково набирають партії співака Святослава Вакарчука «Голос» (8,3%) і екс-президента Петра Порошенка «Європейська солідарність» (8,2%). Близькі до подолання бар’єру в 5% теж «Сила і честь» екс-глави СБУ Ігоря Смешка (4,1%) та «Громадянська позиція» екс-очільника міністерства оборони Анатолія Гриценка (3,9%). Водночас близько 20% опитаних вагаються із вибором або не збираються йти голосувати. Опитування проводили 22-27 червня. PolUkr.net поговорив із політологом Олексієм Мінаковим, як може виглядати майбутній парламент, і яку внутрішню та зовнішню політику він може проводити. Зокрема, щодо актуальних питань польсько-українських відносин. 

– Який шанс, що партія «Слуга народу» набере однопартійну більшість в  парламенті та самостійно сформує уряд? 

– Якщо арифметично, то вона має всі шанси. Останні соцопитування показують стабілізацію її рейтингу на позначці в понад 40%. Тобто за партійною системою «Слуга народу» наберає приблизно 125 мандатів. По мажоритарній системі теж десь так само. Вперше в українській історії у нас в парламенті може бути однопартійна більшість. 

Проте є “але” – невідомо, наскільки президент зможе контролювати свою партію, бо це буде немонолітна структура. У списку цієї політичної сили є багато випадкових людей, які не поділяють певної ідеології, щодо яких є запитання по їхній біографії. Тому не впевнений, що така більшість завжди буде голосувати повним складом за ініціативи президента. 

Ще до Зеленського в українській історії були випадки, коли великі партії в парламенті внутрішньо розділялися. Останній приклад – Блок Петра Порошенка після 2014 року. Група на чолі з Мустафою Наємом, Сергієм Лещенком і Світланою Заліщук покинули БПП. Це учасники міжфракційного об’єднання в цій Верховній Раді – «ЄвроОптимісти». Тобто фактично ці депутати опинилися в опозиції до власної партії. Ту саму історію, тільки в більших масштабах, може повторити «Слуга народу», де буде велика кількість депутатів, які фактично нічим не зобов’язані Зеленському. Вони можуть мати власну думку під час голосувань.

– Це означає, що президент не зможе бути впевнений у підтримці своїх ініціатив в парламенті і йому доведеться домовлятися? 

– Так, тому з великою вірогідністю «Слузі народу» потрібні будуть партнери по коаліції, навіть, якщо у них буде своя більшість. Виключно однопартійній більшості буде важко втримувати контроль над усіма своїми депутатами. 

Щодо коаліції, то для партії президента є два можливих партнера – «Голос» і «Батьківщина». Щодо першої, то представники як «Голосу», так і «Слуги народу» вже заявили, що можуть бути в спільній коаліції. Ключове, що їх об’єднує – ставка на нові обличчя. Другий вірогідний партнер «Батьківщина». Бачимо, які компліментарні заяви щодо президента робить Юлія Тимошенко. Починаючи з підтримки Тимошенко права Зеленського на розпуск парламенту. Вона намагається не йти на конфронтацію з президентом. Очевидно, що Тимошенко має стратегічну надію отримати крісло прем’єра. 

Інші дві прохідні партії не мають шансів на коаліцію зі «Слугою народу». «Європейська солідарність» продовжує конфронтацію з Зеленським, яка триває від президентських виборів. А «Опозиційна платформа – За життя» – надто токсичний партнер, адже це відверто проросійська сила. Із ними нікому не можна створювати коаліцію, бо одразу вийдуть люди на Майдан і почнеться дестабілізація влади.

– Що «Слуга народу» може віддати партнерам по коаліції – пости, посади?

– Це, перш за все, можуть бути посади спікера чи віце-спікера Верховної Ради. Ці високі пости зазвичай в українській політиці розподіляють між партнерами по коаліції. Також предметами торгу будуть позиції в уряді. З урахуванням, що більшість депутатів будуть від «Слуги народу», то більшість членів кабінету міністрів будуть від цієї партії. Питання, які міністерства віддати партнерами, буде до кінця відкритими.

– Чи почався проросійський реванш з президентством Зеленського, як про це каже експрезидент Порошенко? Як оцінити рішення київських суддів щодо повернення назв вулиць столиці на старі, пов’язані з Росією, повернення в Україну ексзаступника Адміністрації президента Януковича Андрія Портнова, майже реєстрація кандидатами в депутати ексчиновника часів Януковича Андрія Клюєва та проросійського пропагандиста Анатолія Шарія?

– Я б не називав це проросійським реваншем. Його ще немає. Ми далі рухаємось в ЄС і НАТО. Зеленський свій перший візит зробив до Брюсселя. Наразі він не зустрічався з Путіним. Від Адміністрації президента не було ніяких проросійських рішень. 

Очевидно, є певні тенденції і ознаки такого процесу, а проросійські сили знову підняли голови. Проте прямого реваншу немає. Тим паче, що навіть за Порошенка кум Путіна Віктор Медведчук купив два провідні телеканали – “112” і “Newsone”. За президентства Зеленського він купив ще один канал – “ZIK”. Не казав би, що відбувся різкий розворот ситуації, але є погіршення.

Щодо рішень судів, то тут історія така, що за президентства Порошенка була провалена судова реформа. До Верховного суду начебто частково набрали нових суддів. Проте навіть в цьому реформовано у суді 30% суддів не отримали схвалення «Громадської ради доброчесності» (незалежний орган у системі судоустрою України, призначений для сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів у встановленні відповідності кандидатів на посаду судді критеріям професійної етики і доброчесності; складається з 20 членів, яких обирають на 2 роки і які працюють на волонтерських засадах – PolUkr.net). Тобто ці судді не могли пояснити походження своїх статків чи мали інші корупційні шлейфи. 

Усі інші ланки судової системи залишилися старими. Тому відповідно ми маємо проблему з нереформованими судами і бачимо історії зі скандальним рішеннями. Як от, 24 травня Баришівський районний суд Київської області позбавив ліцензії на перевезення пасажирів українську авіакомпанію SkyUp Airlines. Це б’є по можливості приходу іноземних інвестицій в Україну.

Або, наприклад, Конституційний суд (КС). Він розглядає зараз питання про конституційність закону про люстрацію. Його рішення може дозволити чиновникам часів президента-втікача Януковича і прем’єра-втікача Азарова займати державні посади. КС – дискредитований. Він має в своїй історії такі ганебні рішення як дозвіл на третій термін президентства Леоніду Кучми, дозвіл на фактичний конституційний переворот під час правління Януковича, що дало останньому змогу узурпувати владу в Україні. При Порошенку цей же КС відмінив закон про незаконне збагачення, що відразу розвалило 60-70 справ проти чиновників і суддів, яких звинувачували у корупції. Зараз цей суд визнав законність сумнівного дострокового розпуску Верховної Ради президентом Зеленським. Тож це давня проблема, а не нова.

– Партія «Слуга народу» зацікавлена в проведені нормальної судової реформи чи там теж оберуть варіант використовувати підконтрольну судову гілку влади для власних цілей?

– У нашій країні останні понад 20 років суди підлаштовувалися під кожну нову президентську вертикаль і виконували її забаганки. Президент, згідно законодавства, має вплив на судову гілку, на призначення суддів, членів Кваліфікаційної комісії суддів. 

Судова реформа має бути пріоритетом номер один для президента і основою для подальших змін. Без верховенства права в Україну не заходять інвестори, а хронічні проблеми економіки неможливо вирішити. Якщо Зеленський хоче впроваджувати якісь реальні зміни, соціальні реформи, то має починати саме з перезавантаження судової гілки. Якщо на це буде його політична воля, то реформа триватиме два-три роки. 

Важко сказати, чи в Зеленського є такі наміри. Наразі є лише заяви, що його команда готова на це. Є декларація про наміри – подивимося, яку будуть дії.

– Яку економічну і соціальну політику може проводити уряд, в якому більшість буде у представників «Слуги народу»?

– Дуже складне питання, бо Зеленський призначає на ключові посади не фахівців, а осіб наближених до нього самого. Він критикував за це Порошенка, що той брав на ключові посади кумів, братів і партнерів по бізнесу. Але сам робить те саме. Практично весь «Квартал 95» працює у його Адміністрації президента. Той самий принцип він може застосувати при формуванні уряду. 

– Хто має найбільші шанси стати прем’єр-міністром?

– Теж важко передбачити. Один варіант, це Тимошенко, якій, схоже, пообіцяли цю посаду в разі коаліції з її партією. Чи буде так, не факт. Але вона не атакувала Зеленського перед виборами. Також особа прем’єра може бути пов’язана з олігархом Ігорем Коломойським (перед виборами критики Зеленського відзначали вплив олігарха на нинішнього президента – PolUkr.net). Також це може бути людина з «Кварталу 95», яка ще залишилося не при посаді. Проте це хіба замінять когось, бо всі найближчі соратники Зеленського з «Кварталу 95» вже розставлені по ключових постах, тож там практично немає з кого вибирати. 

Нагадаю, минулого разу, коли Арсеній Яценюк подав у відставку в 2016 році, то мало-хто прогнозував, що Порошенко поставить на кандидатуру Володимира Гройсмана, який з посади спікера парламенту пішов у прем’єрське крісло. Це був теж непередбачуваний крок. Тим паче, що це була кандидатура, яка щойно потрапила до парламенту. Й одразу на пост другої особи в країні. 

Прем’єр – це має бути особа, якій довіряє Зеленський. Це підриває перспективи прем’єрства Тимошенко. Вона, тим паче, давно в українській політиці, а Зеленський ставить на нові обличчя. 

До прикладу, це може бути представник президента у Верховній Раді Руслан Стефанчук. Він знайомий з Зеленським з часів, коли той грав в КВК. Якась схожа особа теж має великі шанси стати прем’єром. 

– Яка роль у новому парламенті буде у партій, які опиняться поза коаліцією – «Опозиційної платформи – За життя» і «Європейської солідарності»? Це буде водночас проросійська і проєвропейська опозиція?

– Опозиція не зобов’язана бути монолітною. Буде й така, й така. Нічого дивного. Проєвропейська ситуативно підтримуватиме певні проєвропейські законопроекти президента, щоб не втрачати популярність в очах своїх виборців. 

Але українська історія показує, що наші коаліції не живуть довго, не зберігається у форматі, в якому створювалися. Якщо згадати, як формувалася остання коаліція після парламентських виборів 2014 року, то туди увійшли практично всі політичні сили, крім проросійської «Опозиційної платформи». Але потім всі партії розуміють, що вигідніше бути в опозиції, бо коли ти при владі, то рейтинг довіри падає. Тож не факт, що коаліція, яка утвориться після 21 липня, протримається довго. Через півроку вона може розвалитися і залишитися основа зі «Слуги народу» плюс ситуативні депутати.

– Хто може очолити МЗС замість Павла Клімкіна, з яким недавно публічно посварився Зеленський?

– Наразі найбільш вірогідна кандидатура – Вадим Пристайко. Це особа, яка працювала в команді Клімкіна, його заступник. Не нове обличчя. Можна очікувати, що буде продовження тепер теперішньої зовнішньої політики. 

– Яким чином новий глава МЗС може вирішувати складні теми польсько-українських відносин?

– Так, нові обличчя на ключових зовнішньополітичних посадах дають шанс на перезавантаження польсько-українських відносин. Теперішній їх рівень досить напружений. Упродовж останніх п’яти років були питання, в які теж втручалася Росія. Знаємо, що вона влаштовувала провокації щодо руйнування пам’ятників в Польщі та Україні, причетна до стрілянини по польських посольствах в Україні. Москва всіляко намагається посварити сусідів, які мають тісні відносини й поділяють прозахідний курс. А деякі недалекоглядні політики з обох країн часто в цьому допомагають росіянам.

Щодо історичних питань, то, ймовірно, Зеленський буде старатися менше про них говорити, а радше акцентувати на чомусь, що об’єднує, дивитися в майбутнє, звертати увагу на перспективи співпраці, на спільне протистояння російській агресії. 

Не думаю, що в Зеленського є однозначна позиція щодо історичних питань. Відтак, думаю, історичні суперечки він постарається відкласти в довгий ящик.

Також багато залежить від того, кого він призначить новим послом в Польщі, як зможе налагодити діалог між Києвом і Варшавою. Думаю, будуть спроби скоординувати дипломатичні зусилля, щоб вийти на кращий рівень польсько-українських відносин. 

Позаяк Зеленський має меншу електоральну підтримку в західній Україні, ніж Порошенко, то може собі дозволити піти перед Польщею на певні поступки в історичних питаннях. Якщо вважатиме, що з цього матиме якусь користь.

Проте Польща наразі не є пріоритетом президента у зовнішній політиці. Перший візит він зробив до Брюсселя, щоб декларативно підтвердити прихильність до інтеграції України в ЄС і НАТО. Другий – до Канади, де велика українська діаспора. Третій вектор його команди – пошук мостів до діалогу з Росією щодо припинення бойових дій на Донбасі. Під час президентської кампанії він обіцяв активно вести переговори щодо проблем війни. Зараз відбувається розведення військ в Луганській області. Очевидь, він спробує масштабувати це розведення по всій лінії зіткнення, щоб було враження, що наступив мир. І паралельно буде пробувати про щось домовитися з Росією. У команді Зеленського налаштовані на це. Польща зараз не в пріоритетах президента.

Електорат, який обрав Зеленського, вимагає від нього дій, спрямованих на досягнення миру на сході України. Якщо він матиме хоча б якісь досягнення у цій сфері, то в очах його електорату це буде перемога. Він більш гнучкий щодо перемовин з Москвою, ніж Порошенка, який був категоричним і принциповим. Особливо, з огляду на вибори, партія Зеленського активно змагається з проросійською «Опозиційною платформою – За життя» за електорат півдня і сходу країни. 

Розмовляв Ігор Тимоць