Вже через рік, наприкінці 2019 року, енергетична сфера світу може зазнати кардинальних змін. Тоді планують запустити газотранспортний коридор «Північний потік-2», що транспортуватиме російський природній газ з РФ через Балтійське море до Німеччини в обхід України. Він буде розширенням Північного потоку, який з 2011 року вже транспортує російську нафту через Балтику до Німеччини. Разом обидва потоки дозволять Росії значною мірою відмовитись від послуг України в транспортуванні газу у Європу.
Торік на цій послузі Україна заробила понад 3 млрд дол. Після запуску потоку, Україні пропонують для транспортування об’єми газу у 8-9 разів менші, аніж у 2017. Однак при таких обсягах воно може бути навіть збитковим, зважаючи на ціну обслуговування мережі.
Північний потік-2 – один з найбільш обговорюваних та контраверсійних економічних проектів у світі. Виклики Північного потоку-2 давно вийшли за рамки України і за межі економічної сфери. Нова війна економік, до якої ще не готовий західний світ (про це у вступній доповіді до Львівського безпекового форуму 2018 говорив Едвард Лукас ), це, зокрема, і про цей мегапроект Росії.
На львівському безпековому форумі, який відбувся цього тижня, віце-президентка Центру аналізу європейської політики (CEPA) Река Cмеркені презентувала доповідь про загрози Північного потоку.
Основний висновок:
«Зараз ведуться різні дискусії, і треба розуміти справжні наслідки реалізації цього проекту. Північний потік треба розуміти як величезну загрозу для європейської спільноти.
Попередні випадки енергетичного тиску з боку Росії, хоч і суттєві для країн Балтики та України, залишались лише тактичними на європейському та транс-атлантичному рівні. «Північний потік – 2» є фундаментально іншим явищем, він уже створив дві паралельні дискусії в Європі та у Вашингтоні та може перекроїти увесь європейський ландшафт».
Міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович цього тижня заявив, що Польща не відмовиться від спроб заблокувати побудову газогону «Північний потік-2», повідомляє Польське радіо. Разом з Польщею проти Потоку виступають Естонія, Латвія, Литва, Данія та США
Чому, попри величезні ризики, Північний потік-2 може бути реалізований, кому це вигідно та що може зупинити процес? polukr.net записала думки експертів під час головної дискусії цьогорічного форуму безпеки у Львові.

Анке Шмідт-Фельцман, Американський Інститут дослідження світової політики, експерт з країн Балтії (Швеція)
Що варто пам’ятати, коли говоримо про «Північний потік-2»? Те, що важливо говорити не лише про сам газопровід у Балтійському морі та молекули, які з Росії мають текти цим газопроводом, а про набагато ширший контекст. Це все пов’язано з війною економік чи з війною через економіку за вплив, зокрема, в секторі енергетики.
Північні потоки це не тільки інструмент політичного впливу, а й інструмент економічної стратегії. А у справі «Північного Потоку-2» треба розуміти, що ми маємо справу з цільовим, політично вмотивованим актором, який має не лише політичний, але і економічний інтерес.
Варто дивитись також на те, що відбувається довкола проекту, під його парасолькою. Газпром та 5 європейських компаній співфінансують та будуть спільно володіти двома ймовірними додатковими трубопроводами через балтійське море. Серед цих компаній австрійська, голландська, німецька і французька, і насправді, їх пов’язує багато важливих двосторонніх угод, які мають ширші наслідки.
Не треба зосереджуватись лише на Балтійському морі і лише на фізичній інфраструктурі. Усі двосторонні активи, договори про участь мають економічні наслідки – більші санкції США щодо «Газпрому» не означають, що ця російська компанія насправді має менший доступ до грошей. Наприклад, «Газпрому» дуже вигідно, аби з 2014 року західні компанії інвестували у процеси їхнього виробництва, а вони взамін мають доступ до безпечних активів з боку європейських компаній.
«Газпром» отримує доступ до важливих секторів, які виходять за межі газу, має справу з нафтою, із ретейлом. Вони мають можливість контролювати найбільші резервуари для зберігання газу у Європі, адже європейське законодавство не покриває роздрібний ринок. Ми говоримо про газопровід, про транспортування, інфраструктуру, але на карті набагато більше – як нам дати собі раду з економічними аспектами політичної гри, яка має на меті переслідувати водночас і певну економічну мету? Вона не завжди слідує економічним правилам чи законодавчим принципам.
Коли ми говоримо лише про велику інфраструктуру, інколи не бачимо ширшої картини. Навіть якщо «Північний потік -2» не збудують, усі ці договори, які підписані в його рамках з червня 2015 року, вже працюють і мають прямі наслідки. Збитків уже завдано.

Михайло Гончар, Центр глобалістики «Стратегія ХХІ» (Україна)
Північного потоку ще немає, але його наслідки вже є – це розкол в ЄС та НАТО. Уявімо собі, що «Північний потік-2» таки з’являється і з’являється Турецький потік у двох нитках. Я спробую розповісти, що буде далі. Залежність створює слабкість, а слабкість формує вразливість, і тільки питання часу, коли ваш супротивник скористається вразливістю і змусить прийняти свої правила гри.
Але є і інші небезпеки. Ми нещодавно завершили дослідження, що було спровоковано фразою представниці Держдепартаменту США Сандри Олдкірк, яка в одному із виступів сказала, що Росія може використовувати Північний потік для розміщення розвідувального обладнання. Ми поглянули на цю тему уважніше, залучивши фахівців військово-морських сил України. Ми побачили, що це не тільки може бути, це вже робиться. Аби зрозуміти, що робитиме Росія в Балтиці та в рамках Турецького потоку, треба глянути, що вона робить в північно-західному секторі Чорного моря, в Азовському морі. Сучасна війна на морі це навряд чи зіткнення двох флотів. Це використання сучасних безпілотних систем, підводних дронів, і вони можуть бути розміщені на супутній інфраструктурі газопроводу.
Що робить Росія нині у секторі Чорного моря, на захоплених в України видобувних платформах? Вона оснастила їх станціями повітряного контролю, контролю надводного і підводного простору. Так вона контролює увесь північно-західний сектор Чорного моря, через який йде основний судновий та вантажний трафік – левова частка зовнішньої торгівлі України. Кораблі НАТО заходять в Одесу теж під пильним контролем Росії.
Логіка Росії при появі нових інфраструктурних об’єктів дуже проста. Що зробила Росія при будівництві Керченського мосту? Посилила свою військову присутність в Азовському морі аби захищати міст від можливих дій України та НАТО. Та ж логіка буде, коли з’явиться «Північний потік-2» та «Турецький потік». Основне завдання – збільшення військової присутності в Балтиці та в Чорному морі для захисту економічних інтересів і не тільки Росії, а вже російсько-німецьких інтересів чи російсько-турецьких інтересів. Не забуваємо і про Болгарію, бо друга нитка Турецького потоку йде до Болгарії. І тут Росія теж відстоюватиме спільні інтереси. Яка при цьому може бути єдність ЄС та НАТО? Її не буде. Тріщини, які з’явились зараз стануть розколом. Структури будуть недієві.
Що можна зробити? Вдарити по підрядниках. Газпром технічно не здатен реалізувати цей проект. Тому санкції, спрямовані на компанії-підрядники, можуть бути дієвими.

Мартін Владіміров, аналітик Центру Дослідження демократії (Болгарія)
Проект «Північний потік-2» треба спробувати поставити у контекст структурних та газових трансформацій у Європі. Як і в будь-якому економічному проекті будуть ті, хто виграє, та хто програє від нього. Однак, переконаний, навіть для переможців це буде перемога у короткотерміновій перспективі, але у довготривалій перспективі це буде поразка.
Німецько-російське партнерство міцнішає і міцнішає, незважаючи на політичну напругу та санкції. Більше того, можливо ці санкції і пришвидшили такий розвиток подій.
Європейський Союз стає все більше енергетично залежним від Росії. Це вже очевидний та доведений факт. При цьому обсяги постачання зростають, ціни падають і це дуже приваблива ситуація для європейських енергетичних компаній. Чому російський газ такий привабливий? Чому європейські компанії узалежнились? Свою роль у цьому відіграло багато чинників, але є один ключовий аспект – взаємозв’язок між газовими цінами в Росії і ЄС. Дешевий газ це доволі дієвий аргумент у короткотерміновій перспективі. Зважаючи, що за останні 20 років потреба газу в Європі різко зросла, Росія змогла втримати велику частку на ринку, бо пропонували нижчі ціни, аніж європейські конкуренти.
«Газпром» був доволі розумним, аби запропонувати величезні знижки країнам Центральної та Східної Європи протягом останніх 2-3 років. Це зумовило зупинку проектів енергетичної диверсифікації. Ми чекали, що в Європу прийде скраплений газ з США або інші альтернативні джерела енергії, але поки що ці енергетичні ресурси не є конкурентними.
Але якщо «Північний потік-2» запустять, швидше за все, ми побачимо повільне зростання цін у країнах Центральної та Східної Європи. Це має особливе значення для України, бо вона потерпатиме чи не найбільше. Регіон не зможе відмовитись від російського газу, а у наступних переговорах країни вже будуть у невигідній позиції. Додастся і те, що зовнішня енергетична політика ЄС буде роздріблена. По суті, ми зараз будуємо нову берлінську газову стіну. Не має значення, скільки зусиль країни докладають, аби диверсифікувати енергоресурси, врешті один масштабний проект може зруйнувати усі їхні плани.
«Північний потік-2» обмежить політичну волю країн на інші проекти, особливо це стосується країн, які залежать від Росії. Йдеться, зокрема, про Болгарію та Балкани. Простіше буде залучати більші російські інвестиції в енергетичну сферу.
Хто ж виграє? По-перше, величезні енергетичні компанії у Європі. Вони отримають дешевий газ і довгострокові контракти. Для багатьох з них будуть зменшені ризики транзиту. Багато російських підрядників отримають більші хабарі. Чому хабарі? Просто цифри: в Росії будівництво кілометра газопроводу вдвічі або втричі дорожчі, аніж у Європі.
Яка ж довготермінова стратегія Росії? Взяти вигідну частку на ринку і підтримувати попит. Ще одна перевага – втримання економічної позиції у Центрально-Східній Європі, адже «Північний потік-2» зробить ці країни ще більше залежними від Росії.
Що ми можемо зробити? Насправді все зводиться не до Росії, а до нас. Росія, як і Саудівська Аравія чи Китай маніпулюють нашими слабкостями. Наші державні структури не працюють належним чином. Ми повинні випрацювати шляхи, покращити оперативне управління, обмежити втручання у прийняття політичних та економічних рішень. Ми повинні також посилити антитрастове та енергетичне законодавство, спонукати ЄС підтримувати будівництво своїх терміналів та інтерконекторів між країнами. І звичайно, ми повинні зробити усе, аби змусити «Газпром» дотримуватись своїх зобов’язань щодо лібералізації ринку та цінової політики. Газпром має дотримуватись європейських норм. Якщо ми подивимось на «Північний потік-1», побачимо, що певні норми обходяться.

Даніель Зайберлінг, Представник Фонду Ганса Зайделя в Україні (Німеччина)
Німецьке суспільство насправді розділене. Поділ відбувся навіть всередині партій. Ті, хто «за» потік – це здебільшого економісти, «проти» – захисники демократії.
З одного боку, Німеччина дуже підтримує демократичну трансформацію в Україні. З іншого боку, важливими є економічні інтереси самої Німеччини. Тому німці не завжди розуміють, чому Україна повинна заробляти три млрд доларів на рік за транзит російського газу, і чому Німеччина не може мати частки цих грошей. Нам ніхто не обіцяв дешевого газу, але обіцяли, що його постачання буде диверсифікованим та більш надійним. Ми маємо залежність, ми змушені купувати природні ресурси і здебільшого постачальник – це Росія і про це теж треба говорити.
Очевидно є економічні та політичні аспекти цього проекти. Переконаний, їх треба обговорювати окремо. Не усі розуміють, що економічні мотиви цього проекту є проросійські чи антиукраїнські. З точки зору німецької економіки – це хороша інвестиція у майбутнє, тому вона законодавчо виправдана і їй важко перешкодити. З точки зору демократичного розвитку України, проект виглядає по-іншому.
Який розвиток подій мені здається реальним? Санкції США можуть відлякати європейських інвесторів і тоді «Газпром» буде змушений сам будувати газопровід і це буде тривати мінімум до 2022 року. А далі буде непросто отримати доступ до газотранспортних коридорів у Європі, бо вони дуже строго законодавчо зарегульовані. Це доволі позитивістський підхід і не знаю, чи достатньо нині аргументів, аби вірити, що так все і відбудеться. Але це було би непогано, якби вони витратили 10 млрд доларів, і врешті таки не мали змоги продавати газ вроздріб. В цьому нам можуть допомогти санкції з боку США та європейське законодавство, і це була би щаслива розв’язка.
Мирослава Іваник