Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
У Львові, на Вулецьких пагорбах, відбулася щорічна панахида та покладання квітів до монумента розстріляних нацистами 3-4 липня 1941 року львівських професорів. На панахиді були керівники університетів з Польщі та України, католицьке і греко-католицьке духовенство, представники влади Львова і Львівщини. У польській делегації були керівники університетів Вроцлава, Познані та Любліна. Ініціювали спорудження монумента в 2011 році тодішні керівники університетів Вроцлава і Львова, аби віддати шану замордованим вченим.
«У липні 1941 року у Львові відбувся черговий етап ліквідації нацистами професури та інтелігенції Польщі, – розповіла Polukr.net працівниця Вроцлавського університету Камілла Ясінська. – Усе почалося в Кракові в листопаді 1939 року. Тоді гестапо заарештувало в Ягеллонському університеті понад 180 польських професорів. Справа для цих вчених закінчилася щасливо – їх завезли до концтаборів Заксенхаузен і Дахау. Деякі загинули, але більшість вижила. За їх звільнення просив тоді весь науковий світ, королівські двори Європи, Папа Римський, навіть німецькі науковці. За них просив, зокрема, німець Карл Ріттер фон Фріш, згодом Нобелівський лауреат з фізіології та медицини».
«У Львові гестапо вже було навчене, – продовжує Ясінська. – Наказ генерал-губернатора Ганса Франка звучав чітко: якби ми у Кракові вирішили справу одразу, то не мали б цього шуму на весь світ. Тому у Львові треба зробити справу швидко на місці. Розстріляні професори були науковцями світової слави. Серед них, наприклад, був спеціаліст із нафтопереробки Станіслав Пілят. У Берліні не зрозуміли, що його вбили. Бо за кілька днів почали його пошуки. Там раптом зрозуміли, що знання цього вченого може дуже допомогти нацистам у їхніх розробках. Серед вбитих було багато знаних лікарів, піонерів у своїх сферах».
Довідка
Через тиждень після початку радянсько-німецької війни, 30 червня 1941 року, частини вермахту зайняли Львів. 1-2 липня до міста прибули спецгрупи СС для ліквідації всіх, кого визнали ворогами нацизму. Одна з них під орудою бригаденфюрера СС Ебергарда Шонґарта у ніч на 4 липня здійснила арешти й розстріл 39 професорів львівських вищих навчальних закладів. Жертвами стали відомі науковці, зокрема, викладачі.
Напередодні нападу на СРСР шеф Головного управління імперської безпеки обергрупенфюрер СС Гейдріх створив у Кракові структури, яким доручено діяти у Львові в перші дні окупації. Серед них були так звана Айнзацгрупа «Ц» та спецгрупа поліції безпеки. Їм було наказано «очистити місто від особливо небезпечних елементів». Група отримала завдання заарештувати та знищити місцеву професуру, оскільки мала певний досвід арештів і ув’язнення краківських професорів восени 1939 року.
СС діяло у Львові рішуче. Одним із перших ув’язнили найвідомішого тоді польського вченого і політика, професора «Львівської політехніки» Казимира Бартеля, який у міжвоєнні роки тричі очолював уряд Польщі. До рук гестапо потрапили й відомий письменник Тадеуш Бой-Желенський, професор Роман Ренцький із Львівського медичного інституту, Володимир Серадзький – професор кримінальної медицини.
Арештованих учених привозили і розміщували в бурсі Абрагамовичів на однойменній вулиці (тепер вулиця Т. Бой-Желенського). А на світанку о 4.00 4 липня на ближніх Вулецьких пагорбах есесівці розстріляли львівських професорів та окремих членів їхніх родин.
Серед розстріляних були керівник кафедри нарисної геометрії, автор першої у світі праці про перспективу в живописі, тричі премʼєр-міністр Польщі Казімеж Бартель, правник із цивільного права Роман Льошанде Берʼє, керівник хірургічної клініки Університету Яна Казимира, хірург Тадеуш Островський, доктор медицини Станіслав Руфф, його син, хімік Адам Руфф, лікар-терапевт Ян Грек, лікар, письменник і перекладач Тадеуш Бой-Желенський, лікар-терапевт Владислав Добжанєцький, юрист Тадеуш Тапковський, лікар-гінеколог Адам Соловій, лікар Роман Реніцький, геодезист Каспер Вейгель, інженер-механік Роман Віткевич, основоположник прикладної математики Польщі Антоній Ломніцький, математик Влодімєж Стожек, стоматолог Антоній Цєшинський, керівник кафедри технології нафти та природного газу Станіслав Пілят, паталогоанатом Вітольд Новіцький, педіатр Станіслав Прогульський, його син, інженер Анджей Прогульський, професор ветеринарної медицини Едвард Гамерський, хірург Генрік Гіляровіч, електромеханік, фахівець із вимірювальної техніки, автор патентів і винаходів Влодзімєж Круковський, керівник кафедри теоретичної механіки Казімєж Ветуляні, лікар Станіслав Мончевський, фахівець із судової медицини Влодзімєж Сєрадзький, офтальмолог Єжи Гжендзєльський.
Спочатку знищення професорів німці тримали в таємниці. Але за деякий час, переконані у воєнній перемозі та впевнені, що не будуть засуджені, визнали злочин. Інформація про виконавців розстрілів була навіть зафіксована у свідоцтвах про смерть, які отримали вдови та члени родин розстріляних. Зміна ситуації на фронті у 1943 році спонукала німців приховати сліди злочинів – із вʼязнів-євреїв створювали зондеркоманди, які знищували тіла з масових поховань. Така команда 8-9 жовтня 1943 року перевезла напіврозкладені тіла професорів до Кривчицького лісу, де їх облили бензином і спалили.
Після війни жоден гестапівець, який заарештовував та розстрілював львівських вчених, не був засуджений за цей злочин. Деякі були засуджені за інші злочини. Ганс Крюгер (1909–1988), один із виконавців, рішенням суду присяжних у Мюнстері у 1968 році був засуджений на довічне увʼязнення за знищення євреїв Станіславського гетто. Був звільнений у 1986 році. Інший гестапівець Вальтер Кучманн (1914–1986) жив спокійно після війни під фальшивим прізвищем у столиці Аргентини, Буенос-Айресі. Ніколи не був покараний.
Упродовж років боротьбу за збереження памʼяті про злочин та покарання винних вели графиня Кароліна Лянцкоронська і племінник Тадеуша Бой-Желенського Владислав Желенський. Обоє активно намагалися відновити зупинене правосуддям ФРН слідство у справі львівського злочину.
Ігор Тимоць. Фото Андрій Поліковський.
