понеділок, 23 Травень, 2022
pluken
Головна / Аналітика / Незручна правда Івана Бубенчика
Іван Бубенчик.  Фото: hromadske. ua
Іван Бубенчик. Фото: hromadske. ua

Незручна правда Івана Бубенчика

Share Button

У вівторок, 3 квітня, стало відомо про затримання (як пізніше з’ясувалося – примусово доставлено для вручення підозри) учасника Революції Гідності та військового-добровольця Івана Бубенчика. Вранці працівники Служби безпеки України затримали активіста на кордоні з Польщею та привезли його до Києва. Представник Генеральної прокуратури зачитав Бубенчику підозру та повідомив, що подаватиме до суду про обрання запобіжного заходу. Пізніше стало відомо, що Івана Бубенчика підозрюють у замаху на життя працівників правоохоронного органу (стаття 348 ККУ), умисному вбивстві (стаття 115 ККУ) та незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (263 ККУ).

В чому звинувачують Бубенчика?

Адвокат родин Небесної сотні, член «Адвокатської дорадчої групи» Віталій Титич одразу після вручення підозри Бубенчику повідомив у Facebook про деталі справи проти активіста Майдану. За версією слідства, Іван Бубенчик вранці, 20 лютого, відкрив вогонь проти силовиків з метою дестабілізації ситуації та провокування нового витка протистояння.

Приблизно з 7 до 8 години ранку 20 лютого 2014 року на Майдані Незалежності підозрюваний вчинив 3 прицільні постріли з мисливського карабіна «Сайга М3» (7,62×39) які спричинили смертельні поранення прапорщика Внутрішніх військ та прапорщика спецпідрозділу «Беркут», а також важке поранення майора ВВ.

Слідчі наполягають, що вбиті та поранений силовики в момент стрілянини не мали стосунку до порушень прав людей, оскільки в той час на Майдані діяло перемир’я. Відтак, Бубенчик, розуміючи ці обставини, навмисне здійснив постріли по силовиках «з метою дестабілізації тимчасового перемир’я, за відсутності обставин вчинення необхідної оборони чи дій у стані крайньої необхідності. Розуміючи, що такі його дії можуть призвести до ескалації протистояння – до застосування зброї щодо учасників протестних акцій і, відповідно, до настання тяжких наслідків».

Сам Бубенчик ще в 2016 році під час зйомок документального фільму заявив журналістам про те, що вранці 20 лютого 2014 року в ході протистояння з силовиками на Майдані Незалежності стріляв і начебто вбив двох командирів спецпідрозділу «Беркут». Пізніше він неодноразово підтверджував це в інтерв’ю іншим виданням.

Щоправда, пізніше він заперечив, що говорив про якісь конкретні убивства і навіть вимагав спростування в журналіста видання Bird in flight.

Водночас, Генпрокуратура оголосила в розшук ще одного підозрюваного в цій справі – Дмитра Липового. Вочевидь, це та особа, яка і принесла карабін «Сайга» вранці 20 лютого, з якого (за версією слідства) були здійснені постріли в силовиків. Поява ще одного підозрюваного дає обвинуваченому можливість говорити про змову і вбивство, скоєне в змові з групою осіб, що додатково «обтяжує» звинувачення проти Бубенчика.

«Білі плями» в зізнаннях активіста

Ще тоді слідчі ГПУ вказували на суттєві розбіжності між тим, про що говорив Бубенчик, та встановленими слідством обставинами подій 20 лютого 2014 року. Так, у листопаді 2016 року слідчий ГПУ Горбатюк зазначив, що покази, які давав Бубенчик, не відповідають фактичним обставинам: «Місце, звідки, як він каже, робилися постріли, – допустиме. Але як виглядав той, в кого він стріляв, де він знаходився, – з показань Бубенчика не відповідає тому, що було в дійсності». Слова слідчого опосередковано підтвердив і захисник Віталій Титич.

«Бубенчик розповідає про автомат калібру 7,62 мм. Насправді 20 лютого серед убитих і поранених правоохоронців зафіксовані поранення картеччю. Не сходиться і те, як він ходив між щитами і стріляв у бік правоохоронців. Я не маю права оприлюднювати певні речі, але запевняю, що його заяви не відповідають реальним обставинам», – розповів Титич.

В будь-якому випадку, те, що по силовиках, які фактично завершували зачистку Майдану вранці 20 лютого 2014 року, велася прицільна стрільба з автоматичної зброї (попередньо – з мисливського карабіна «Сайга») встановлено достеменно. Без з’ясування, хто і з якої зброї стріляв по силовиках, неможливо намалювати повну картину подій на Майдані, в тому числі – й розстрілу активістів.

Розслідувати всі обставини трагічних подій січня–лютого 2014 року заважає закон про недопущення переслідувань учасників акцій протесту. Прийнятий 21 лютого 2014 року, він був компромісним рішенням, яке дозволило знизити напругу в суспільстві та хоча б намітити точки діалогу.

Однак сьогодні деякі норми цього закону, крім того, що прямо суперечать КПК України, серйозно гальмують розслідування злочинів проти самих майданівців. Приміром, через пряму заборону збирати інформацію про активістів, або ж вимогу знищити усі зібрані матеріали, слідчі «відділу Горбатюка» не мають змоги навіть залучити учасників тогочасних подій як свідків.

Можливо, саме ця обставина спонукала ГПУ спочатку оголосити Бубенчику як, безумовно, ключовому свідку цих подій звинувачення за статтею, яка не передбачає амністію за згаданим законом, – «Посягання на життя працівників правоохоронного органу» (стаття 348 ККУ). Таким чином слідчі (втім, це лише версія) намагалися все ж допитати Бубенчика, який до того вперто ігнорував запрошення від ГПУ з’явитися в якості свідка, неодноразово відмовляючись свідчити в справі розстрілів на Майдані.

Генпрокурор перехоплює ініціативу

Затримання Бубенчика викликало обурення в суспільстві та серед політиків. Тож на суд з обрання запобіжного заходу приїхало чимало громадських активістів. Зокрема про готовність взяти Бубенчика на поруки заявили одразу кілька народних депутатів. Очевидно, зважаючи на такий резонанс, Генпрокурор Юрій Луценко зробив поспішну заяву про те, що не погоджується з рішенням своїх підлеглих щодо статей, які вони інкримінують Бубенчику, та забирає в Горбатюка цю справу.

Наступного дня новий керівник слідчої групи прокурорів ГПУ Анжела Стрижевська повідомила, що ГПУ відкликає підозру проти Бубенчика через «недостатню обґрунтованість доказів».

У четвер 5 квітня речник ГПУ Андрій Лисенко у себе на сторінці в Facebook написав, що Бубенчику в присутності адвокатів повідомлено про зміну підозри проти нього. «Відтепер І. Бубенчик підозрюється у скоєнні злочинів, передбачених ст. 348 та ч.1 ст. 263 КК України», – написав Лисенко, додавши що надалі офіційні коментарі щодо кримінального провадження можуть надаватися лише з письмового дозволу слідчого або прокурора.

Кому вигідна версія про розстріли силовиків?

Ще в 2016 році, після сенсаційних зізнань Бубенчика, версію про те, що саме протестувальники першими відкрили вогонь по «беркутівцях», радісно підхопили російські ЗМІ. Історія про те, як радикальні та агресивні «правосеки» розстрілювали беззахисних «беркутят», ідеально лягала в пропагандистські штампи агресора. Таким чином Кремль виправдовував і анексію Криму, і «допомогу» сепаратистам на Сході України. Пізніше цю версію взяли на озброєння захисники екс-президента Януковича. Мовляв, у лютому 2014 року в Києві відбувся збройний переворот, і владна верхівка під загрозою фізичного знищення змушена була утікати з країни та просити допомоги в Росії. Такий наратив у ЗМІ сусідньої держави простежувався у всіх офіційних трактуваннях подій в Україні 2014 року. І свідчення Бубенчика, реального активіста Майдану, члена 9-ї сотні Самооборони, докинули кремлівській пропаганді доволі переконливі аргументи.

Прихильники теорій змови одразу почали шукати в свідченнях Бубенчика горезвісну «Руку Кремля». Образ і історія активіста давала таким пошукам значне поле для фантазії. Сам Іван Бубенчик не відкидав, що проходив службу в спецпідрозділах Радянської армії. У 1987 році він був призваний до Збройних сил СРСР, пройшов школу військової розвідки «Десна». На своїй сторінці в соцмережі «Однокласники» Бубенчик вказує місце служби – «Десна», розвідувальний батальйон 54057 (зараз – навчальний центр «Десна» МО України). Під час вірмено-азербайджанського конфлікту декілька місяців перебував у Нагірному Карабаху, на що вказують фото в цій же мережі.

Дивно, але версія подій, на якій наполягає слідство, трактує дії Бубенчика саме в контексті, вигідному і роспропаганді, і захисту Януковича. У тексті, оприлюдненому В. Титичем, ідеться про те, що Бубенчик, нібито, діяв у період так званого перемир’я, під час бездіяльності та пасивності правоохоронців. Натомість численні свідчення учасників та відеоматеріали свідчать про те, що саме в той час, зранку 20 лютого, бійці ВВ та «Беркуту» продовжували використання спецзасобів проти учасників акцій протесту. Зайве згадувати, що до того уже було вбито понад два десятки майданівців, згорів Будинок профспілок, а силовики вели планомірний наступ на позиції учасників акцій протесту.

У четвер 20 лютого 2014 року о 8:35 МВС України повідомило, що по військовослужбовцях ВВ МВС і бійцях «Беркуту» стріляє снайпер із вогнепальної зброї, на їхню думку, з вікон будівлі консерваторії. В заяві йдеться, що поранено чотирьох правоохоронців. Чи був це Бубенчик, чи хтось інший – достеменно невідомо. О 9:25 на прилеглих до Майдану вулицях, біля мобільних постів ДАІ почали з’являтися невідомі в цивільному і бронежилетах та з автоматами Калашнікова. О 9:50 зі сцени на Майдані повідомили, що учасники протестів почали отримувати численні вогнепальні поранення.

Сьогодні важко говорити, що б було, якби Бубенчик (чи хтось інший, якщо активіст з якихось причин говорить неправду) не відкрив вогонь по силовиках. Чи наступ силовиків зупинили постріли з боку майданівців, чи це сталося через якісь інші фактори? Так само не встановлено, що саме вогонь зі сторони протестувальників (з боку консерваторії) спровокував розстріли учасників акцій протесту.

Світло на ці запитання могли б пролити свідчення Бубенчика та його соратників, зокрема нардепа Володимира Парасюка, який неодноразово заявляв про те, що в цей час також перебував у консерваторії. Однак переважна більшість відмовляється давати свідчення добровільно, посилаючись на уже згаданий закон про недопущення переслідувань учасників акцій протесту та на недовіру прокуратурі. «Я не готовий розповісти всі деталі Майдану, адже Революція Гідності ще продовжується, і зараз при владі не ті люди, які могли б забезпечити справедливе розслідування», – заявляв нардеп Парасюк у листопаді 2017 року, через три роки після подій Революції Гідності. Водночас і сам народний депутат, і його соратники звинувачують слідство в небажанні розслідувати справи злочинів проти Майдану.

А після очевидно надмірної політизації справи Бубенчика навряд чи можна сподіватися на об’єктивне розслідування та добру волю всіх сторін процесу. Навіть якщо слідство і доможеться свідчень від Бубенчика, надто багато зацікавлених – і у владі, і в опозиції, – щоб використати ці свідчення у своїх інтересах, дуже часто далеких від встановлення істини.

Віктор Біщук

Share Button

Також перегляньте

Fot. naszvybir.pl

Не сприймаймо злочинців як жертв

Перш, ніж розпочати широкомасштабну війну проти України, Росія вкладала величезні кошти в інформаційну війну проти …