вівторок, 29 Листопад, 2022
pluken
Головна / Аналітика / Коментарі / Порожні обіцянки – хліб для українців
Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський
Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

Порожні обіцянки – хліб для українців

Share Button

Так сталося, що про росіян як націю кажуть, що вони терплячі. Від давніх часів це найкорисніша риса росіян, які безмовно гнули спини за царя, при цьому його любили і шанували як помазаника. І коли українці після подій Революції Гідності рішуче заявили словами молодої поетеси, що «никогда мы не будем братьями», здавалося, що століттями плеканий хворобливий ментальний зв’язок росіян та українців нарешті порушено. Проте, на жаль, події двох останніх років свідчать про протилежне.

Сучасна українська політична еліта, що прийшла до влади внаслідок трагічних подій 2014 року, нічим не відрізняється від своїх попередників. Країна, отримавши шанс вирватися з полону радянщини, пішла на черговий виток макрокорупції та олігархічних переділів. При цьому люди, які мали б стояти на захисті здобутків революції, або приєдналися до системи, отримавши депутатський мандат, або мігрували в пошуках легкої долі за кордон, або змирилися й відійшли від справ. Влада продовжує годувати український народ обіцянками закінчення війни, отримання безвізу, економічного підйому тощо. Проте далі обіцянок справа не йде, влада реально не має інших планів, окрім як втриматися на вершині та збагатитися, монополізувавши власний бізнес та бізнес своїх друзів. Рівень лицемірства в державі на унікально високому рівні.

Все починається на рівні місцевих громад, де регіональна влада успішно симулює турботу і виконання бюджету, а насправді шукає способи його розкрадання, відкуповуючись від населення дешевими піар-акціями. Десь концерт за копійку провести, десь – шкільний дах пофарбувати, десь – видати кашу і фронтові 100 грамів від місцевого депутата на 9 травня. Що багатша громада, то більше прибуткових об’єктів знаходиться на її території, а отже – більший масштаб розкрадання. Інколи українці прокидаються, кричать «зрада» і влаштовують «революцію» на місцях з метою поміняти обличчя, а не систему. А коли знаходяться хворі ентузіасти, які починають змінювати систему, проти них кидають компромат і тих самих українців, яким подобається революція як процес, але вони й гадки не мають, який у цього слова зміст.

Україна в сенсі організації влади – велике село. Тому модель корупції на місцевому рівні можна легко перенести на обласний та (навіть!) державний рівень. Різниця лише у масштабах. Там, де більше грошей, – більше бруду, «договорняків», «смотрящих» та посіпак. Останні – оплот цієї системи. Це люди, які, не вміючи нічого, паразитують на корупції, охороняють чинний стан справ, адже якщо його змінити, вони залишаться на узбіччі.

Здається, європейці нарешті збагнули витончено збочену природу українського суспільства, яке ладне терпіти, лементувати про «зраду», але нічого не змінювати по суті, бо це зазіхання на стабільність. Саме тому Україну послідовно «кидають» союзники. Усі. Крім, хіба, тих, які насправді переймаються через власну безпеку, а не через українські інтереси. Безвіз, який президент України обіцяє вже два роки, знову відкладається. Чому ні, якщо українцям подобається жити гарною мрією, їм подобається сам процес? До того ж, якщо спитати більшість українців, навіщо їм цей безвіз, однозначної відповіді ніколи не дочекаєтесь. Те саме з питанням європейської інтеграції. Для більшості українців, які ніколи ніде не були, Європа – це щось далеке, дороге, гарне, світле, але незрозуміле. І зовсім незрозумілі якісь політики, що закликають будувати Європу в Україні – як із сірої повсякденності зліпити кулю?

Україна ментально розірвана, причому бездіяльність влади цей розрив лише збільшує. Росія, звісно, хоче це використати, пропонуючи злидні та порядок, «кагебістів» та «єдиноросів» замість вдоволених українських корупціонерів і ситих олігархів. Для східняків, які до терпіння та поміркованості звиклі й самопожертву на користь громаді сприймають як даність, така перспектива може видаватися цікавішою, ніж нинішнє животіння.

На Заході панує гармонійне ставлення до системної корупції, яку тут не вважають чимось поганим. Люди більше здатні господарювати, проте обстоюють переважно вузькоособисті інтереси й тяжіють до кумівства. Система працює. Хворе, ментально поділене суспільство продовжує жити своїм цікавим життям.

Кажуть, що росіяни не мають ідеології. Мовляв, «русский мир» – це збочене поєднання великодержавного шовінізму та радянської імперськості. А що мають українці? Кажуть, що ми стали сильнішими та більш об’єднаними внаслідок війни з Росією. Але де ця війна? Більшість українців не хочуть її помічати, не читають повідомлення з фронту, не допомагають волонтерам. Українська ідеологія століть – «моя хата скраю» – досі чинна. Українці намагаються бути гарними для всіх зовні, грають у показуху з росіянами, американцями, європейцями. Проте часто забувають про свої інтереси. Не про свої кишені – з цим якраз усе добре в тих, хто доріс до гри у велику політику. Забувають про державні інтереси. Владі треба остаточно зрозуміти, для чого існує держава, українцям – нарешті збагнути, навіщо вони незалежні. Рецепт щастя дуже простий – відповідальність за своє майбутнє та зміни в системі управління. Систему варто змінювати негайно, поки система остаточно не змінила всіх нас.

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. ukrinform.ua

Безпекові виклики України станом на листопад 2022 року: Ймовірний варіант розвитку подій»

  Стаття опрацьована з метою формування теоретичних висновків щодо актуальних безпекових викликів України із урахуванням …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.