субота, 15 Травень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Коментарі / Традиційні осінні мотиви Путіна
Фото: Сергій Максимішин
Фото: Сергій Максимішин

Традиційні осінні мотиви Путіна

Share Button

Так сталось, що всі диктатори дуже люблять осінню пору року. Саме осінь з її мінливою погодою та депресивним настроєм на тлі ледачого літа пробуджувала в них геополітичний апетит та бажання робити великі справи.

У вересні 1939 р. Гітлер розпочав Другу світову, наприкінці листопада цього ж року після тривалої підготовки Сталін пішов на фінів (хоча в історіографію ця війна увійшла як «зимова», проте й успіху СРСР вона не принесла). За чотири роки до цього, у жовтні 1935 р., свою колоніальну авантюру в Ефіопії розпочав Муссоліні. Вочевидь, російський президент не хоче відставати від колег. Якщо «зелені чоловічки» з’являються, зазвичай, «руською весною», то негібридна тактика жорсткого міліарного протистояння із Заходом призначена на осінь. Лишилося дізнатись якого року.

Цьогоріч склались дуже сприятливі зовнішні обставини. Після саміту G20 експерти-міжнародники вгадували напрям основних зовнішньополітичних зусиль Росії – буде це Україна, на яку робили основні ставки, чи знову, як і минулого року, Сирія. На користь першої говорила провальна російська провокація у Криму в серпні 2016 р. та зусилля з дестабілізації Києва шляхом вбивств журналістів. Натомість країни Заходу виступили на захист України єдиним фронтом, ймовірно, про щось домовившись з Путіним (про це йтиметься далі). Натомість справжнім детонатором дипломатичних відносин став інцидент у Сирії напередодні Генеральної Асамблеї ООН.

Літаки очолюваної США коаліції у суботу 17 вересня 2016 р. завдали авіаудару на сході Сирії поблизу аеропорту міста Дейр-ез-Зор, де розташовувались сили Б. Асада, в результаті чого, за різними даними, загинули від 60 до 80 солдатів сирійських урядових військ. Пентагон заявив, що літаки коаліції виконували місію, яка мала на меті ураження сил «Ісламської держави», і Росія знала про військову операцію та не виказала заперечень. Однак Міноборони РФ звинуватило міжнародну коаліцію у нанесенні навмисного удару по позиціях сирійської урядової армії. Одразу після цього РФ скликала термінове засідання Ради Безпеки ООН. Представник США Саманта Пауер звинуватила Росію в лицемірстві і цинізмі, після чого постпред Росії в ООН Віталій Чуркін на знак протесту залишив засідання.

Після подібного військового провалу США в Сирії Путін матиме змогу використати трибуну Генеральної Асамблеї на повну, звинувачуючи американський імперіалізм та захищаючи на весь вільний світ подібних собі диктаторів. Цікаво, що активне російське залучення до близькосхідного врегулювання, боротьби з ІДІЛ сталось рік тому після ювілейної Генеральної Асамблеї 2015 р. Москва вже заявила, що США стали на захист ісламістів та порушили в односторонньому порядку режим припинення вогню, який тривав з лютого 2016 р. Все це підкріплюється вибухами в Нью-Йорку (на Манхетені ввечері в суботу було поранено близько 30 людей внаслідок детонації саморобного пристрою), де буде відбуватись Генеральна Асамблея, що породжує негативні асоціації 15-річної давності. Дипломатичне поле конфлікту може бути використано як в передвиборчому контексті в США кандидатом та другом Путіна Д. Трампом, так і безпосередньо Росією на Близькому Сході. Отже, українське питання навряд чи буде першочерговим на Асамблеї. Це саме той ефект, на який розраховує Москва.

Українська дипломатія зухвало рапортувала про перемогу на саміті «Великої двадцятки», заявивши про те, що санкції проти Росії будуть збережені або навіть розширені й, що найголовніше, українське питання не вирішувалося за спиною Києва. Проте, виходить, це не зовсім так. Тиск на Україну задля виконання Мінських домовленостей після китайської зустрічі можна назвати колосальним. «Солодкою пілюлею» для Києва став третій транш МВФ, який дозволить українській економіці ще деякий час триматись на поверхні. «Гіркою» – ультиматум Еро-Штайнмаєра (міністрів закордонних справ Франції та Німеччини відповідно). Україна має прискорити виконання положень Мінських домовленостей, які стосуються її – зміни до Конституції та надання особливого статусу Донбасу. Активізувалися й інші європейські друзі Кремля. Зокрема, словацький прем’єр Фіцо заявив, що Київ набагато гірше виконує та частіше порушує «Мінськ-2», аніж це робить Москва. Здається, домовленість з Путіним західних лідерів й полягала в тому, аби максимально тиснути на Київ, змушуючи того приймати непопулярні політичні рішення, що призведуть до радикалізації суспільства. Очевидно, що нинішній склад Верховної Ради ніколи не проголосує за «зраду». Тож Порошенко опинився у скрутному становищі – як продовжувати говорити про виконання «Мінська» із Заходом на тлі неможливості протягнути зміни на законодавчому рівні через політиканство, спекуляції та ангажованість. Навіть транш МВФ не допоможе, особливо коли радикал О. Ляшко закликає оприлюднити умови меморандуму з МВФ, аби люди дізнались ціну західної допомоги. А це, на його думку, «підвищення пенсійного віку для українців, продаж сільськогосподарських земель, скасування залишків спецрежиму оподаткування для селян і спрощенців, ліквідація цілого ряду соціальних пільг, продовження політики підвищення комунальних тарифів тощо».

Задум Путіна полягає в тому, аби остаточно розхитати українське суспільство, радикалізувати його та використати для себе «третій майдан». Коли тема виборів на Донбасі всім набридла (в «ДНР» та «ЛНР» вже втомились четвертий місяць лякати всіх своїми «праймеріз»), головною картою Кремля стала «правова легітимність» Мінських домовленостей як єдиного існуючого документа по Донбасу. На хвилі міжнародного невизнання виборів в окупованому Криму, апелювання Москви до своїх можливостей впливати на ситуацію є цілком слушним та вчасним. Навряд чи «Мінськ» у нинішньому стані буде пролонгований на 2017 р. Сьогодні Мінські домовленості, як Ленін в мавзолеї – мертві, але не поховані. Мати надію, що їх реанімують, означатиме розписатись у власному фантазерстві. Путін зовсім не ідеаліст, а скоріше прагматик, що використовує інших ідеалістів із Франції та Німеччини, які чіпляються за останній шанс зберегти мир у Європі. Так було й у 1939 р., коли інші мрійники намагались замирити традиційні осінні мотиви диктаторів. Україна «поставлена на паузу» в очікуванні майдану, натомість Росія знову повертається до своєї сумнівної близькосхідної ролі.

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Фото: novynarnia.com

Міністри закордонних справ шести країн висловили підтримку кримським татарам у роковини депортації

Крим – це Україна, попри всі спроби Росії легітимізувати окупацію півострова. На цьому наголосили у …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.