субота, 4 Грудень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Коментарі / Гаряча осінь 2016-го: чи буде «третій Майдан»?
Фото: Андрій Поліковський
Фото: Андрій Поліковський

Гаряча осінь 2016-го: чи буде «третій Майдан»?

Share Button

Українців чекає гаряча осінь з мітингами, демонстраціями, ходами, пікетуваннями та голодуваннями. Причому не всіх учасників цих дійств варто відносити до «маріонеток Кремля» чи, за термінологією Лєніна, «корисних ідіотів». Влада і справді дає чимало об’єктивних приводів для протесту. Однак розпорошеність протестного середовища, відсутність яскравих лідерів та консолідуючих гасел, а головне – запобіжник, закладений у менталітеті українців, не дають підстав говорити про «третій майдан» чи інші масштабні явища, здатні кардинально змінити ситуацію в країні.

Політична і соціальна ситуації в Україні, як, мабуть, і в більшості країн світу, дуже чітко підкоряється сезонним факторам. Невипадково, що найбільші потрясіння для країни – Помаранчева революція та Революція Гідності – починались саме восени. Так само невипадково літо для української політики – так званий «мертвий сезон». Однак липень і серпень цього року виявилися навдивовижу гарячими навіть для українців, які за два останніх роки звикли до несподіванок. Активісти валили паркани, перекривали дороги, палили шини й оголошували голодування. Кожна з таких подій сама по собі, включно з ескалацією на Сході, не є чимось надзвичайним, однак збіг цих факторів свідчить про тенденції, які будуть визначальними для країни найближчим часом. Назагал всі ці фактори свідчать про: 1) зацікавленість Москви у постійному нарощуванні нестабільності в Україні – як через ескалацію конфлікту на східних та південних кордонах, так і використовуючи внутрішніх агентів впливу; 2) пріоритет у ставленні до України обраний саме в спробах максимально розхитати ситуацію всередині країни, використовуючи бойовиків так званих ДНР та ЛНР лише як додатковий фактор дестабілізації; 3) намагання всіма наявними інструментами впливу досягти оптимального для Путіна результату – змін у конфігурації українського політичного істеблішменту – чи то через дострокові парламентські вибори (включно з імплементацією представників сепаратистів через Мінські домовленості та відчутне посилення ролі Опозиційного блоку і сателітів) чи через нав’язану угоду між владою та представниками інтересів Росії; 4) системне погіршення зовнішньополітичного іміджу України як недоговороспроможної держави, яка невпинно рухається до статусу так званої Failed state, і, відповідно, щоб не допустити утворення на території найбільшої європейської країни ще одного Сомалі, необхідний протекторат – прямий або ж опосередкований – найстабільнішої країни регіону, тобто Росії; 5) як найбільш кардинальний результат – реальний розкол української держави або ж тотальна делегітимізація влади Києва з утворенням регіональних квазіорганів управління, підконтрольних Москві.

Події двох останніх місяців вказують на те, що осінь 2016-го та зима наступного року мають стати піковими в такій стратегії Кремля стосовно України. І основні проби різних способів розхитування ситуації відбуваються саме цього літа. Влада Росії протягом останніх двох місяців задіяла всі наявні ресурси, які отримала у спадок від СРСР та які спромоглась імплементувати в українську політику й суспільство з 1991 року.

Цілий липень Україна напружено слідкувала за Хресною ходою вірян Української православної церкви Московського патріархату, які несподівано, після двох років війни(!), чомусь вирішили подолати сумарно близько півтисячі кілометрів, несучи «віру, любов та Боже благословення». Натяки на справжніх організаторів та ідеологів ходи неважко було відшукати, побачивши у натовпі «ходоків» фактично офіційні обличчя «русского міра» в Україні: Шуфрича, Новинського та Бойка. Лише Господь Бог та київські правоохоронці з «СБУшниками» знають, скільки зусиль, скільки тисяч «людоднів» та правоохоронців у цивільному в кущах і на узбіччях доріг знадобилося, щоб так звана хода пройшла без провокацій.

Ще одна підстава для незадоволення (насправді – цілком об’єктивна) – кількаразове підвищення тарифів на електроенергію та комунальні послуги для населення. Рішення уряду прогнозовано викликали обурення українців, чим не змогли не скористатися політики. Терміни «тарифний майдан» і «тарифний геноцид» стали звичними для середньостатистичного споживача саме завдяки популістичній риториці Опозиційного блоку, «Батьківщини», Радикальної партії Ляшка, «Свободи» і навіть «Самопомочі».

Осібне явище в українській політиці після 2014 року – протести добровольчих батальйонів або ж тих, хто успішно експлуатує цю збірну назву. Емоційним гаслом «влада зливає добробати» активісти пояснювали й арешти членів скандально відомого батальйону «Торнадо», і кримінальні справи проти нардепів, що свого часу мали причетність до добровольчих об’єднань, і навіть приєднання добровольчих підрозділів до частин регулярної армії. Найгучніші акції останнього часу, що проходили під гаслами захисту добровольців, – це бійки 2 серпня під час суду над «торнадівцями» за участі народних депутатів Семенченка і Мосійчука та акції протесту добровольчого руху «ОУН» на чолі з громадським діячем Миколою Коханівським. Під час останньої акції учасники вирішили поєднати приємне з корисним і після протокольного мітингу перед порожніми приміщеннями Адміністрації Президента вирушили до Вишгорода, де знесли паркан та один із будинків, які, за їх словами, встановлені незаконно. Таким чином, «оунівці» продемонстрували, що, окрім захисту інтересів військових, не чужа їм і суто політична нива.

Апофеозом усіх літніх потуг збурити суспільство став дивний мітинг та голодування матерів військовополонених на чолі з найвідомішою бранкою Росії, а тепер народним депутатом України Надією Савченко 9 серпня. Про недолугість гасел, виголошуваних на мітингу самою Савченко, вже написано доволі багато, тож охочі переконатись у не зовсім адекватній позиції нардепа щодо цього питання легко знайдуть в інтернеті і самі висловлювання, і докладне їх пояснення.

Ключова схожість усіх цих акцій – їх постановочність і нелогічність. У випадку з Савченко – не той адресат, абсурдні меседжі та вимоги. У випадку з Хресною ходою – взагалі не те місце (чи не логічніше було б агітувати за мир тих, хто розпочав конфлікт, хто прагне його ескалації, хто контролює бойовиків?).

Помилково було б стверджувати, що всі протести, які відбувались протягом останніх місяців, мають одну мету, одного сценариста та замовника. Насправді основні учасники й очільники цих заходів виконували ще й свої кон’юнктурні завдання. До прикладу, народний депутат Семенченко (Грішин) активно захищає «торнадівців», напрацьовуючи собі імідж захисника добробатів на випадок власного арешту. Адже кримінальні справи проти «комбата Семенченка» вже неодноразово були анонсовані військовою прокуратурою України.

Однак, якби не системна повторюваність акцій та сусід під боком, який давно заявив про свою зацікавленість у дестабілізації ситуації в Україні, це можна було б списати на запальний темперамент українців та патологічну схильність до непідкорення владі – включно з елементами анархії та махновщини.

Однак усі акції, особливо соціального спрямування, завершились обіцянками продовження восени. У цьому є логіка – люди повернуться з відпусток, сіл та дач. З похолоданням отримають перші платіжки за компослгуи та енергоносії. І тут усілякі соціальні/соціалістичні гасла впадуть на благодатний ґрунт. Якщо розмірковувати цинічно, з точки зору політичного прагматизму, це настільки «солодка» тема, що її ще з весни «застовпили» великі партії. Скажімо, проти «тарифного геноциду» мають намір боротись і Радикальна партія Ляшка, і «Батьківщина», і УКРОП, і, звичайно ж, Опозиційний блок. Безумовно, долучаться й інші політичні сили. Однак тут не варто очікувати особливого радикалізму. Усі парламентські політичні партії, попри періодичне спливання різноманітного компромату про їхні «договорняки» з Москвою, як ніхто інший зацікавлені у збереженні суверенітету України, адже лише за цієї умови вони й надалі користуватимуться високим статусом.

Небезпека походить від дрібніших, однак більш радикальних організацій. Проте й тут складно очікувати глобальних потрясінь. З одного боку, влада добре навчилася каналізувати енергію таких рухів. Скажімо, нейтралізація протестів представників добробатів у лютому 2016 року через розпорошення потенційно небезпечного руху – класичний приклад роботи СБУ із запобігання формування парамілітарних утворень.

З іншого боку, жодна з організацій, які відзначились активною суспільною позицією з цього питання, не може похвалитись ані яскравими лідерами, ані значними людськими ресурсами, ані, зрештою, довірою населення. Українці, хоч і не перестають лаяти владу, до всіляких народних месників ставляться з іще більшою недовірою. Відтак протести, які обіцяють на осінь практично усі політичні гравці в Україні, будуть реально небезпечними лише у випадку, якщо вони об’єднають великих політичних гравців з різними електоральними базами, що наразі малоймовірно. Натомість протестні заходи будуть продовжуватись, а кількість політсил, які заявлять про перехід в опозицію (формальну, дієву чи радикальну), збільшуватиметься. При цьому всі вони виконуватимуть свої тактичні завдання: від нагадування про себе виборцям – до банального виконання політичних чи комерційних замовлень.

Таким чином нас чекає гаряча осінь з мітингами, демонстраціями, ходами, пікетуваннями та голодуваннями. Причому не всіх учасників цих дійств варто відносити до «маріонеток Кремля» чи, за термінологією Лєніна, «корисних ідіотів». Влада і справді дає доволі багато об’єктивних приводів для протесту. Однак розпорошеність протестного середовища, відсутність яскравих лідерів та консолідуючих гасел, а головне – запобіжник, закладений у менталітеті українців, не дає підстав говорити про «третій майдан» чи інші масштабні явища, здатні кардинально змінити ситуацію в країні.

Якби йшлося про перспективу близьких виборів, то в диригентів вистачило б ресурсів та організаційно-мобілізаційних талантів конвертувати тотальне незадоволення діями влади в голоси за Опоблок або ж якесь інше квазіполітичне утворення на базі решток Партії регіонів. Однак у Києві дуже добре розуміють цю ситуацію, тож виборів чекати не варто, а вчасно гасити локальні мітинги і протести на Банковій навчились дуже добре.

Віктор Біщук

Share Button

Також перегляньте

Fot. defence-ua.com

Український “Руслан” доставив першу партію зроблених у Польщі для Філіппін гелікоптерів

ЗС Філіппін отримали п’ять зібраних у Польщі американських багатоцільових транспортних гелікоптерів S-70i Black Hawk – …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.