неділя, 28 Листопад, 2021
pluken
Головна / Інтерв’ю / Орест ПЕТРИШИН: «Найцінніше – життя. Треба використовувати усі моменти, аби його зберегти»
Фото: informator.lg.ua
Фото: informator.lg.ua

Орест ПЕТРИШИН: «Найцінніше – життя. Треба використовувати усі моменти, аби його зберегти»

Share Button

Військовослужбовець Національної Гвардії Орест Петришин – львів’янин, який воював на Сході, побував у Дебальцевському котлі та вісім місяців пробув у полоні в сепаратистів. POLUKR.net розпитав у нацгвардійця про життя у неволі, про те як вдалося вибратися звідти і про плани на майбутнє цивільне життя. 

Фото: informator.lg.ua
Орест Петришин. Фото: informator.lg.ua

– Оресте, розкажіть, будь ласка, як ви потрапили на фронт, а згодом у полон?

28 серпня 2014 року мені прийшла повістка. Пройшов медкомісію і забрали в військкомат.  Після півторамісячного навчання на полігоні в Раковці Пустомитівського району скерували у Харків, тоді у Запоріжжя. Уже звідти в Бердянськ. Стояв на блок-пості Бердянськ-Маріуполь. Згодом був Слов’янськ, села Нижнє та Світличне на Луганщині. 13 лютого нас завезли у Дебальцеве на Донеччині. На той час там уже був котел. Ми потрібні були для підтримки тих, хто вже був у Дебальцевому. 15 лютого мали бути Мінські домовленості. За цією угодою, території залишалися за тими силами, які на момент її підписання їх охоплювали. До того часу ми мали Дебальцеве втримати за українською стороною. Поселилися на залізничному вокзалі. Нас постійно обстрілювали «Градами», тому треба було шукати інше пристановище. Знайшли підвал на автосервісі. Коли пішов його обдивлятися, сепаратисти оточили з різних сторін. Утекти не було варіантів.

– Які були умови в полоні. Де вас утримували, що їли, де спали?

Мене взяла інтернаціональна бригада «П’ятнашка». Туди входили чеченці, абхази, росіяни. Привезли на загороджену територію, де стояла триповерхова будівля.  На кожному поверсі  – сауна, басейн, кухня. Поселили в літній кухні поруч.  Крім мене, було ще два полонених з Чернігова. З п’ятьма сепаратистами мешкали в одній кімнаті. Вони мали свого кухаря, який слідкував за продуктами, готував. Те, що вони їли, давали і нам. Я довго не знав, в якому населеному пункті мене утримують. Коли побачив місто, зрозумів: в Макіївці. Згодом мене перевезли у Донецьк, поселили в будинку СБУ.

– Що у полоні змушувати робити?

Прибирати в літній кухні, сауні і басейні, машини мити. В СБУ прибирали їхній штаб і КПП. Раз на  3-4 дні в парку громадили листя. Було, що на дахи лазили, лагодили. Самі вони нічого робити не хочуть. Знають, що поки є полонені – ними можна скористатися. Треба стілець переставити – сам не переставить. Піде і випише полоненого.

– Що найважче було пережити?

У мене був струс головного мозку. Постійно крутилася голова, слабкість. А вони змушували вилазити на дах. Також важко було харчуватися двічі на день. Тоді жодні думки в голову не лізли, тільки про голод. Зранку поїв, думаєш як пережити обід, дотягнути до вечора. Спочатку можна було чай робити – була і заварка, і цукор, потім тільки чай, згодом лише окріп.  

– Були моменти, коли здавалося, що ніколи не повернетеся додому? Вірили, що повернетеся живий і здоровий?

Коли мене перевезли до Донецька, спочатку була якась надія на обмін. Повезли нас в «ізбушку» – їхній пункт. Пересадили в іншу машину, але обмін не відбувся. Мене залишили в Донецьку. Були моменти, коли здавалося: мені настав кінець. В Макіївці постійно кричали, що застрелять, приставляли пістолет до скроні, могли вхолосту стріляти. Але я вже тоді зрозумів, що якби хотіли вбити, вбили би ще у Дебальцевому. Значить, я був потрібен їм живим.

– Як відбувалося звільнення? Хто відіграв вирішальну роль в тому, що вас відпустили?

Мені чомусь ніяк не щастило з тими обмінами. Постійно викреслювали зі списків. Я вже втрачав надію. У день обміну на базі сказали поголитися і одягнутися в чисте. Для них чистота і охайність важлива, аби показати, що наших вояків відпускають доглянутими, чистими. Новий одяг видавали.

Потім прибула правозахисник ДНР Даша Морозова. З охороною проїхали кілька кілометрів за Донецьк. Зупинилися, наших довго не було. Серце калатало: а раптом наші не приїдуть? Сепаратисти бігали з телефоном, це обнадіювало. З’явилася машина. Хто відіграв вирішальну роль – важко сказати. В обох сторін є свої певні домовленості. Кого на кого обмінювати – вирішують самі. Нас до відома не ставлять.

– Хто вас чекав вдома? Ви мали з рідними якийсь контакт? Вони знали, що ви живі?

У Львові мене чекала мама, вона хворіє. Є старший брат, племінник. У Дебальцевому був поганий зв’язок. Перед полоном на секунду додзвонився до рідних. Сказав, що тут починається якесь пекло.

У полоні в Макіївці мені одна дівчина дала телефон. Набрав маму, сказав, що в полоні. З нею було неможливо говорити, бо плакала. Тоді ця дівчина взяла трубку, сказала, що я в полоні. Потім дізнався, що до родини дзвонили сепаратисти, погрожували, насміхалися.

У Донецьку частіше зв’язувався з рідними. Колишня братова казала: «Такі обміни довго тривають, дехто вісім місяців сидить». Подумав: це ж так багато, я не витримаю. Витримав.

Джерело: https://www.facebook.com/petrishinorest
Джерело: https://www.facebook.com/petrishinorest

– Чим ви займалися до АТО? Чим тепер будете займатися?

Зараз мені треба полікуватися, виробити військові документи. Хочу звільнитися з армії, далі піду шукати роботу. В АТО мене забрали з біржі праці. У мене медична освіта. Раніше працював у стоматологічній поліклініці зубним техніком, потім підписав контракт на 5 років з військовою частиною, був у медчастині. Після того працював на газовій автозаправці. Тепер ще не вирішив, куди піду. Мрію створити власну родину, одружитись.

– Як ваше здоров’я?

Ліг у шпиталь, щоб мене обстежили і виявили, наскільки серйозні захворювання і наслідки від травм, які треба лікувати. У мене після побиття дуже крутиться голова, слабкість у руках та ногах. Поки не відчуваю психологічних проблем. Боюся, що рано чи пізно вони можуть виникнути. Досі не можу звикнути, що вже вдома. Першу ніч заснув, прокидаюся з думкою, що потрібно йти на роботу. А так мені тепло, не хочеться. Чую: дзвонить телефон і мама говорить.

– Який соціальний пакет обіцяє вам влада?

Зараз виробляю документи учасника АТО. Для мене усі двері відчинені. Обіцяють матеріальну допомогу та путівку на оздоровлення. Звільнили від сплати комунальних послуг. Казали, що Президент України Петро Порошенко збирається вручити грамоту як Герою України.

– Як оцінюєте дії влади у веденні АТО?

На війну би більше не пішов. Зрозумів, що це не війна як війна, а чийсь бізнес-проект. Хтось просто на нас заробляє гроші, а хлопці там реально гинуть. Сепаратисти це теж зрозуміли. Для них ця війна теж несе прозріння. Не показують, але неозброєним оком видно, що давно розчаровані. Раніше думали, що потраплять в Росію, а тепер бачать, що вона їх просто кидає. До України також повернутись не можуть.

В зоні АТО крутяться величезні гроші. На людських життях хтось отримує надприбутки.

– Багато воїнів АТО відчувають розчарування. Мовляв, у країні далі процвітає корупція, населення зубожіє. Ви так вважаєте?

У мене племінник рвався добровольцем на Донбас. Я йому сказав: у жодному разі. У мене вже вбили патріотизм. Життя одне.

– Які висновки для себе зробили після пережитого? Може, щось переосмислили?

Найцінніше – життя. Треба використовувати усі моменти, аби його зберегти.

Розмовляла Віра Вишиванюк

Share Button

Також перегляньте

Новий прем'єр-міністр України Денис Шмигаль / Фото facebook.com/KabminUA

«Президент живе в режимі серіалу і відправив уряд у відставку, щоб зменшити падіння свого рейтингу», – експерт Центру Разумкова Віктор Замятін

Із 4 березня в Україні новий уряд – на позачерговому засіданні, скликаному президентом депутати підтримали …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.