Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Цьогорічна кампанія з виборів депутатів місцевих рад та міських голів вирізняється, передусім, стислістю термінів проведення і, звісно ж, новими правилами, визначеними новим «революційним» (за запевненням авторів) законодавством. Відтак, ці особливості, поєднані з загальнополітичними обставинами, війною на Сході, економічною кризою та «ідеєю фікс» щодо нагального проведення реформ, і визначили загальні акценти у веденні виборчих кампаній політичних партій як на всеукраїнському рівні, так і на Львівщині зокрема.
Отож порядок денний в Україні зумовив і тактику (адже говорити про політичну стратегію в Україні не доводиться) агітаційних кампаній. Зокрема в Галичині, як і по всій Україні, політики й політичні сили намагаються у своїй агітаційній продукції дати відповіді або запропонувати рішення щодо найбільш болючих питань для всіх українців. Скажімо, на Львівщині – це війна на Сході України, непомірно високі тарифи та корупція (дані Центру соціальних та маркетингових досліджень SOCIS. – Ред.). Відтак, на всіх білбордах і плакатах політпартій присутні обіцянки перемогти Путіна, знизити тарифи та побороти корупцію. Те, що такі обіцянки жодним чином не стосуються повноважень місцевих органів влади, партійні політтехнологи, очевидно, до уваги не брали. Однак, незважаючи на таку загальну заданість політичних агітаційних кампаній і їх «заточеність» під всеукраїнську проблематику, місцеві агіткампанії все ж мають свої особливості. Меншою мірою це стосується місцевих організацій політичних партій, оскільки вони орієнтовані на партійні рейтинги та загальноукраїнські меседжі. Такою, зокрема, є політика Блоку Петра Порошенка «Солідарність», «Батьківщини», «Самопомочі». Партії, які не мають загальнодержавного іміджевого ресурсу у вигляді високих всеукраїнських рейтингів, упізнаваних облич партії чи хоча б постійного доступу до загальнонаціональних каналів, є більш гнучкими у підходах до побудови виборчих кампаній.
Одними з найбільш орієнтованих на центральні меседжі та гасла є місцеві осередки партії «Блок Петра Порошенка “Солідарність”». Такий крок цілком логічний з огляду на те, що особистий рейтинг Президента Порошенка вдвічі вищий за рейтинг партії. Тож рейтинг Президента та партії його імені в більшості випадків буде «підтягувати» місцевих кандидатів. Відтак, вимога керівництва партії до керівників місцевих штабів чітка – жорстко дотримуватись стилістики й змістових посилів, визначених у Києві. Як наслідок уся кампанія партії Президента побудована на двох блоках. Перший – акцентування на позитивній діяльності Порошенка та його команди. Відповідно, усі успіхи президентської команди дбайливо піднесені виборцям як досягнення (уже реалізовані та майбутні) його політичної команди на місцях. Звідси й гасла на кшталт «Зберегти країну» чи «Вибороти мир», які прикрашають рекламні площини партії. Друга частина виборчої кампанії – акценти на місцевих проблемах. Лейтмотивом цієї частини у львівському вимірі є слоган «Реальними справа змінимо наше місто». Під таким гаслом іде на вибори кандидат на посаду міського голови Львова від БПП «Солідарність» Оксана Юринець, саме це гасло вказують на своїй друкованій агітації кандидати. Специфіка цих виборів визначила і менеджмент кампанії. Фактично повне забезпечення агітпродукцією та її розповсюдження лягає на плечі кандидатів в округах. Відтак, слідуючи основному гаслу щодо «реальних справ», кандидати, які справді планують виграти вибори, наповнюють свої газети й листівки конкретними пропозиціями щодо вирішення локальних проблем на округах, уникаючи загальних гасел про зниження тарифів чи військової риторики.
Натомість львівська команда ВО «Батьківщина», за невеликими винятками, пішла по загальноукраїнському шаблону чітких, коротких гасел, який вирізняє цю політсилу та її лідера Юлію Тимошенко на політичній мапі України. Кілька останніх років організація оговтувалась після гучного скандалу, пов’язаного з демаршем її колишнього керівника Деньковича. А за півроку до початку виборів голова обласної організації партії Роман Ілик заявив про складання повноважень. Відтак, львівські активісти «Батьківщини» мали обмаль часу для того, щоб підійти до виборів у повній готовності. Тому, мабуть, вирішили особливо «не заморочуватись» і взяти на озброєння стилістику кампанії зразка парламентських виборів 2014 року, додаючи на великі червоні серця на білому тлі фото своїх кандидатів. Щодо основних слоганів кампанії, то вони синхронізовані з меседжами, який транслює основний спікер кампанії – лідер партії Юлія Тимошенко. Як відомо, основні посили Тимошенко сьогодні – це зниження тарифів та контрактна армія. Відповідно, те саме розповідають своїм виборцям і місцеві партійці. Обидва гасла апріорі надскладно реалізувати на загальнодержавному рівні (щодо контрактної армії – це ще й недоцільно, зважаючи на те, що Україна, фактично, перебуває у стані війни). На місцевому ж рівні такі обіцянки виглядають повним абсурдом, оскільки не перебувають у компетенції місцевого самоврядування. Однак тактика концентрації пропагандистських зусиль на одній-двох проблемах вивела партію Тимошенко на друге місце в загальноукраїнських рейтингах. Відтак намагання львівської організації скористати з всеукраїнських рейтингів лідера є природним і найбільш зручним рішенням. Особливо, коли внаслідок внутрішньої кризи запропонувати виборцю, фактично, нічого. Стара гвардія львівської «Батьківщини», яка пройшла немало виборчих кампаній, переконана, що загальнопартійного рейтингу достатньо для проходження до місцевих рад області. Натомість декілька молодих лідерів, які все ж є у місцевої «Батьківщини», демонструють класичні підходи до виборчих кампаній (зустрічі з виборцями, наприклад), не особливо випадаючи з загальнопартійної канви.
Повною мірою скористатися з висхідного тренду рейтингів зможе львівська «Самопоміч». Партія мера Львова Андрія Садового, за результатами соціологічних опитувань, матиме фактичну більшість у Львівській міській та обласній радах. Станом на останній тиждень виборчої кампанії навіть потужні спроби інформаційних атак на Садового та його політсилу не зможуть суттєво погіршити рейтинги «Самопомочі». У Львівській міській раді фракція цієї партії разом із мером Садовим утворять моноліт на кшталт комуністичних диктатур минулого. Основна боротьба серед інших місцевих партій точиться за друге місце на виборах та, відтак, право формувати опозицію до Садового в стінах львівської Ратуші. У самого ж Андрія Садового плани більш далекосяжні. Андрій Іванович сповна використав свою посаду для того, щоб увійти в перший ешелон загальноукраїнських політиків. Імідж політика-господарника і реформатора, плюс мінімальний, порівняно з іншими політичними лідерами, негативний рейтинг роблять мера Львова доволі реальним конкурентом Порошенка на наступних президентських виборах. Посада міського голови Львова є дуже зручним стартовим майданчиком, адже основні опоненти змушені брати на себе відповідальність за болісні реформи, поразки на дипломатичному чи військовому фронті. Натомість лідер «Самопомочі» спокійно спостерігає за катастрофічним падінням рейтингів Порошенка та Яценюка, «відсиджуючись» у кріслі міського голови. Така ситуація виглядає парадоксально, оскільки партія «Самопоміч» є учасником провладної коаліції в стінах парламенту. Однак Садовому вдається уникати співвідповідальності за болючий ефект від проведення (а радше – від гальмування) реформ.
Тому й загальна стилістика виборчої кампанії львівської «Самопомочі» спрямована на подальше позиціонування партії як регіональної альтернативи владним силам з Києва. По суті, для цієї партії місцеві вибори 2015 року – продовження парламентської кампанії 2014 року. Ті ж гасла, той же лідер, та ж ціль. Високі рейтинги партії дають можливість кандидувати великій кількості молодих, енергійних, однак невідомих широкому загалу претендентів. Загальнопартійний рейтинг зробить їх результат по округу одним із найкращих. Поки що така стратегія не зраджувала львівському мерові. Інерції позитивного зростання точно вистачить до 25 жовтня. Чи вдасться її розвинути до політичного успіху в масштабах країни – питання відкрите. Адже якщо у Львові серйозних опонентів чинному меру не так уже й багато, то на такому ж полі всеукраїнського рівня може зіграти і колишній мер Вінниці, вірний соратник нинішнього Президента Гройсман, і голова Одеської облдержадміністрації Саакашвілі, і ще кілька ефективних менеджерів – вихідців з місцевого самоврядування.
Схожу гру в «рівнянні на лідера» пробує зіграти місцева організація Радикальної партії Ляшка. Проте внаслідок низьких особистих рейтингів Олега Ляшка, а також через брак яскравих харизматичних облич у списках партії на Львівщині, ймовірність потрапляння кандидатів від цієї політсили до Львівської обласної чи міської рад є доволі примарною. Кандидат від РПЛ на посаду міського голови Львова, народний депутат Віктор Галасюк – людина немісцева; до того ж своєю інтелігентністю та освіченістю він надто дисонує з загальноприйнятим іміджем партії. Навіть приїзд лідера партії Олега Ляшка до Львова та його «гастролі» райцентрами області не сколихнули громадськість, як це було ще рік тому. Очевидно, що «зірковий час» Ляшка минає, а низхідний тренд вкупі з неприємностями для партії на загальнодержавному рівні (на кшталт арешту за хабарництво нардепа-радикала Мосійчука) вказують, що ця каденція стане останньою для партії. Тим більше, що з ніші популіста-радикала Ляшка витісняють з одного боку неперевершена королева демагогії Тимошенко, а з іншого – Правий Сектор, який доводить свою рішучість не словами, а діями. Відтак виборча кампанія РПЛ на Львівщині проходить доволі мляво. На масштабні кроки немає ресурсів ані фінансових (хто ж погодиться інвестувати в такий ризикований проект?), ані інтелектуальних. Незграбна й неприйнятна для більшості галичан спроба прив’язатися до постаті Івана Франка (в 1880 році письменник був одним із організаторів Української Радикальної Партії) пройшла очікувано безрезультатно. Інших заходів, які претендували б на те, щоб підняти рейтинг партії, не спостерігається. Найімовірніше, очільники обласної організації більше стурбовані тим, що буде з ними та їх партією після 25 жовтня, аніж результатами самих виборів, і вважають, що краще приберегти кошти для майбутніх проектів, аніж всаджувати їх у програшну виборчу кампанію.
Натомість львівський осередок партії «Громадянська позиція» – приклад вдалої інвестиції у політичну франшизу та правильного таймінгу у виборчій кампанії. Група львівських політиків, вихідців з Народного Руху України та Української народної партії, лідером яких є депутат Львівської міської ради Володимир Гірняк, доволі довгий час асоціювалася з партією «Україна Соборна». Однак після низки невдалих спроб конвертувати доморощений політичний проект у депутатські мандати, було вирішено вкласти ресурси та зусилля в уже відомий і розкручений загальноукраїнський бренд «Громадянська позиція». Саме осередок цієї партії висунув кандидатом у мери Львова лідера згаданої групи Володимира Гірняка. Розпочавши персонально позиціоновану вуличну кампанію раніше за всіх (у червні цього року. – Ред.), користуючись відсутністю в інформаційному просторі конкурентів, Володимир Гірняк кілька місяців фігурував як єдиний кандидат у мери. Гірняк справді проводив активну виборчу кампанію, ціле літо та половину осені проводив зустрічі з виборцями, навіть зробив кілька спроб не надто зрозумілого колективного написання програми розвитку міста разом зі звичайними мешканцями. За цей час політик, зображення якого у ЗМІ та на рекламних площинах супроводжувалось означенням «лідер позитивних змін», зумів наростити рівень підтримки до 9%. Впродовж двох останніх тижнів мешканці Львова спостерігають за спробами перенести особистий рейтинг політика на рейтинг партії. Зважаючи на короткий термін кампанії, до кінця реалізувати цю стратегію навряд чи вдасться. Тому результат Володимира Гірняка як кандидата в депутати буде вищий, аніж результат партії. Однак цих показників вистачить, щоб завести своїх людей і в міську, і в обласну ради та сформувати там фракції.
Традиційно галицька партія ВО «Свобода» за останніх п’ять років продемонструвала як карколомне зростання рейтингів, так і стрімке їх падіння. Причиною високого рівня підтримки в 2010 році, коли партія отримала більшість у Львівській міській раді та найбільшу фракцію в обласній раді, стала загальноукраїнська ситуація. Натомість у 2014 році рейтинг партії почав стрімко знижуватись – передусім через те, що поведінка очільників партії не відповідала очікуванням виборців. У результаті націоналісти не подолали 5-відсотковий бар’єр на парламентських виборах. Сьогодні ж партія опинилась перед загрозою непроходження до місцевих рад. Фактично, статус «Свободи» відкотився до рівня 2006 року, коли однопартійці Тягнибока розцінювали як перемогу подолання прохідного бар’єру до місцевих рад. Спочатку виборча стратегія партії передбачала експлуатацію мілітарної тематики як основний пріоритет в агітації. Слід відзначити, що серед активістів партії справді багато добровольців, які служать у різних підрозділах ЗСУ та МВС. Окрім цього, в складі Міністерства внутрішніх справ України діє батальйон особливого призначення «Січ», який складається переважно з активістів «Свободи». Ще на початку серпня львівська організація ВО «Свобода» розпочала масовану агітаційну кампанію, в ході якої партійні діячі в камуфляжній формі вітали львів’ян із Днем Незалежності. Загальна назва «Легіон свободи» та гасло «Герої вітають тебе!», що використовувались під час кампанії, мали б, за задумом націоналістів, слугувати своєрідною відсилкою до героїчних римських легіонерів. Пізніше «легіонерів» на плакатах, білбордах та агітматеріалах партії змінили цілком конкретні впізнавані політики-свободівці. Зокрема, кандидат на посаду міського голови Львова від ВО «Свобода» Руслан Кошулинський, або ж екс-нардепи Олексій Кайда та Маркіян Лопачак. Агітація у стилі «мілітарі» й надалі була б лейтмотивом «Свободи» на цих виборах, однак вибух гранати біля Верховної Ради України 26 серпня сплутав усі плани. Коли стало відомо, що до вибуху причетний екс-свободівець, боєць «Січі», використовувати «камуфляжну» агітацію стало не так вигідно. Однак розвернути маховик агітаційної машини не так просто. В будь-якому разі, ставка на «мілітарі» може для свободівців вилізти боком.
Остання партія, яка зберігає шанси подолати 5-відсотковий прохідний бар’єр на Львівщині, – громадський рух «Народний Контроль». Партія та її лідер продовжують акцентувати на антикорупційній діяльності проекту, тобто експлуатують провідну тему однойменної передачі на телеканалі ZІК, з якої, власне, й народився політичний проект. Антикорупційну тематику розбавляють волонтерський блок, який очолює депутат Львівської міськради, голова Народної Самооборони Львівщини Валерій Веремчук. Окрім цього, йдучи з телеканалу ZІК, його колишній керівник, а тепер – лідер «Народного Контролю», забрав з собою частину журналістів, які представляють журналістський блок у партії. Таким чином «Народний Контроль» на Львівщині – це «солянка» з журналістів, волонтерів та громадських активістів, яких очолює борець із корупцією, народний депутат Дмитро Добродомов. Гасло партії «Змусимо владу працювати чесно!» відображає основний акцент виборчої кампанії – апелювання до невдоволення виборців діями чиновників, корупцією та безкарністю органів влади.
Ясна річ, у виборах бере участь набагато більше партій, однак виборче законодавство доволі жорстко обмежує кількість переможців. Уваги заслуговує виборча стратегія деяких молодих політформувань, зокрема Української Галицької Партії. Ця політична сила позиціонує себе як команду нових облич у політиці, хоча це, швидше, красиве гасло, адже очільники львівського осередку партії вже встигли побувати в інших партійних структурах і навіть стати від них депутатами місцевих рад. Агітаційна кампанія УГП має два основні акценти: відкритість нових кандидатів та апелювання до регіонального патріотизму. Дискусійна фраза «…а партія мусить бути галицька!», яка звучить в аудіороликах та розклеєна по Львову, очевидно, має породжувати у виборців такі ж почуття, які викликав запущений свого часу на Сході України слоган «Донбас порожняк не гонить». Однак, судячи з рейтингів партії, галичани не особливо «ведуться» на такі гасла.
Ще одна партія, яка несподівано увірвалася в український політичний простір, – УКРОП (Українське об’єднання патріотів). Основна родзинка львівської кампанії – наявність великої кількості візуальної реклами з гаслами, які абсолютно не вписуються в повноваження місцевих рад. Ще одна цікава риса – присутність у списках партії (а заодно і в якості кандидата на посаду міського голови) лідера групи волонтерів Варта-1 (спеціалізується на охороні вулиць міста. – Ред.) Ігоря Зінкевича. На цьому, фактично, всі сюрпризи від УКРОПу на Львівщині вичерпуються, якщо не брати до уваги присутності на білбордах партії шанованого тут письменника Василя Шкляра.
Таким чином, незважаючи на локальний характер виборів, основні акценти виборчих кампаній політичних сил, які мають шанси пройти до місцевих рад, визначаються загальноукраїнським трендом. Партії здебільшого обіцяють виборцям вирішити проблеми, які на місцевому рівні вирішити неможливо. Відтак знову розкручується махових популізму, що призведе до нових розчарувань виборців у політичній системі країни.
Слід відзначити, що практично у всіх партіях є кандидати, які чітко орієнтуються на інтереси власного округу і, відповідно, у спілкуванні з виборцями акцентують увагу на конкретних проблемах округів та способах їх вирішення. Досить багато таких кандидатів у БПП «Солідарність», «Самопомочі», «Народному Контролі», «Громадянській позиції». Однак на загальнопартійному рівні орієнтуються на локальні проблеми лише в «Самопомочі», «Громадянській позиції» та, частково, в Українській Галицькій партії. Усі інші політичні сили пріоритетом агіткампаній обрали саме всеукраїнські акценти.
Оскільки очільники держави прогнозують нові вибори до місцевих органів влади вже через два роки, невдовзі зможемо переконатись у спроможності партійних організацій виконувати невиконувані обіцянки.
Віктор Біщук, керівник прес-служби виборчого штабу БПП Солідарність у Львівській області
