неділя, 23 Січень, 2022
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Гра Путіна за «Північний потік-2» та міграційна криза
twitter.com/JSaryuszWolski
twitter.com/JSaryuszWolski

Гра Путіна за «Північний потік-2» та міграційна криза

Share Button

Криза на польсько-білоруському кордоні на початку листопада вступила в нову, більш жорстку фазу. Однак це частина набагато ширшого процесу тиску з боку Російської Федерації на західні країни.

Російські інструменти

Було б дуже наївно думати, що дії білоруської влади, починаючи з весни 2021-го року, щодо Польщі, Литви та Латвії, які полягають у спрямуванні потоку мігрантів до кордонів цих країн (які, що важливо, також є східними кордонами ЄС), можна було б реалізувати без прийняття рішення в Москві. Незалежність Олександра Лукашенка довгий час була ілюзорною, а сфальсифіковані президентські вибори та протести влітку 2020 року лише прискорили процес ерозії його реальної влади.

Варто зазначити, що Російська Федерація, яка є головним архітектором нинішньої кризи, використовує в ній низку інструментів, подібних до тих, які були застосовані у 2014 році на Сході України. На стратегічному рівні — це механізм штучного створення кризової ситуації лише для того, щоби потім брати участь у вирішенні, створеної нею проблеми, водночас отримуючи передбачувані раніше політичні, економічні, військові та інші переваги. У даному випадку проблема полягає в гуманітарній кризі на кордоні Білорусі з Польщею та іншими країнами ЄС. Такий самий механізм був використаний у 2014 році на Сході України: Росія створила раніше неіснуючу проблему сепаратизму, щоб змусити українську владу до дій, що призвели до збройного конфлікту, у вирішення якого втягнулась Москва як посередник (!) в межах Мінського процесу, головною метою якого є федералізація Української держави та, через маріонеткову владу ДНР/ЛНР — вплив на внутрішню та зовнішню політику Києва. Наразі ця мета повністю не досягнута, але тліючий конфлікт на Донбасі залишається суттєвою проблемою для Києва, особливо з огляду на його прагнення щодо вступу до ЄС та НАТО.

Цей стратегічний інструмент, який в українській журналістиці часто називають «іхтамнєт» (тобто російською «їх там немає» — мова йде про російських солдатів на Донбасі, присутність яких на території України росіяни заперечують з 2014 року, незважаючи на беззаперечні докази) ефективно підтримується медійними та пропагандистськими інструментами. Російські ЗМІ, підтримані офіційними представниками, від самого початку нинішньої кризи наголошують на начебто «злочинних» діях державних служб країн ЄС, вказуючи на нібито співвідповідальність, наприклад, Польщі за цю кризу (наприклад, заява речниці МЗС Росії про відповідальність Польщі у “знищенні Іраку” у 2003 році й пізніше). У нинішній кризі перед офіційними медіа-каналами Білорусі стоять подібні завдання. «З серпня 2020 року білоруська пропагандистська машина переповнена російським наративом», — наголошує український аналітик Євген Магда. Важливо, що це повідомлення спрямоване не лише на власну аудиторію у Білорусі та Росії, а й до суспільств атакованих країн (де воно знаходить не лише аудиторію, але й послідовників, які творять власні, не підкріплені жодними доказами, історії, сумісні з повідомленнями білоруських та російських ЗМІ) та країн, розташованих далі на Заході. Ці дії мають обмежену ефективність, однак посилюють соціальну напругу та збільшують інформаційний шум.

У що грає Путін

Очевидно, що спричинення «міграційної кризи» не було самоціллю для російської сторони. Ставки в цій грі набагато вищі – це вплив Російської Федерації на ситуацію в країнах Європейського Союзу та в усій Центральній та Східній Європі. Як слушно зазначають аналітики, які займаються енергетикою, ситуація загострюється на початку зимового сезону, коли поставки газу з Росії на Захід з різних причин обмежені, а вже побудований газопровід «Північний потік-2» чекає запуску.  Через кілька днів після серйозної ескалації тиску на польсько-білоруський кордон Олександр Лукашенко погрожує західним країнам славнозвісним «перекрити кран», а водночас “на допомогу” приходить Володимир Путін, заявляючи, що Росія є стабільним постачальником. Проте, як все ж забезпечити постачання в умовах конфлікту на польсько-білоруському кордоні, як не шляхом введення в експлуатацію новозбудованого (але ще не сертифікованого) газопроводу по дну Балтійського моря? «Це стан підвищеної необхідності, вимушений міграційною кризою та суперечками між Польщею та Білоруссю», – незабаром може сказати Володимир Путін, і з ним погодяться багато політиків на Захід та Південь від  Польщі.

Енергетичний і військовий аспекти всієї нинішньої ситуації нерозривно пов’язані з Україною. Головними жертвами запуску газопроводу ПП2 стане саме Київ, оскільки він втратить статус транзитної країни, а отже і всі пов’язані з цим вигоди, як економічні (дохід від транзиту), так і стратегічні (транзит через Україну є одним із факторів, що заважають Росії застосувати  активні масштабні військові дії проти України). У той же час Росія використовує військовий тиск, щоб зосередити великі угруповання військ вздовж кордонів України, починаючи з березня – квітня 2021 року. І, хоча характер і кількість сил, зібраних уздовж кордонів України цієї весни, унеможливили проведення великої військової операції проти України, рівень напруженості значно підвищився. Нинішні звіти про переміщення російських військових частин, швидше за все, мають подібне завдання: створити враження загострення ситуації до рівня, близького до відкритого збройного конфлікту, щоб отримати поступки (як від влади в Києві, так і від західних країн, які підтримують Україну) та деескалізувати ситуацію. Аналогічну роль відіграють такі проекти, як навчання білоруських та російських десантників біля польського кордону (наприклад, висадка російських десантників 12 листопада 2021 року в аеропорту Гродно).

Що далі?

Це лише питання часу, коли «міграційна криза» охопить і білорусько-український кордон. Для російської сторони переваги посилення тиску в цьому випадку очевидні: це дасть змогу підкріпити версію про «нелюдський режим у Києві», яка чітко відповідає наративу про репресивність дій української влади щодо Донбасу, а також може стати виправданням для посилення військової присутності вздовж кордонів України.

Не варто також очікувати раптового зменшення тиску на польсько-білоруський кордон: табори на кшталт Кузьниці, ймовірно, залишаться на своїх місцях тижнями, якщо не місяцями, а все для того, щоб тиснути на громадську думку звинуваченнями у «нелюдському ставленні» (яке, зрештою, є наслідком дій білоруської влади і це вона несе повну відповідальність за становище мігрантів). Діяльність російської сторони за посередництвом білоруських прикордонних служб є спробою вдарити по системі цінностей, на якій базується демократична система Польщі та всього ЄС.

Що повинна робити Польща в такій ситуації? Незмінно прагнути до максимальної інтернаціоналізації конфлікту, що триває. Більше дипломатичне залучення на рівні Європейського Союзу чи США означає посилений тиск на Мінськ і Москву. Те ж саме стосується присутності на польсько-білоруському кордоні більшої кількості представників інших країн: або за формулою, якою зараз впроваджено на початковому етапі – військові інженери з Великобританії, або постійна присутність представників Frontex або інших агентств ЄС. Будь-які такі дії, чи то на дипломатичному полі, чи в присутності на кордоні, зменшують простір для маневру з білоруської сторони. Те ж саме стосується і присутності журналістів ЗМІ: кордон має бути доступним для них, хоча слід підкреслити – він має стосуватися суто журналістів, а не людей, які займаються (більш-менш професійно, незалежно від своїх мотивів) створенням фейкових новин та дезінформації.

З огляду на наближення зими, для мігрантів, які опинилися в таборах у Білорусі, також потрібно якнайшвидше рішення. Тут також необхідний дипломатичний тиск, особливо з боку країн походження окремих людей, щоб дозволити їм повернутися до місця походження — як відомо, білоруські спецслужби давали мігрантам, які там перебувають, залишати прикордонну територію. Влада Іраку заявила про можливість евакуації своїх громадян через територію Російської Федерації — таких дій має бути якомога більше, адже це єдиний спосіб вирішити кризову ситуацію, з якою ми маємо справу.

Даріуш Матерняк

Share Button

Також перегляньте

Джерело: dt.ua

Вплив пандемії COVID-19 на міжнародні відносини: ключові тенденції

Пандемія СOVID-19 та жорсткі карантинні обмеження у світі змінюють міжнародні відносини. Реакція на коронавірус меншою …