Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Росія намагається вийти з міжнародної ізоляції, в яку власне вона сама себе відправила з незаконною анексією Криму та агресією на Донбасі. Звільнення Надії Савченко, точніше обмін військовополоненими між Росією та Україною (абсолютний нонсенс цього кроку полягає в тому, що офіційно дві країни не перебувають у стані війни), мало великий моральний вплив, продемонструвало західному світу гуманістичність Кремля та його волю домовлятись. Проте цей крок стосовно українського політичного в’язня №1 (а є ще №2,3 і так далі) прогнозовано матиме для стабільності в Україні швидше негативні наслідки.
Надія – це ін’єкція адреналіну для українського політикуму. Правдоруб, що не боїться помилитись у трактуваннях і не говорить того, чого не знає. Передусім Савченко становить загрозу для тієї партії (та її амбіцій), яка проголосила її першим номером списку, коли вона сиділа в російській в’язниці (вища форма політичного популізму, як на мене). Ліберальний лівоцентризм, що за ідеологією сповідує БЮТ – це не про Савченко, яка, керуючись патріотичними почуттями, однією з перших волонтером пішла на фронт у 2014 році. Савченко відверто шкодить амбіціям Тимошенко, яка грою в «мовчанку» набирала собі рейтинг для майбутніх виборів. Тепер мовчати не можна, проте й підтримувати публічно радикальні вислови Надії для Тимошенко неприпустимо. За Надію готовий голосувати й інший електорат – ніша Самопомочі, Укропу та Свободи – праві та праві центристи. Ніша політичних «яструбів» спустіла після того, як Народний фронт Яценюка відійшов від своїх принципів та від справ (прем’єр-міністр) загалом, втративши рейтинг.
Є ще ніша, на яку претендував би секретар РНБО Олександр Турчинов, якби очолив політичну силу, та політичні партії Коломойського – тут поява Надії означає посилення електоральної конкуренції. Савченко, боєць «Айдару», стане лідером для українських радикалів – не партії Ляшка, а тих українських патріотів, волонтерів та бійців добровольчих батальйонів, які палили фаєри під Верховною Радою на знак попередження: жодних виборів на Донбасі на догоду терористам не буде.
Тоді, коли абсолютна більшість зі складу теперішньої Верховної Ради, зокрема й БЮТ, займають миротворчу позицію, заколисуючи суспільство, замість пришвидшувати мілітаризацію його свідомості, Савченко може очолити рух радикалів в парламенті, протиставити просту та зрозумілу військову логіку людей совісті та честі, патріотів країни, складним іграм корупційних схем, які провадять в оточенні президента. Постраждає від цього й Порошенко, адже його агресивна внутрішня риторика часом дуже сильно розходиться зі справами, особливо це стосується «прогинання» перед західними партнерами в питаннях Мінського процесу.
Ймовірними союзниками Надії в парламенті стануть окремі радикально налаштовані депутати Самопомочі та Народного фронту, що остаточно розвалить фракції та зрештою підмиє й без того хиткий фундамент коаліції. Щоб допомогти руйнації українського парламенту, Путін може руками «ЛДНР» розпочати військові дії на Донбасі наприкінці червня-на початку липня 2016 р. Для Кремля зазначений крок буде логічним реактивним заходом після очікуваного продовження економічних санкцій, який можна завуалювати відсутністю дій з боку Києва щодо виконання Мінських домовленостей, зокрема, внесенні змін до Конституції та організації виборів на Донбасі (призначених терористичними угрупованнями на 24 липня), яких так прагне міжнародне середовище. Для протидії виконанню українською стороною положень «Мінська-2», підживлення позицій українських радикалів, не налаштованих на конструктивну позицію та компроміси в цьому питанні, і призначена постать Надії Савченко. У такий спосіб Путін інкорпорує ватажка для «української хунти», збуджуючи «яструбів» та демонструючи світові деструктивну сутність української влади в питаннях врегулювання конфлікту на Донбасі.
Безумовно, в складній шаховій партії, яку веде путінська дипломатія, фігура «Савченко» лише одна з багатьох. Партія ця спрямована на роздмухування полум’я світової війни, але таким чином, аби винною у війні була не Москва, а хтось інший: бажано, щоб на європейській сцені це був «фашистський» Київ, спонсорований країнами Заходу. Тож звільнення Надії та її вихід на політичну авансцену виглядає запланованим актом Росії. Зменшити вплив цієї акції можуть хіба що традиційна літня аморфність українського соціуму (на яку можна вплинути активізацією військових дій) або поступливість самої Надії щодо власних принципів (у що не дуже віриться). Тож Україна може поступово готуватись до дочасних парламентських виборів восени. А може й президентських?..
Валерій Кравченко
