Воєнно-політична співпраця України та США

Схожі статті

Безпекова ситуація в Україні станом на січень 2024 року. Прогноз розвитку подій на весняну кампанію.

1 Січня 2024

Безпекова ситуація в Україні станом на жовтень 2023 р.. Імовірні варіанти розвитку військових дій у середній та довготривалій перспективі

12 Жовтня 2023

Безпекові виклики України в лютому 2023 року

4 Лютого 2023

Співпраця між оборонними відомствами США і України у військово-політичному контексті розпочалось ще задовго до російської агресії, а саме з проголошенням незалежності України у 1991 р.. Цьому слідувала низка міждержавних договорів, які встановлювали відносини між країнами у військово-політичній сфері та упорядковували шляхи взаємодії. Розглядаючи воєнно-політичну співпрацю України та США, слід розуміти в більшості випадків співпрацю Україна-НАТО, бо лише за підтримки США, Київ отримував допомогу. Тому під допомогою альянсу НАТО слід розуміти, на нашу думку, 60-80% саме допомоги США, адже без їх впливу та авторитету, дії альянсу були б набагато обмеженіші.

З 1991 р. по 2014 р. слідували підписання низки міждержавних військових договорів, що сформували  основу військової нормативно-правової бази між Вашингтоном та Києвом у безпековому плані,  а саме:

1. 27 липня 1993 р. підписано «Меморандум про взаєморозуміння та співробітництво в галузі оборонних та військових відносин між Міністерством оборони України та Міністерством оборони США». Меморандум налагодив військове співробітництво між Києвом та Вашингтоном, започатковував діалог між міністрами оборони обох країн, офіцерами вищої та середньої ланки.
2. 8 лютого1994р. Україна підписала програму військової співпраці «Партнерство заради миру»  з альянсом НАТО у складі 23 європейських держав та колишніх республік СРСР, які не є членами альянсу. Україна бере активну участь, починаючи з дати підписання, у програмі «Партнерство заради миру», в рамках якої українські військові  залучені до спільних, з країнами-членами та партнерами НАТО, миротворчих навчань та інше.
3. 5 грудня 1994 р. підписаний «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» – міжнародна угода між Україною,США,Росією та Великою Британією про неядерний статус України, відомий як Будапештський меморандум. Проте шляхів дотримання Меморандуму у країн-підписантів станом на сьогодні виявилося недостатньо у зв’язку з російською агресією, тому Україна постійно вимагає від країн-гарантів збільшити  підтримку.
4. 8 грудня 1999 р. у Вашингтоні була підписана міжурядова «Угода щодо реалізації програми та проектів міжнародної допомоги у військовій сфері». Угода була ратифікована Законом N 2079-III (2079-14) у листопаді 2000 р. Документ направлений на розширення військового співробітництва між державами, а також обміну військовим досвідом, розвитку військової освіти та підготовки кадрів за стандартами НАТО.
5. Головним міждержавним документом, що урегульовує американо-українські взаємовідносини є «Хартія Україна-США про стратегічне партнерство», підписана 19 грудня 2008 р.. Документ є доповненням Будапештського меморандуму. У документі визначаються американські обов’язки щодо української держави, а саме:

–    підтримка суверенітету, незалежності, територіальної цілісності й непорушності кордонів та сприяння здатності до  самозахисту;

• співробітництва з поглиблення інтеграції до євроатлантичних структур та збільшення можливостей як кандидата на членство в НАТО;
• розширення рівня наявних програм та допомогу з подолання загроз глобального миру.

Усі вище перераховані угоди, з початком російської збройної агресії, стали основою для тісної військово-політичної співпраці між Києвом та Вашингтоном.

Саме два основоположних документа «Хартія Україна – США» та «Будапештський меморандум», починаючи з 2014 р. стали базою для американської допомоги Україні. Водночас подальші договори між державами з поглибленням співпраці, вимагали додаткових рішень, що відобразились у подальших угодах.

1. Завдяки політичному тиску української діаспори був прийнятий Конгресом США законопроект № S.2828 від 11 грудня 2014 р., що отримав назву «Закон про підтримку свободи України 2014» («Ukraine Freedom Support Act of 2014». Завдяки даному документу США надали військову, оборонну, енергетичну допомогу Україні та внутрішньо-переселеним особам.
2. 12 грудня 2014 р. Палата представників США прийняла власний варіант законопроекту № H.R. 5859 «Про введення санкцій проти Російської Федерації з метою забезпечення додаткової допомоги Україні, а також для інших цілей». Редакція даного законопроекту, за авторства сенатора Р. Менендеса,  включала в себе надання Україні статусу «союзник США поза альянсу НАТО» та розширювала санкційний список проти РФ.
3. 18 грудня 2014 р. законопроект № H.R. 5859 підписав президент США Б. Обама,

проте прийнятий документ не містив повного обсягу раніше пропонованих у законопроектах № H.R. 5859 та № S 2828 рішень та мав власні доповнення.

Зокрема згідно підписаного документа визначалося:

– виділення 350 млн. доларів США на військову підтримку України у вигляді постачання оборонного озброєння;

– допомога у вирішенні енергетичного питання у вигляді постачання ядерного палива, відновлення енергетичної інфраструктури та зменшення української залежності від імпортованих енергоносіїв із бюджетом за цим напрямком в 50 млн. доларів.

Не затвердженим було питання, щодо надання Україні статусу «союзника

США поза НАТО», оскільки процес надання даного статусу є виключно функцією

Адміністрації Президента США.

4. Стаття 8 Воєнної Доктрини України, що затверджена Указом Президента України № 555/2015 від 24 вересня 2015р.. В статті зазначається, що умови зовнішньої політики не допомагають врегулюванню збройного конфлікту на сході України. Тому Україна може розраховувати лише на власні сили та підтримку США, держав-членів ЄС та НАТО, які підтримують збереження незалежності та територіальної цілісності України. Безпека України є одним із визначальних факторів у світовій та регіональній стабільності.
5. Рішення Президента України № 721/2015 від 26 грудня 2015 р.«Про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2016 році для участі у багатонаціональному навчанні з підготовки підрозділів збройних сил, рамках програми «Партнерство заради миру». Щорічно Укази президента України подовжують терміни перебування багатонаціональних  сил на території України починаючи з 2016 р..

Стан україно-американських відносин можна проаналізувати в період змін, які відбувались у зв’язку з внутрішніми політичними коливаннями в Україні. Постійні нестабільні  зовнішньополітичні та безпекові напрями розвитку України характеризувалась насамперед волею  вищого політичного керівництва держави, що інколи ішло в розріз суспільних настроїв:

• багатовекторність зовнішньої політики Л. Кучми (1994-2004р.), який прагнув зберігати баланс між США і Росією тобто співпраці зі всіма країнами;
• євроатлантична інтеграція президента В. Ющенка (2004-2010р.);
• де-юре декларування позаблоковості України, де-факто поглиблення співпраці з Російською Федерацією В. Януковичем (2010-2014 р.);
• посилена про-західна політика України, посилення співпраці зі США, ЄС та НАТО та закріплення у Конституції України західного вектору руху розвитку

країни за сприяння П. Порошенка (2014-2019 р.);

• продовження євроатлантичної інтеграції, але відкритий початок діалогу з

країною-агресором О. Зеленським (2019 р.- і по сьогодні).

Якщо врахувати усі офіційні заяви США щодо продовження розвитку демократії в Україні та підтримки українського народу під час  Революції Гідності, відповідь є не надто ефективна.  В цілому США не знайшли реальних важелів на припинення російської анексії Криму та ведення бойових дій в окремих районах Донбасу, починаючи з 2014 р.. Вважаємо, що усі раніше декларовані гарантії виявилися мильною бульбашкою як з боку Росії, так і США та Великобританії. Адже коли країни-гаранти шукали виважену відповідь для ухилу від допомоги або гальмували цей процес, російські регулярні та гібридні підрозділи захоплювали українські державні установи та вели бойові дії. Основний їх метод полягає у тому,  щоб очікувати до останнього і лише пізніше реагувати на події. Причиною виваженої відповіді було бажання не провокувати Російську Федерацію на контр заходи, щоб вони не були вплинули на них самих.

Статус союзника США поза НАТО (англ. Major Non-NATO Ally, або MNNA), законодавчо визначений у 1989 р. наприкінці «холодної війни», з метою налагодження тіснішої стратегічної та військової співпраці з потенційними союзниками за межами Північної Атлантики, з державами, які не є членами НАТО. Даний статус у двосторонніх відносинах визначає першочерговість розвитку відносин США з цими державами.  Варто зазначити, що стратегічна військова співпраця України та США відбувається і поза межею діяльності альянсу НАТО, хоч і в меншій площині військово-політичного співробітництва.  У 2014 р. Україна була визначена як кандидат основного союзника США поза альянсом НАТО. Це відбулося внаслідок підтримки Конгресом США законопроекту S.2828 «Акт підтримки свободи в Україні» від 11 грудня 2014 р..

Проте подальше надання Конгресом статусу «Основного союзника США

поза НАТО» так і не сприяло подальшому розвитку подій. Прийнятий статус обома палатами парламенту, був ветований президентом США Б. Обамою, без пояснення  причини.

Згідно проекту законопроекту передбачалося:

• надання Україні військової та військово-технічної допомоги;
• сприяв зменшенню залежності України від російського газу;
• передбачав надання допомоги збройним силам України.

Додатково надання даного статусу зумовлює зі сторони США значне збільшення фінансової підтримки країн. Для прикладу, країні-учасники статусу, отримують від США наступні безпекові можливості:

• вступ до спільних проектів досліджень та розробок з Міністерством оборони спільно здійснюючи фінансування державами;
• участь в обмежених антитерористичних ініціативах;
• закупівля протитанкових боєприпасів з урановою складовою;
• пріоритетна доставка військового надлишкового майна Міністерства оборони США (від провіанту до кораблів);
• володіння військовими резервними запасами у вигляді обладнання, що належить Міністерству оборони, яке зберігається поза межами американських військових баз;
• позики обладнання та матеріалів для спільних досліджень, розробок та оцінок у сфері оборони;
• дозвіл на використання американського фінансування для придбання або оренди визначеного оборонного обладнання;
• прискорена експортна обробка космічної техніки та обладнання;
• дозвіл країн-учасниць робити заявки на деякі контракти Міністерства оборони на ремонт та обслуговування військової техніки за межами США.

Усі 15 країн-учасниць, які отримали даний статус, змогли реалізувати

важливі для національної безпеки і оборони проекти, що значно підсилили їх безпековий компонент та можливості. Станом на 2014 р. загальні видатки Міністерства оборони США на програму «Major Non-NATO Ally (MNNA)» становлять близько 1 трлн. $ США, які були направлені в Афганістан, Австралію, Аргентину, Бахрейн, Єгипет, Ізраїль, Японію, Йорданію, Кувейт, Марокко, Нову Зеландію, Пакистан, Філіппіни, Південну Корею, Тайланд (додаток Д). Суми видатків США, згідно цієї програми, на нашу думку, є засекречена, оскільки більш свіжих даних досліджено не було.

Додаток Д

Згідно статусу кожна країна отримує різну кількість допомоги, що визначається Вашингтоном в залежності від потреб в регіоні, де знаходиться союзник. Наприклад, наступі держави щорічно станом на 2014 р. отримали: Ізраїль – 3,1 млрд. дол.; Афганістан  – 6 млрд. дол.; Єгипет – 1,3 млрд. дол.; Пакистан – 0,3 млрд. дол.; Йорданія – 0,3 млрд. дол.. Що, імовірно, щорічно такі обсяги допомоги повторюються.

За теоретичного приєднання України до статусу «Основного союзника США поза НАТО», вдалося б залучити додатково близько 300-500 млн. дол. США для підсилення безпекового компоненту держави, що сприяло б ефективнішому протистоянню збройної агресії Росії. Проте, усі декларації щодо підтримки Києва під час російської агресії, відбуваються повільно. Е. Блінкен під час виборчої президентської кампанії у 2020 р. зазначив, що підтримка США є стабільною та незміною у майбутньому,  проте під час офіційного візиту в травні 2021 р.  в так і не було зазначено суттєвих кроків до надання Україні статусу MNN чи ПДЧ до вступу в НАТО.

Враховуючи вищевказане можна вважати, що наявна військова нормативно – правова база дозволяє США проводити в Україні військово-політичну допомогу поза межами НАТО, і щорічно посилювати її. Але обережні кроки Вашингтону, на нашу думку, імплементуються із запізненням та дуже зважають на політичну ситуацію. Кількість американської допомоги залежить від стану перебігу конфлікту на Донбасі, ефективності Нормандського формату та імплементації Мінських домовленостей. Хоча надання статусу MNNA чи ПДЧ до вступу в НАТО у 2014 р., вважаємо, сприяло б припиненню російської агресії ще у 2014 – 2015 рр. Що стало б основою для набуття повноцінного членства в альянсі НАТО.

Володимир Дутко