Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Населення міста Кривий Ріг становить більше 640 тисяч осіб. Тут працює найбільше металургійне підприємство країни – колишня «Криворіжсталь», а нині «Арселор Міттал Кривий Ріг». У місті розташовані найбільші гірничорудні підприємства: Інгулецький, Північний, Південний, Центральний гірничо-збагачувальні комбінати, «Суха Балка», «Кривбасруда», які й сьогодні є золотою перлиною бізнес-імперії найбагатшої людини України Рената Ахметова та його бізнес-партнера Вадима Новинського. За часів влади Януковича (а насправді – практично з початку 2000-х років) контроль за ситуацією в місті олігархам забезпечував родинний клан Вілкулів, які, власне, тут народились та будували свій бізнес.
Старший багато років був депутатом Дніпропетровської обласної ради, деякий час – навіть її головою, а в 2010 році був обраний міським головою Кривого Рогу. Молодший пройшов кар’єрний шлях від керівника гірничих підприємств Ахметова до керівника місцевої організації всемогутньої тоді «Партії Регіонів», голови обласної адміністрації та, врешті, віце-прем’єр-міністра в уряді Азарова.
Не здали позицій Вілкули і після Революції Гідності. Вони продовжували утримувати місто завдяки адмінресурсу, помноженому на впливи основних роботодавців в місті. Тож коли в переддень місцевих виборів у вересні 2015 року місцева організація політичної партії «Самопоміч» висунула кандидатом маловідомого місцевого громадського активіста, підприємця Юрія Милобога, багато хто сприйняв це доволі скептично. Навіть Самопоміч не особливо приділяла уваги місту, агітаційну кампанію кандидат від цієї партії фінансував зі своєї кишені. Песимістичні очікування підтвердили і результати першого туру виборів, коли за чинного міського голову Юрія Вілкула проголосувало 45,13%. Натомість Милобога підтримало трохи більше 10% виборців Кривого Рогу. Однак завдяки новому закону про проведення виборів на посаду міського голови в містах з населенням більше 90 тисяч у два тури, саме ці два опоненти зустрілися в другому турі виборів. І тут результат здивував усіх.
За результатами попереднього підрахунку бюлетенів, Вілкул випередив кандидата від Самопомочі всього на 752 голоси. Причому останній переміг практично у всіх округах міста, окрім тих, де «за дивним збігом обставин» компактно розміщувались підприємства Ахметова. Ще один «збіг» – дільниці, де переміг Вілкул вирізнялись аномально високою явкою виборців – 64% проти середніх 34% по місту. Команда Милобога заявила про масові фальсифікації виборів та оголосила про те, що в них «вкрали» понад чотири тисячі голосів. «Явка зросла майже в два рази буквально за кілька годин. Були зафіксовані пачки бюлетенів в урнах … » – повідомив тоді на прес-конференції Юрій Милобог.
У ситуацію втрутились народні депутати України від Самопомочі – Єгор Соболєв та Семен Семенченко, які терміново «десантувалися» в Кривому Розі для підтримки свого соратника. Згодом до них приєднались народні обранці від БПП та Народного Фронту. Цікаво, що місцева організація президентської партії одразу після завершення другого туру виборів оприлюднила заяву про те, що вибори відбулись чесно та прозоро, однак пізніше поспішно відкликала заяву. У Кривому Розі прихильники Милобога організували безстрокову акцію протесту, яку відразу ж охрестили «Криворізьким майданом». Скандал з виборами в Кривому Розі набув всеукраїнського масштабу. Про нього заговорили і з парламентської трибуни, і у Президента.
Врешті, після кількох місяців судових суперечок, парламентської тяганини та протестів у Кривому Розі та в Києві, 23 грудня минулого року Верховна Рада призначила позачергові вибори мера Кривого Рогу на 27 березня 2016 року.
Здавалося б, що після величезного морального успіху опонентів Вілкула, перемога уже була в кишені Юрія Милобога. Кривий Ріг отримав шанс вийти з орбіти багаторічного правління Вілкулів. Тим більше, що молодший з родини – Олександр, програв вибори представникові УКРОПу Борису Філатову в Дніпропетровську.
Тож поразка у Кривому Розі могла стати критичною для родини Вілкулів і відчутною втратою для впливів Ахметова. Однак тут Самопоміч робить незрозумілий та дивний «фінт» – змінює кандидатуру місцевого Милобога на так званого «парашутиста» (кандидата, чужого для округу), народного депутата Семена Семенченка. Таке рішення партії шокувало мешканців міста, які віддали голоси своєму земляку із Самопомочі, оскільки в промисловому місті, де не так і багато політичних партій та рухів, для багатьох з них проголосувати не за провладного кандидата Вілкула було проявом справжньої громадянської сміливості.
«Я хочу створити прецедент – щоб люди проголосували за «Самопоміч», а не за Милобога або Семенченко. Якщо партія декларує, що ми не повинні красти бюджетні гроші, то не має значення, хто впроваджує ці принципи: я або хтось інший», – так Милобог пояснював виборцям відмову від кандидування.
Однак є ще одна формальна причина відмови Милобога від кандидування – відсутність коштів на дорогу виборчу кампанію. Натомість Самопоміч відмовилась вкладати гроші у вибори з незрозумілими для себе наслідками та потенційними вигодами. Милобог, розуміючи, що отримання коштів від спонсорів неминуче обернеться необхідністю «відробляти» позику у вигляді лояльності на посаді, відмовився від «виборів у кредит».
Є кілька пояснень, чому для виборів, що проходили в фокусі уваги усієї країни обрали кандидатуру «фейкового комбата» Семена Семенченка. По-перше, у Самопомочі просто немає у цьому регіоні розвинутої партійної мережі, яка могла запропонувати і підтримати більш-менш відомого кандидата. Сам же Семен Грішин (справжнє прізвище Семенченко) став відомим як керівник батальйону «Донбас», що був створений і діяв саме на території Дніпропетровської області. Окрім цього, у Семенченка почались неприємності і з Генпрокуратурою, яка порушила низку кримінальних справ, де у «комбата» є всі шанси набути статусу звинуваченого, і з Міноборони, яке позбавило його військового звання офіцера. Отже, статус опонента Вілкула давав Семенченку можливість відтермінувати хоча б ненадовго будь-які спроби розвитку кримінальних переслідувань. Адже в такому разі одразу б посипались звинувачення, що влада підіграє Вілкулу, намагаючись вибити з виборчої гонки єдиного реального опонента. Слід визнати, що така комбінація спрацювала, і за час виборчої кампанії в Кривому Розі жодних кроків ані зі сторони судової гілки влади, ні від силовиків не було. Однак це не допомогло виграти.
27 березня в Кривому Розі пройшли перевибори міського голови. Юрія Вілкула підтримало 74,18% виборців, а нардепа Семенченко – майже 11%. Отже, Кривий Ріг залишиться «в руках» Вілкула ще принаймні 5 років. Зважаючи на такий значний розрив, підстав для заяв про фальсифікації не було і представникам Самопомочі довелось лише констатувати програш.
Роблячи висновки з багато у чому прецедентних виборів у Кривому Розі, варто підкреслити, що вони стали ще одним свідченням абсолютної неадекватності партійних еліт. Керівництво Самопомочі, особливо не криючись, продемонструвало, що йому абсолютно байдужі мешканці Кривого Рогу, які, як було сказано, здійснили сміливий вчинок, не лише проголосувавши проти устояної міської еліти, а й не побоялись вийти на захист голосів на вулиці міста. Ще раз нагадаю для тих, хто сумнівається у вазі вчинку, що Кривий Ріг – це не Львів і навіть не Київ, тут ще донедавна безроздільно правили регіонали з їх нетерпимістю до будь-якого суперництва. Основний мотив Самопомочі – небажання вкладати партійні гроші у виборчу кампанію з непередбачуваними результатами. А також – і це, на жаль, стало типовим для керівників Самопомочі – страх брати на себе відповідальність у разі перемоги на виборах. Адже політичний розклад у міській раді Кривого Рогу був би не на користь представника Самопомочі. Відтак, здійснити хоча б якісь суттєві реформи у місті Милобогу (чи, тим більше, Семенченку) в разі перемоги було б вкрай важко. І на противагу «успішному» Львову, де головує лідер Самопомочі Андрій Садовий, міг з’явитись «провальний» Кривий Ріг. Політичні та фінансові ризики переважили амбіції створити перший прецедент перемоги громадського активіста над індустріальними феодалами на Сході країни.
Очільники партії з такою ж легкістю «злили» й свого однопартійця, фактично позбавивши його політичного майбутнього. Адже серед мешканців міста такий демарш потрактовано однозначно як зраду. Ще один висновок – на відміну від західних чи центральних областей, Схід та індустріальний Південь країни голосують за традиційним українським політичним принципом – за «своїх», незалежно від їхньої політичної приналежності, інтелектуального рівня чи моральних якостей.
У цьому контексті вибори у Кривому Розі є сигнальними для можливих перевиборів до парламенту. Колишні регіонали, менеджмент підприємств Ахметова та інших олігархів, оговтавшись від шоку, викликаного Революцією Гідності, з легкістю скористаються регіональним патріотизмом мешканців Сходу та повернуть собі колишні впливи в парламенті й у місцевих радах. Отже, дострокові парламентські вибори, з огляду на результати мерських перегонів у Кривому Розі, можуть стати початковою точкою відліку масштабного реваншу колишніх регіональних еліт Сходу України.
Віктор Біщук
